Коли він увійшов на Бонд-стріт і, злегка кульгаючи, попрямував до флагманської крамниці Меделін, дощило. Проминаючи темні й мокрі вітрини пліч-о-пліч зі своїм масивним відображенням, Страйк побачив попереду невелику юрбу перед сліпучо-яскравим скляним фасадом. Фотограф робив світлини двох жінок, які стояли під великою парасолею. Судячи з довжини ніг, які чіткими силуетами виділялися на тлі світла, це були моделі (звісно ж, у прикрасах від Меделін), яких вирішили познімати на тлі нічної вулиці. Вочевидь, презентація ще не закінчилася; гірше — преса досі була тут.

Страйк швидко сховався від дощу в арку над широкими дверима і написав Меделін повідомлення.

Трохи запізнююся. Може, я краще знайду бар і дочекаюся тебе там?

Незалежно від відповіді Меделін Страйк планував лишатися в арці, поки не розійдеться преса і не змовкне віддалений сміх гостей, які затрималися перед крамницею.

У ніздрі вдарив потужний запах канабісу. Страйк розвернувся і побачив, що не сам у цьому темному сховку; поруч мовчки стояли син Меделін Генрі і його приятель. Одягнені у костюми, вони курили один косяк на двох.

Впізнавши Страйка, Генрі пошепки вилаявся і впустив косяк. Друг, гадки не маючи, хто такий Страйк, нерозуміюче втупився у нього, вочевидь, намагаючись вирішити, як краще вчинити: зробити вигляд, що вони не знають, звідки тхне, чи кинутись рятувати косяк, який гаснув під ногами.

— Все нормально, — сказав Страйк до Генрі. — Я не розповім. Генрі відповів знервованим смішком.

Страйк мало не вирішив попросити Генрі натомість не казати матері, що він зовсім не запізнюється, а сховався в арці за якихось сто ярдів від її вечірки. Однак подумав, що не слід аж так обтяжувати підлітка, тож просто продовжив курити собі, ігноруючи хлопців.

— Будете? — запропонував друг Генрі. Він підняв косяк і простягнув його Страйкові, вирішивши, що це найменше, що він може зробити.

— Ні, дякую, — відказав Страйк. — Намагаюся кинути. Друг Генрі засміявся і зробив довгу затяжку.

— Ви хіба не маєте бути там? — спитав Генрі у Страйка, показуючи на вітрину крамниці прикрас, перед якою сміялися і жартували з фотографом моделі.

— Здається, твоя мама ще зайнята, — відповів Страйк. — Нехай спершу закінчить, а тоді вже я піду заважати.

— А-а, — сказав друг до Генрі, роблячи великі очі. — Це що... отой детектив?

Краєм ока Страйк побачив, що Генрі кивнув.

— Бляха, — стривожився друг.

— Спокійно, — промовив Страйк. — Я давно порвав із відділом боротьби з наркотиками. Кури на здоров’я.

Перед крамницею Меделін зупинилася машина з шофером. Одна з дівчат, яких фотографували на вулиці, зайшла в крамницю — мабуть, щоб зняти прикраси. Друга лишилася розмовляти з фотографом під парасолькою. На очах у Страйка і пари підлітків фотограф торкнувся плеча дівчини.

— Кінестезійна ескалація, — прокоментував друг Генрі, підходячи ближче до виходу з арки, щоб краще бачити.

Генрі засміявся.

— Точно вона, — запевнив друг. — Це так і робиться.

— І хто так каже? — спитав Генрі.

— Кош.

— Це все дурня з-під коня.

— Це наука! — заперечив друг, добряче затягнувся і передав косяк Генрі. — Це так робиться. Спершу кінестезійна ескалація, тоді негація. За хвилину він скаже, що в неї дуже великі ноги чи щось таке.

— Скаже, аякже, — засміявся Генрі.

— Скаже-скаже. Це денна гра.

— Тепер ніч.

— Але вони на вулиці, а не в клубі чи ще десь.

— Що ти верзеш.

— Та почитай Коша. От дивися, що буде...

Фотограф і модель досі розмовляли. У темряву полинув новий вибух сміху, вона грайливо вдарила його по руці. До арки долетів її голос:

— Ах ти ж нахабний негідник!

— Негація, — тріумфально проголосив друг Генрі. — Все як я сказав!

Він примружив очі і глянув на Страйка.

— От правильно ж, — почав він не зовсім розбірливим голосом, — що як образити дівчину... ну не аж образити, а трохи покритикувати... то вона постарається повернути твоє схвалення?

— Я б на це не розраховував, — сказав Страйк. — Хто тобі таке порадив?

— Кош, — сказав Генрі.

— Це ваш друг?

— Майстер пікапу, — пояснив Генрі. — Американець.

Модель і фотограф розмовляли, сміялися. Чоловік знову торкнувся її плеча.

У Страйка задзвонив мобільний. Цілком певний, що це Меделін, він дістав телефон з кишені, але номер виявився прихованим. Детектив все одно відповів.

— Страйк.

Пауза, а тоді низький, хрипкий, спотворений голос промовив:

— Шукайте лист в її труні.

Страйк так здивувався, що секунду чи дві не міг знайти відповідь.

— Хто це?

У відповідь почулося глибоке дихання.

— Прочитайте лист, — промовив голос.

Зв’язок обірвався.

— Бачиш? Кінестезійна ескалація, — повторив друг Генрі, спостерігаючи за фотографом та моделлю. — Треба поступово нарощувати дотики. Воно працює, сам подивися.

— Що ти верзеш, — пирхнув Генрі, який тепер заволодів косяком.

Страйк подивився на екран мобільного. Анонім мав його особистий номер: дзвінок не був перенаправлений з офісу. Він написав Робін.

Щойно людина, яка пропонувала викопати Ледвелл, подзвонила вдруге. Цього разу каже «шукати лист в її труні».

Страйк сховав телефон у кишені.

— Я зараз пробую цифрову гру, і воно працює, — розповідав друг Генрі.

— А як же робити оцю кіно... кінест... оцю штуку в інтернеті?

— В інтернеті стратегія інша.

З крамниці Меделін саме вийшла інша жінка із сумкою для покупок у руці. Вона зупинилася і окинула вулицю поглядом. Коли вона розвернулася у бік Страйка, у світлі вітрини він впізнав Шарлотту — і відступив глибше у тінь.

— ...треба писати щось типу «якщо це твоє реальне фото, то хлопи тебе, мабуть, вже дістали пропозиціями, тож я піду собі»...

Стукіт високих підборів по асфальту перекрив навіть сміх Генрі. Цієї зустрічі було просто не уникнути, і Страйк зрозумів, що передчував саме її.

— Я так і думала, що це ти.

Голос у Шарлотти був веселий. Вона стояла перед Страйком на шпильках, у вузькій чорній сукні; чорняве волосся розсипалося по плечах, сіре пальто було розстебнуте.

— Я щойно бачила, з яким обличчям Медз читала повідомлення і подумала: «Він скасував зустріч». Їй приємно буде дізнатися, що ти просто ховаєшся. Ти що, бився з кимсь?

Шарлотта дивилася на поріз, який лишив на чолі Страйка білий какаду.

— Ні, — відповів він і розтоптав недопалок п’ятою черевика. Генрі і його друг дивилися на Шарлотту у побожному мовчанні. Страйк не міг їх за це винуватити.

— Пригостиш? — спитала Шарлотта, опустивши очі на недопалок.

— Вибач, це була остання, — збрехав Страйк.

— Вже майже все, — повідомила Шарлотта, озирнувшись на презентацію. — Шалений успіх. Твоя подруга така талановита. Я купила ось це... просто неймовірно, правда?

Вона простягнула тонку руку. На середньому пальці Страйк побачив грудку необробленого кварцу. Він промовчав.

— Я оце думала, куди ви, хлопці, зникли, — провадила Шарлотта, не реагуючи на мовчання Страйка і повз його плече поглядаючи на підлітків. — Вам, мабуть, там було страшенно нудно.

Друг Генрі пробурмотів щось нерозбірливе. Шарлотта перевела погляд на Страйка.

— Як там донька Прю?

— Хто?

— Донька Прю, любий, — повторила Шарлотта. — Твоя небога. Страйк зрозумів, що мова про Прюденс, його зведену сестру.

— Гадки не маю.

— О, ти не знав? От чорт. — Усмішка Шарлотти згаснула. — Мабуть, я дарма сказала.

— Ти вже почала, — відповів Страйк, згадавши повідомлення про «кризу» від Прю, — тож закінчуй.

— Мені сказала Ґабі, — пояснила Шарлотта (Ґабі була іншою зведеною сестрою Страйка. Він її ледь знав, але Ґабі і Шарлотта оберталися в одних і тих самих ексклюзивних колах). — Сильві упала зі скеледрому. Погано закріпили страховку чи що.

— А, — промовив Страйк. — Я був не в курсі.

— Хіба ви з Прю не контактуєте останнім часом?