Але русичі ані гадки про якийсь вітер не мають. Дуби й клени вікові рубають, колоди рівні стругають, колеса роблять, тарани важкі і драбини високі збивають, ще й жартують при тому і пісень співають.

По небу синьому місяць плив та й зупинився. Цікаво йому стало: що то таке веселе товариство під Царгородом робить? Та, як задивився, як задивився — забув у дальшу дорогу йти. А руська дружина з того й рада, бо від місяця ясно, як удень, і робота йде скоро. До третіх півнів уже все скінчили й відпочивати сіли.

Аж тоді місяць схаменувся і прожогом покотився далі, щоб надолужити втрачений час. Боявся, що сонце його дожене і спалить.

А сонце й справді не забарилося. Встає, ранкові тумани розсуває і стелить рушники вогненні через гори, через ліси, через море й через білі піски — геть-геть аж під царгородські мури.

І зводиться князь Олег на рівні ноги, підносить високо праву руку, білою шовковою хустиною над головами махає і грімким голосом гукає:

— Гей, приятелю Стрибоже з онуками! Годі вам мокрим піском на греків кидати! Відступіться від міста! Тепер наша черга!

Ще князь не скінчив говорити, а вже над Царгородом буревій утих, неначе хто ножем утяв. Стало тихо, мов у вусі. Так тихо, що грецькі сторожі відразу попрокидалися. Встають, позіхають, заспані очі рукавами протирають і кажуть:

— Ану, подивімось, чи високі могили над ворогами вітри висипали?..

Визирнули з-поза мурів, крізь стрільниці та й поніміли. Бо не могили русичів побачили, а побачили дивно дивне: сотні човнів під вітрилами котилися по пісках під царгородські мури. А в човнах тарани важкі, драбини високі й повно вояків у кільчугах, у шоломах, із щитами на лівій руці і з мечами — в правій. Стрибог і його онуки русичам помагають, вітрила дружньо напинають — і човни, на колесах поставлені, мчать, гейби по хвилях морських.

Скочили сторожі з мурів, сторч головою по сходах скотилися і до царських хоромів помчались.

— Біда, царю! — кричать. — Сповнилося пророцтво, записане в Золотій Книзі: ворог на човнах під царгородську твердиню підходить!..

Поки цар прокинувся, поки зрозумів, що й до чого, руські човни вже носами об мури черкаються. І дружина руська не зіває: драбини високі під стіни підставляє, важкими таранами залізні двері твердині розбиває.

— До зброї, до зброї! На відсіч! — гукають грецькі полководці.

Сам грецький цар у золоті шати убрався, діямантову корону на голову наклав, ухопив скіпетр, і побіг до найвищої башти у своїх хоромах, щоб подивитися, як буде бій іти. Дивиться — біда: не встоять його вояки проти хороброї дружини Олегової. На мурах уже руські списи блищать, та густо, мов колючки на їжаку; залізна брама від ударів важких стогне й гнеться, а вояцтво скошеним колоссям лягає під ударами руських мечів.

І прибігає найстарший полководець, ницьма перед царем падає і благає:

— Царю найясніший! Несила нам проти долі йти! Справджується те, що в Золотій Книзі записано. Русичі на човнах під самі мури міста підійшли. І хто ж може з ними на прю стати, коли вони й по піску, неначе по воді, пливуть?! Не дай нас усіх вигубити. Накажи на мир сурмити!..

Важко зідхає грецький цар, голову на груди похиляє і подає скіпетром знак.

— Хай буде! — каже. — Сурміть на мир, а мені несіть ключ від міста — піду переможців зустрічати.

От сурмачі зараз і засурмили в срібні сурми, а дворецькі принесли цареві на шовковій подушці золотий ключ від брами.

І виходить грецький цар князя Олега вітати, віддає йому золотий ключ від Царгороду й просить:

— Не губи нашого міста, князю відважний! Переміг ти нас у чесному бою, і тобі всі права та почесті переможця належать. Кажи, якої ціни за свою ласку жадаєш, а ми твою волю вволимо. Тільки нас живими лиши!

— Ми переможених не вбиваємо, — відповідає Олег, — але за заподіяні нам кривди розлічитись і договір на письмі списати мусимо. А хочемо ми, грецький царю, щоб ти нашим підданим кривди не чинив, руським рибалкам риби в Чорному морі ловити не боронив і руським купцям у чорноморських городах чи й у самому Царгороді чесно продавати й купувати крам дозволив.

— Усе буде зроблене! — обіцяє цар.

А князь Олег на те:

— Е-е, це ще не все! За всі наші кривди окупу в золоті й крамах вимагаємо. А скільки того окупу дати — хай наші скарбничі полічать.

— Гаразд! — годиться й на це грецький цар.

— А тепер, — далі веде мову Олег, — моїй військовій дружині за труди й терпіння також винагорода належить. Отож, хочемо, щоб кожному дружинникові ви шати з найдорожчого златоглаву пошили і по мірці золотих дукатів дали, а на всі човни вітрила з найкращого шовку справили, бо наші геть подерлися.

На все погодився грецький цар і наказав умову до слова на воловій шкурі списати і восковими печатками припечатати. Після того русичі цілий місяць у Царгороді гуляли, грецьке вино попивали і солодкими фіґами заїдали. А по місяцеві, як греки зібрали окуп і по мірці золота на кожного дружинника, як пошили всім пишну одежу з дорогого златоглаву і справили шовкові вітрила на кожен човен, — почали русичі у дорогу додому збиратися. Греки проводили їх з великими почестями, але князь Олег, за царгородську браму виїхавши, власноручно свій щит до неї міцними цвяхами прибив.

— Це, — каже, — грекам на пам’ятку від нас...

Стрибог і його онуки й у поворотній дорозі русичів не покинули: напинали їм вітрила, аж поки човни до берега не допливли. Потім князь із вітрами попрощався і подався з дружиною до Києва через степи. Вернулися щасливо ще й із здобиччю багатою. А Олегів щит на царгородській брамі лишився. Кажуть, що блищить там і досі. Чи правда — не знаю.

Русь — давня назва України. Наші предки називали себе русичами; від Русь походить слово руський, але воно не означає того самого, що російський або московський.

Царгород — українська назва візантійсько-грецької столиці Константинополя, а потім турецької Істанбулу.

златоглав — грезет, рід дорогої матерії на одяг перетиканої золотими нитками.

сутужно — скрутно, важко (in great difficulties).

стольний — столичний (metropolitan).

воєвода — за княжих часів начальний вождь війська (commander of an army).

чревії — взуття з м’якої шкіри.

Дружина — тут княже військо.

кирея — чоловіча верхня одежа без рукавів.

прилбиця — частина лицарського шолому (helmet), що захищала лоб-чоло і перенісся.

рать — військо. їхати на рать — на війну.

поразка — невдача, програна боротьба (defeat).

круча — steep slope, precipice.

пінява — піна (foam).

волок — portage, carrying of boats overland between navigable rivers; тягнути волоком — тягнути човни по суші, підкладаючи під них колоди.

отрок — молодший вояк-дружинник.

причина — перешкода, немила або дивна пригода; що за причина? — what is that?

Посейдон — поганський бог у старовинних греків.

шубовснути — тут: укинути.

гривня — гріш, монета за княжих часів.

вельми — дуже.

ніже — ані, ані навіть.

наперсток — thimble.