— Але ви вважаєте, що Брам міг кілька років переслідувати Еді в інтернеті?
— Так, але... То був би типу експеримент. Ніби відірвати крильця у мухи. Просто шоб побачити, скільки біди вийде... Але та людина, яка нас зарізала... Коли хтось хоче перебрати на себе твір, то це шоб створювати самому, ага? А Браму цікаво тіки руйнувати.
— Тобто поки це тривало, ви вважали, що мета цькування — просто змусити Еді страждати?
Утворилася нова пауза, а тоді, ніби скинувши тенета свого депресивного сну, Джош промовив:
— Можете не казати, що я шмат гівна. Я і сам знаю, що мав захистити її.
— Я не казав...
— Я знаю, що мав послати Аномію в сраку і заблокувати. Ви собі гадаєте, я тут, бляха, не сиджу і не думаю про це день і ніч?
Та не встиг Страйк відповісти, як двері палати прочинилися, всередину зазирнула, несміло усміхаючись, Катя.
— Все гаразд? — пошепки спитала вона.
— Так, — через силу відповів Джош.
— Джоші, тобі щось принести?
— Ні, я все маю, дяка.
— Тобі, здається, спекотно, — наполягала Катя. — Може, я відчиню...
— Ні, — повторив Джош. — Все нормально.
— Тоді принесу тобі холодної води, — кивнула Катя і вийшла. Джош, який і справді став червоніший порівняно з тим, яким побачили його Страйк та Робін, коли щойно зайшли, глянув на Страйка. Той продовжив:
— Можете бути певні, я не звинувачую вас у тому, що...
— Я знаю, що мав би зробить, — відповів Джош, тяжко дихаючи. — Тепер я це знаю.
Повернулася Катя. В руці вона мала велику склянку води з льодом і парою соломинок.
— Потримати? — спитала вона, нахиляючись до Джоша, але той похитав головою.
— Я за хвилину поп’ю. Дяка, — додав він. Катя вийшла. — Катя класна, — заявив Джош по короткій паузі; здавалося, він захищається і одразу відкидає будь-яке обговорення своїх стосунків з нею.
Страйк показав на склянку і спитав:
— Може, я...
— Не треба.
Знову запала мовчанка, яку порушила Робін.
— Напередодні нападу ви ночували у Каті, правильно?
— Так, — кивнув Джош, — пішов до неї, бо Маріам мене викинула без ламаного пенні в кишенях... Як ішов нагору, розбудив Ініґо... Ви знайомі з Ініґо?
— Так, — відповів Страйк.
— І шо, сказав, що я дармоїд і пусте місце? — поцікавився Джош. — Ініґо, якщо йому вірити, міг стати і художником, і музикантом, і письменником, ким хочете, і все — світового рівня, але, бачте, захворів... Тож тепер його син має досягнути того, чого татко не зміг. Ось чому в бідахи вся пика хронічно в жалючках. А ше...
Він замовк.
— Що — ще? — спитав Страйк.
— Та то неважливо... Знов я розпатякався. Ед завжди казала, що я не вмію тримати рота стуленим. Вона вважала, що Аномія саме так про все дізнавався, бо я язиком ляпаю. Мабуть, її правда. Але мені так важко зробилося, коли все перейшло на такий... такий професійний рівень. Коли ми починали, було класно, а тоді довелося поводиться по-іншому.
— В якому сенсі — «по-іншому»? — поцікавився Страйк.
— Типу не можна було просити поради у фанатів, як ми раніше робили. Татко однієї дванадцятилітньої малої захотів грошей. Ми, бачте, використали ідею його донечки, а ми шо, ми навіть коментаря її не бачили... Коротше, все швидко заплуталося.
— Власне, — обережно почав Страйк, — нас цікавлять люди, наближені до вас та Еді, які могли знати ваші ідеї та подробиці з життя.
— Та я вже всіх у голові перебрав, — відповів Джош, втупивши погляд у тацю перед собою. — Не вірю, що хтось із них міг таке зробити з Ед.
— Тобто ви не знаєте, хто міг зачаїти образу на неї?
— Ну...
Що б не збирався сказати Джош, він прищикнув язика. Страйк подумав, що кращого моменту практикуватися у стриманості Джош Блей просто не міг добрати.
— Ініґо добре ставився до неї? — спитав Страйк, і Джош з подивом звів очі.
— Я не планував казати «Ініґо — це Аномія», — сказав він і майже (майже!) усміхнувся. — Я тіки хотів сказати, що він гівняно поводиться з Флавією.
— Так, ми бачили, — кивнув Страйк, радий хоч тому, що Джош продовжує діалог. — А чому так, на вашу думку?
— Бо не може її експлуатувати заради свого самолюбства, як Ґуса.
— Як гадаєте, Ініґо вірний чоловік? — спитав Страйк.
— Шо?
— Ви мене чули, — мовив Страйк. — Якби Ініґо мав коханку, ця особа становила б інтерес для нашого розслідування. Через нього вона могла б дізнаватися подробиці про мультфільм і про Еді.
— Я... от бляха. Тобто ви в курсі про його подружку? — спитав Джош.
— Розкажіть, що знаєте ви, — тоді етапе зрозуміло, що саме відомо нам.
— Я намагаюсь... намагаюсь почати з чистого листка, — відповів на це Джош. — Вчуся тримати язик за зубами, шоб не наробити ше більше лиха.
— Ви не наробите лиха. Ви допоможете нам виключити підозрюваних, — пообіцяв Страйк. — Як саме ви дізналися про його адюльтер?
Джош завагався, а тоді відповів:
— Мені Катя сказала. Вона пару місяців ходила до Норт-Ґров малювати, аж тут Ініґо вирішив, що малим теж треба на уроки. Типу він хотів їх виперти з дому. Приймав якусь жінку, яку зустрів в інтернеті... вона приходила до нього щочетверга.
— Бідолашна Катя, — тихо промовила Робін.
— Ой, так... Флавія рознюхала, що діється. Якось вони вернулись додому, і Флавія побачила помаду на келиху з-під вина біля раковини, а Катя ж ніколи не малюється. Келих був ше мокрий, Ініґо щойно помив. Оце тому, я собі гадаю, Ініґо так паскудно ставиться до Флавії. Не пробачив їй. Але ж той роман вже скінчився, так? То було... три-чотири роки тому. Він сказав Каті, що порвав з тією жінкою.
— Що вам відомо про ту жінку?
— Заміжня, звати... звати Мері, якось так. Катя, вона... вона мені сповідалася на цю тему, — пояснив Джош і, здавалося, трохи зніяковів від спогаду, — і я так думаю, що Ініґо знає, що я в курсі, і частково тому мене так не любить. Чесно, не доганяю, нашо Катя з ним лишилася. Ініґо має купу грошей, вона могла відсудити в нього гарні відступні. Катя якась забита чи шо... Ви ж не скажете їй, що я вам про це сказав?
— Не скажемо, — пообіцяв Страйк, — але, можливо, нам треба буде потиху переговорити з Ініґо. Не хвилюйтеся. Йому не треба знати, звідки у нас інформація.
— Слизький паскудник, — відзначив Джош. — Біскупський син, бачте...
Але його зацікавлений, навіть трохи потішений гумор зник так само різко, як виник.
— Втім, дарма я його називаю слизьким. Це лицемірство. Я сам той ще тертий гад.
— Ви про Кеа Нівен? — буденним тоном спитав Страйк. — Ви ж в курсі, що є теорія, ніби Аномія — це вона? — поцікавився він, опустивши той нюанс, що зачинателька теорії сиділа поруч із ним.
— Так, в інтернеті ходила чутка, що то вона, — мляво погодився Джош. — Я сам про це думав, але цього не може бути. Довгий час, поки ми з Еді були разом, Кеа нічо’ не могла знати про Ед чи мультфільм, а Аномія, здавалося, знав геть усе.
— Кеа бувала у Норт-Ґров, правильно? — спитала Робін.
— Так, бо коли я там оселився, ми ше зустрічались. Вона не хотіла, шоб я там жив. Я так гадаю, її вся та тусовка лякала, і не подобалося, що там живе Еді... бо її типу, ну, всі хотіли.
— Хто саме цікавився Еді? — спитав Страйк, тримаючи напоготові ручку.
— Та Пез, — відповів Джош. — Здається, Нільс теж трохи заглядався... Ну і я. Кеа це помітила, і настіки простіше було би взяти і припинити всю ситуацію... Я так налажав, — додав Джош, втупивши погляд у підлогу. — Ед завжди казала, що я нікого не хочу ображати, але людей доводиться ображати, їм треба говорити все як є, а не брехати. Я мав кинути Кеа, але не кидав, бо... бо я боягуз обісраний, та й все. Ви з нею знайомі?
— Так, — кивнув Страйк.
— Казала вам, що ми знов сходились? Коли я розбігся з Еді?
— Так, вона про це згадувала, — підтвердив Страйк.
— Таку дурню зробив, капець, — тихо мовив Джош. — Дурень... Не знаю, що я собі придумав. Вона... типу сталкерила за мною, коли ми перший раз розійшлися, і я собі добре уявляв, що вона таке. От що я собі думав, коли знов із нею зійшовся? Поперся у той барчик у Камдені, і знав, що вона там не просто так сидить, але я тоді так налигався, так страждав, бо саме розійшовся з Еді, а Кеа... вона гаряча дівчина.
