Поїздка тривала годину і закінчилася обсадженою деревами алеєю. Врешті-решт Робін заїхала на паркувальний майданчик при шпиталі і просто перед входом побачила групу з чотирьох осіб, між якими, вочевидь, виникла якась колізія. Щойно Робін зупинила машину і заглушила двигун, стало чути пронизливі крики — навіть крізь зачинені вікна машини.

— Це що, Катя та Флавія? — спитала Робін, крізь лобове скло придивившись до жінки з волоссям мишачого кольору і в мішкуватому сірому пальті.

— Так, — озвався Страйк, розстібаючи пасок безпеки і не зводячи очей з групи. — А інші двоє — Сара та Кеа Нівен.

— Ти жартуєш?

— Та ні. Здається, у нас тут бійка за право відвідати Блея.

— Але нащо Катя привезла Флавію? — здивувалася Робін. Дівчинка виглядала геть нещасливою.

— Може, Ініґо знову вирішив, що вона заразна.

Коли вони вийшли з машини, голоси трьох жінок стало чутно краще, але вони так кричали одна на одну, що годі було розібрати слова.

— Ну що, вперед? — спитав Страйк і, не чекаючи на відповідь, попрямував до місця конфлікту, сподіваюсь почути щось цікаве.

Коли вони з Робін достатньо наблизилися, то почули, як Катя з налитим кров’ю тонким обличчям горлала:

— Він не хоче її бачити!

— І хто це вирішив? — закричала на неї Кеа, яка спиралася на ціпок. — Ви йому не мама і не дружина! Ідіть спитайте в Джоша, чого він хоче!

— Ми приїхали аж із Норфолка! — втрутилася Сара, на якій була сукня малинового кольору, така сама безформна, як пальто Каті. — Нам сказали, що до нього вже можна...

— Треба було спершу подзвонити мені! — гнівно відрубала Катя. — Джош уже має відвідувачів на сьогодні, і цих людей він точно хоче бачити... а ось і вони! — І з цим тріумфальним зойком вона розвернулася до Страйка та Робін, чиї кроки так вчасно почула.

— О Господи, ні! — не витримала Кеа, побачивши Страйка. — Тільки не цей!

Робін, яка ще не бачила Кеа наживо, з цікавістю роздивилася її. На дівчині були джинси та ніжно-голубий светр. Чорні коси блищали під весняним сонцем, порцелянова білість шкіри та багрянець вуст мало чим завдячували макіяжу. Однією рукою Кеа трималася за ціпок, а в іншій мала конверт.

— Доброго ранку, — сказав Страйк, дивлячись на Кеа та Сару.

— О Боже, Господи Боже, — розплакалася Кеа. — Я просто не вірю власним...

Катя і Сара знову заходилися кричати одну на одну, а з будівлі вийшов невисокий сердитий чоловік із сивим волоссям і синьому однострої.

— Пані, а не можна трохи тихіше?

Катя і Сара принишкли. Пославши жінкам по грізному погляду, а тоді звівши очі на Страйка, ніби чекаючи, що єдиний чоловік у цій компанії має підтримувати порядок, медпрацівник повернувся до будівлі.

— Джош очікує на містера Страйка, — сердитим шепотом пояснила Катя. — Тож вам краще піти.

Схлипуючи, Кеа простягнула їй конверт.

— То, може, ви хоча б п-передасте...

— Нічого я йому не даватиму, — відмовилася Катя, відступаючи назад, ніби на неї наставили пістолет, а не лист.

— Боже милий, навіть листа не хочете передати! — з жаром втрутилася Сара.

— Прошу, — схлипувала Кеа, наступаючи на Катю; вона так само спиралася на ціпок. — Будь ласка, передайте йому мого листа.

— Ну гаразд, — огризнулася Катя і вихопила конверт з її руки. — Ходімо, — додала вона, звертаючись до Страйка та Робін.

Входячи у скляні двері слідом за Катею та Флавією, Робін озирнулася. Сара та Кеа відвернулися і повільно йшли у бік машини. На очах у Робін Сара спробувала обійняти доньку за плечі, але та скинула її руку.

— Безцеремонна, — з люттю кинула Катя, крокуючи довгим коридором у бік палати Джоша. — І матуся не краща! Слава Богу, що я опинилася поруч...

— Ти знову застудилася? — тихо спитала Робін у Флавії, бо дівчинка щойно висякалася.

— Ні, — відповіла Флавія. — Я...

— Вона утнула велику дурницю, — перебила доньку Катя, при тому, що їй чітко сказали цього не робити.

— Це не...

— Флавіє, тобі було наказано не приносити в дім того собаку, — різко відказала Катя. — І щоб мені більше ні пари з вуст про татка, про Ґуса чи про несправедливість, чуєш?

— Ти завжди на боці...

— Флавіє! — гиркнула Катя і грізно озирнулася на доньку, а тоді підняла очі на Страйка. — Мені довелося взяти її з собою. Ініґо просто знавіснів.

Катя вела групу вперед, очевидно добре знаючи всі повороти й переходи на шляху до палати Блея, а Флавія тихо й обурено поскаржилася:

— Мене вічно тягають по лікарнях.

— Справді? — спитала Робін, до якої ця репліка була звернена. Вони з Флавією трохи відстали від Каті та Страйка.

— Так. Одного разу у Ґуса стало зовсім недобре зі шкірою, і його поклали до лікарні, а наступного дня захворів тато, і його теж ушпиталили. Але шпиталі були різні. У тата значно кращий, ніж у Ґуса, приватний. Ґус користується державною медициною.

І Флавія пошепки додала:

— Було так добре, коли їх не було.

Не придумавши підхожої відповіді на це, Робін промовчала.

— Я дивилася що хотіла по телевізору. Подивилася програму про чоловіка в Америці, який влаштував масову стрілянину, бо дівчата не хотіли займатися з ним сексом.

— ...мало того, що вона бомбардує його листами, від яких у Джоша страшний стрес, — скаржилася Страйкові Катя, — то тепер ще й сама припхалася...

— Я хотіла зробити шкільний проект про того чоловіка, який постріляв дівчат, але мама сказала, що не можна. Тато заявив, що це огидно і вона дарма дозволила мені таке дивитися, але, — Флавія кинула у спину матері погляд примружених очей, — вона того вечора розмовляла по телефону з Джошем, тож їй було не до моїх передач.

Робін, у якої складалося враження, що Флавія чудово знає картину життя своєї сім’ї, яку змальовує, зберігала дипломатичне мовчання. Катя попереду торочила про своє:

— ...так боюся, що в котрийсь день мене тут не буде, і вона прорветься сюди...

— Вранці мама і татко посварилися, — дуже тихо провадила Флавія, не зводячи очей з материної спини, — бо тато вважає, що цілком очевидно, хто Аномія насправді, а мама каже, що він неправий і каже жахливі речі.

— Справді? — спитала Робін якнайбуденнішим тоном. — І хто?

Довелося замовкнути. Катя зненацька зупинилася біля великого смітника, який стояв у ніші. Зі скаженим обличчям Катя розірвала лист Кеа навпіл і жбурнула до кошика.

— Ось так! — заявила вона і рушила далі зі Страйком поруч і Робін та Флавією у кільватері.

— Я думала, що перешкоджати доставленню листів незаконно, — зауважила Флавія.

— Гм... Здається, це тільки якщо через пошту, — відповіла Робін, гарячково метикуючи. За кілька кроків вона зупинилася сама.

— Ох, чорт, — гукнула вона до Страйка та Каті. — Вибачте, я забула в машині записник.

— То краще сходи по нього, — мовив Страйк, дивлячись на неї.

— Який номер палати Джоша? — спитала у Каті Робін.

— П’ятдесят один, — відповіла Катя зі стривоженим виглядом. — Але до нього пускають не більше двох людей за раз. Я не знала, що ви приїдете удвох. І думала, що Флавію пустять зі мною, вона ж дитина.

— Може, я посиджу з Флавією у коридорі, а ви зайдете разом із Кормораном? — запропонувала Робін, щиро сподіваючись, що Катя пристане на цю ідею: їй було дуже цікаво послухати, що Ініґо думає про Аномію. Катя ніби зібралася схвалити пропозицію, але глянула на доньку, на Робін, знову на доньку і, вочевидь, зваживши можливі наслідки, якщо Флавія щось розповість поза її наглядом, сказала:

— Ні, я не можу про таке просити... не хочу вас обтяжувати. Краще я сама посиджу з Флавією, але спершу зайду до Джоша разом із Кормораном, щоб він знав, що я поруч, раптом йому щось буде треба.

— Добре, тоді я заберу записник з машини і дожену вас, — сказала Робін.

— А можна мені з вами? — з ентузіазмом спитала Флавія, але Катя обірвала її:

— Ні, лишишся зі мною.

Тож Робін повернулася до місця, де Катя викинула лист Кеа у смітник. Кошик мав щілину а-ля поштова скринька, в яку Робін могла просунути руку, та на жаль, у коридорі було багатолюдно: туди-сюди ходили медики та відвідувачі. Робін покрутилася біля кошика, дочекалася, коли ніхто не буде на неї дивитися, а тоді дістала з кишені телефон і вкинула у щілину.