— А, чорт! — з удаваним роздратуванням вигукнула вона.

— Щось сталося? — спитала медсестра, яка проходила поруч, штовхаючи візок, на якому сидів чоловік.

— Та взяла і викинула телефон разом зі сміттям, — зі сміхом відповіла Робін і просунула руку в отвір смітника.

— У мене зять так раз вкинув телефон у поштову скриньку, — повідала медсестра.

— Щось ніяк не намацаю, — збрехала Робін, копирсаючись у вмісті смітника. — О! Нарешті...

Вона дочекалася, поки медсестра зникне з очей, а тоді дістала телефон і дві половинки листа Кеа, кожну у своєму обривку конверта, і сховала знайдене в кишеню. Тоді Робін пішла в бік палати Джоша, а коли трапилася жіноча вбиральня, зайшла туди. Замкнувшись у кабінці, Робін склала розірвані половинки разом і прочитала лист.

Джошшу,

Я дуже сподіваюсь, що сьогодні зможу тебе побачити і сама передам тобі цей лист, бо не знаю, чи стане мені сміливості сказати все це тобі в обличчя. Якщо я тебе побачу, мабуть, просто втрачу самовладання. Знаю, я жалюгідна.

Не знаю, чи ти отримав інші мої листи. Гадаю, ти б якось відреагував, якби це було так. Може, Катя їх порвала, а ти навіть не знаєш, що я намагалася вийти на зв’язок. Здається, вона має мене за антихриста. Чи це просто говорить моя самозневага?

Відколи це сталося, я не їм і не сплю. Я б убила себе просто в цю саму хвилину, якби тобі від того стало краще. Іноді я думаю, що це в принципі варто зробити. Я це кажу не для того, щоб зробити тобі боляче. Я просто не знаю, скільки ще зможу витримувати цей біль.

Мене допитував приватний детектив. Заявив, що це ти хотів, щоб я з ним поговорила, і я поговорила. Він був такий агресивний, що я зблювала, коли прийшла додому, але я все зробила, як ти хотів.

Мені здається, що коли б можна було повернутися у часі, і ти краще б зрозумів тоді мої наміри, нічого з цього не сталося. Все стало погано, коли ти вирішив оселитися у Норт-Ґров. Аномія просто мусить ховатися десь там, бо там ця цитата на вітражі, та історія з викраденим малюнком, там все. Але ти не хотів вірити мені, коли я казала, що те місце погане. Через неї.

Ходить сила-силенна чуток про твоє самопочуття. Детектив, власне, намагався залякати мене під час допиту, тож не виключаю, що він набрехав, що ти паралізований, бо хотів мене розговорити. Сподіваюся, що в цьому вся справа, хоч почути таке було нестерпно. Мені стало так тривожно та боляче, що я почала знову шкодити собі.

Не знаю, що сказати. Ти так давно не бачиш мене справжньої за моїм болем та гнівом. Якщо дуже довго дражнити тварину у клітці, вона почне нападати у відповідь, і це не її провина. Тварина не винна.

Те, що я казала в той вечір по телефону, то все неправда. Я просто так зраділа, коли побачила твій номер, а потім ти сказав, що завтра підеш на зустріч із нею, і мені буквально ніби вирвали сердце з грудей. Це було так жорстоко — подзвонити мені і сказати, що ти зустрічаєшся з нею там.

Будь-то відруагував би так само, як я. але я ніколи не хотіла їй смерті. То просто вирвався на волю мій біль.

Я дуже, дуже сподіваюся, що з тобою все добре. Що б не сталося, жива я буду чи мертва, коли ти вийдеш з лікарні, пам’ятай, як сильно я тебе кохала, і пам’тай мене справжню.

Кікі [9]

Робін перечитала лист двічі, сховала його в кишеню і рушила далі.

Коли вона прийшла, Флавія стояла під стіною біля палати Блея і грала на мобільному. Вона виглядала понурою, але підбадьорилася, щойно побачила Робін.

— Ви дістали лист Кеа зі смітника? — спитала вона.

— Ні, — усміхнулася Робін. — Просто сходила по записник.

— Вам доведеться почекати, поки мама вийде, бо до нього можна максимум по двоє, — повідомила Флавія.

— Ага, — кивнула Робін. — Отже, розказуй. Що там твій тато думає про...

Відчинилася двері. З’явилася Катя.

— Можете заходити, — притишеним голосом сказала вона до Робін. — Я на пів години виведу Флавію до кафе, але якщо Джошу щось буде треба, наберіть мене, добре?

— Звісно, — пообіцяла Робін.

Заходячи до палати Джоша Блея, вона встигла почути, як Флавія скаржиться матері:

— А чому я не могла залишитися з Робін?

— Флавіє, відчепися...

63

Узри страждання

В найпотаємнішій кімнатці серця,

Де зачаївся темний жаль...

Феліція Шіменс,

«Арабелла Стюарт»

У маленькій палаті, вікна якої дивилися на південь, було спекотно, як це часто буває в лікарнях. На тумбочці біля ліжка стояло кілька листівок із побажаннями якнайскорішого одужання, погойдувалася золота гелієва кулька, трохи здута.

Пробувши у палаті Джоша кілька хвилин, Страйк ніби повернувся до Селлі-Оук, військового шпиталю, де він був на лікуванні, коли в Афганістані йому відірвало ногу. Джош Блей сидів у візку, одягнений в піжаму. На ногах він мав дуже нові на вигляд темно-сині капці, а його руки непорушно лежали на підлокітниках. На прикріпленій до візка таці перед ним поклали телефон. Страйк добре знав замкнений, порожній вираз на обличчя Блея; він бачив його на обличчях чоловіків, чия увага була спрямована всередину, поки вони силувалися змиритися з дивними новими реаліями свого життя. Мабуть, Страйк і сам носив на обличчі такий вираз, коли лежав без сну, відчуваючи фантомний біль у відсутній нозі та осягаючи кінець своєї армійської кар’єри.

Джошеві високі вилиці, квадратна щелепа, великі блакитні очі, прямі темні брови та тонко окреслені ніс і губи тільки сильніше впадали в око тепер, коли його волосся, колись довге, коротко обстригли. Безжалісне сонячне світло, що сочилося до палати навіть крізь запнуті кремові жалюзі, робило добре помітним свіжий шрам від трахеотомії у Блея на горлі. Під очима в нього залягли сіро-фіолетові тіні, а самі очі були тьмяні; Страйк вирішив, що його лихоманить.

— Це Робін, моя партнерка, — представив її Страйк, коли Робін сіла на другий пластиковий стілець перед Джошем.

— Добридень, — сказала Робін.

— Гаразд, — ледь чутно озвався Джош.

— Записник принесла? — спитав у Робін Страйк, який чудово знав, нащо вона поверталася.

— Так, — відповіла Робін, — але не думаю, що ті записи нам знадобляться.

— Слушно, — погодився Страйк, а тоді звернувся до Джоша: — Пробачте, ви щось сказали?

— Так... Я паралізованим шматком все відчуваю, — мовив Джош повагом, ніби слова була дужі важкі, і їх доводилося витягати з великої глибини. — А та сторона, яка рухається, оніміла. Не відчуваю ніфіга. Лікарі кажуть, що може стати трохи легше, але я ніколи... ніколи не буду знов нормальний...

— Ну, ушкодження нервів — то дивна штука, — сказав на це Страйк. — Набряки будуть сходити дуже довго. Минуло два роки, поки моя нога прийшла до стабільного стану. Ви дуже не скоро знатимете, які функції збереглися.

Джош промовчав.

— Отже, — сказав Страйк, дістаючи записник, — поговорімо про Аномію.

— То він нас зарізав.

Джош сказав це дуже просто, не допускаючи жодних заперечень.

— Чому ви так вважаєте?

— Через те, що він сказав після того, — відповів Джош.

— «Не бійся, тепер я про все подбаю», — процитував Страйк.

— Ага. Плюс, — Джош глибоко вдихнув, — він мене попереджав, що планує це, а я проігнорив.

— В якому сенсі попереджав?

— Все там, — сказав Джош, опустивши погляд на мобільний на таці. Його руки та ноги лишалися недвижними. — Пароль — дві шістки, дві сімки, п’ять, два. Заходьте в галерею, там є папка «Аномія».

Робін взяла мобільний, відкрила, почала шукати папку.

— Він мені роками писав у твіттер, — провадив Джош. — Ед казала його заблокувати, і Йомен так само, але я по життю неслух, от і не заблокував.

Його каламутні від температури сині очі уп’ялися в Страйка. — Ось така я скотиняка.

— Не бачу складу злочину, — мовив на це Страйк.