— Бачу, Ґабі любить поговорити.

— Не треба сердитися, — сказала Шарлотта. Навіть крізь сопух трави Страйк відчув подих «Шалімару». — Я не хотіла тебе засмутити.

— Ти мене не засмутила.

Машина, що чекала перед крамницею Меделін — тепер в неї сіли обидві моделі — нарешті поїхала. Фотограф розчинився у темряві. Останні гості виходили з крамниці, але спинилися на порозі, перемовлялися, сміялися.

— Генрі? — покликав голос із центру цієї групки.

— Чорт, — промовив Генрі. Вони з другом поспішили на поклик матері; косяк було кинуто на землю.

— Я б не відмовилася, — сказала Шарлотта, глянувши на недопалок. — Але краще не ризикувати. Яґо, мабуть, стежить за мною так само, як я за ним...

Вона роззирнулася навсібіч, а тоді щільно запнулася у тонке пальто.

— Я звернулася до Маккейбів, — сказала вона, знову дивлячись Страйкові у вічі. — Вони взялися за справу, але поки нічого не знайшли. Яґо став дуже обережний. Ти, мабуть, отримуєш результат значно швидше.

— Маккейби класні професіонали, — відповів Страйк.

— Краще б це було правдою, — озвалася Шарлотта.

Страйк і хотів би піти, але не хотів змішуватися з компанією, яка так само стояла у дверях крамниці і клацала селфі з Меделін.

— Я хотіла піти до Прю на терапію, — мрійливо повідомила Шарлотта.

— Що-що ти хотіла?! — перепитав Страйк, не стримавшись; саме цього вона і хотіла.

— Її вважають класним спеціалістом. Дуже допомогла моїй подрузі. Але Прю мені відмовила. Сказала, що має місце конфлікт інтересів.

— З усіх психотерапевтів Лондона ти вирішила звернутися до моєї сестри?

— Я на той час навіть не знала, що ви спілкуєтеся.

— Але вона так само була моєю сестрою, якщо тільки мова не про події з паралельного всесвіту.

— Я просто чула про неї багато доброго, — нітрохи не збентежилася Шарлотта. — Я справді хотіла поговорити з людиною, у якої сім’я така ж кінчена, як моя. Мені набридли психотерапевти з середнього класу та їхні міщанські уявлення про нормальне.

Меделін тимчасом всадовила Генрі та його друга у чорний кеб. Гості потроху розійшлися. Меделін стояла на самоті і дивилася на Страйка і Шарлотту. Остання озирнулася на Меделін, а тоді знову глянула на Страйка, усміхаючись.

— Ну, не заважатиму тобі вітати Медз.

І вона пішла геть під дощем: шпильки стукотіли по тротуару, вітер маяв темним волоссям.

52

Убрана пишно в самоцвіти і шовки,

Я розпускаю пір’я, мов голубонька,

Та всім, хто хвалить його шурхіт, невтямки,

Як серце плаче за одним лиш словом: «Любонько...»

Крістіна Россетті,

«Л. Е. Л.»

Меделін у вузькій сукні з фіолетового шовку, важкому намисті з аметистами та на запаморочливих підборах непорушно стояла на тротуарі, схрестивши руки на грудях. Половина її обличчя ховалася у тіні, на іншу падало яскраве світло з вітрини. Ідучи до неї з темної арки, Страйк передчував, що вони підступили до важливої віхи будь-яких стосунків: першої палкої сварки.

— Привіт, — сказав він. — Чудово виглядаєш. Як все пройшло?

Меделін мовчки розвернулася і пішла всередину крамниці, проминувши охоронця, який стояв у дверях. Габаритами він не поступався Страйку.

Дві симпатичні молоді жінки, мабуть, продавчині, обидві у чорних сукнях, надягали пальта і з цікавістю глянули на Страйка, коли той увійшов. Троє офіціантів у білих піджаках збирали порожні келихи з-під шампанського з низьких столиків та скляних шафок. Крамниця, до якої Страйк потрапив уперше, нагадувала оббиту плюшем скриньку з прикрасами: стіни й стеля-балдахін з опівнічно-синього оксамиту, прикрашеного золотим канатом з китицями, на підлозі — персидський килим.

— Тут дуже... — почав він, але Меделін прощалася з продавчинями, а тоді вийшла за одним із офіціантів до підсобного приміщення, і Страйк почув, як вона каже йому просто зібрати келихи й піти — витирати скляні шафки не треба, дівчата завтра зранку все зроблять.

На золотих мольбертах стояло чотири величезні фото моделей, які брали участь у рекламній кампанії «Скандалу». Чорношкіра жінка з довгими косами демонструвала золоті сережки, такі довгі, що вони аж торкалися її оголених плечей; руда дивилася на глядача крізь переплетені пальці, на кожному з яких було по сапфіровій каблучці; білявка прикривала одне око брошкою з рубінами; а Шарлотта споглядала його з усмішкою а-ля Мона Ліза на червоногарячих губах. На ній був важкий золотий чокер, усіяний неограненими смарагдами.

Меделін повернулася разом з офіціантами, кожен з яких ніс велику коробку з брудними келихами.

— Можеш іти, Але, — сказала вона охоронцю. — Я все замкну і поставлю на сигналізацію.

— Точно? — спитав той.

— Так. Іди, — придушеним голосом відповіла Меделін і вдарила по кнопці поруч із масивним дерев’яним столом у кутку. На вікна насунулися сталеві захисні жалюзі.

Страйк бачив, що Меделін добряче випила. Вона розпашілася, голос став трохи нечітким. Вона уперто уникала його погляду, аж поки не пішли всі офіціанти і охоронець. Коли нарешті вони лишилися за затуленими вікнами самі, Меделін розвернулася до нього.

— Я знала, що ти це зробиш.

— Що зроблю?

— Ти не міг прийти навіть на останні кілька хвилин.

— Фотограф ще не пішов.

— Та ти тільки себе послухай! — пронизливо зареготала Меделін. — За кого ти себе маєш? За свого батька?!

— Про що ти говориш?

— Якби сюди прийшов Джонні Рокбі, то так, преса билася б на смерть за нагоду зробити його фото. Чорт. Ти не такий знаменитий. Годі бундючитися.

— Суть у тому, що я не хочу жодних своїх фото у пресі, — спокійно пояснив Страйк. — Я багато разів казав тобі про це. Я не хочу, щоб мене впізнавали.

— А куди ділася твоя параноя щодо папараці, коли ти милувався з Шарлоттою Кемпбелл у темній арці? Вона тільки сьогодні розповідала мені, як сильно Яґо хоче втягнути тебе у процес їхнього розлучення...

— Як помічно з її боку, — Страйк і собі підвищив голос, розлютившись.

— ...і було б приємніше почути про це від тебе, а не дізнатися перед двадцятьма з гаком людьми посеред чортової презентації...

— Дідько, невже ти думаєш, що я її просив те робити?

— ...і робити вигляд, ніби я й була в курсі! Коли ти насправді порвав з нею?

— Я тобі вже казав, — відповів Страйк. — Скоро п’ять років...

— То чому Яґо на тебе визвірився?

— Бо він мене ненавидить до печінок.

— Шарлотта каже, що він знайшов ваші есемески.

— То були її есемески, якими вона хотіла відновити стосунки. Я про них не просив, — сказав Страйк.

— Ти і справді маєш себе за Джонні Рокбі, — нервово засміялася Меделін. — Жінки самі на тебе вішаються, і просити не треба, так?

— Ні, ти перша така.

Меделін схопила перше, що трапилося під руку (це була порожня дерев’яна скринька для прикрас), і жбурнула. Цілилася вона кепсько, і якби Страйк не перехопив «снаряд», скринька розбила б вітрину. Меделін почала наступати на нього.

— Ти не хочеш, щоб взагалі хтось знав про нас!

— Та мені байдуже, хто про нас знає.

— А Шарлотта каже інше!

— Коли до тебе нарешті дійде, що не можна вірити жодному слову з вуст Шарлотти Кемпбелл?

— А своїй безцінній Робін ти про нас сказав?

— Так, — відповів Страйк.

— До чи після того, як їй сказала Шарлотта? Бо за словами Шарлотти, Робін ця новина трошки шокувала!

— Алло! Прокинься! Шарлотта скаже будь-що, аби тільки спровокувати...

— Шарлотта сказала, що як ти справді прийдеш на мою презентацію, то це знак, що ти налаштований серйозно, бо раніше...

— Вона просто каламутить воду! Меделін, та чорт забирай!

— ...ти приховував всіх своїх подружок, відколи...

— Я тебе не приховую!

— То чого ти сховався в арці за три будинки, а мені збрехав, що запізнюєшся?

— Я щойно пояснив...

— Сподівався перестріти Шарлотту на виході?