— Марді, зачини двері, хутчіш!

Ті два удари, що їх завдав Гасові, зупинили його лише на кілька секунд, а тоді він зненацька добряче вліпив мені у щелепу. То був гарний удар, який збив мене з ніг. Однак я вчепивсь у Ґаса, і ми вдвох повалилися на підлогу.

Гладун вийшов наперед і притиснув дуло свого пістолета до моєї шиї.

— Заспокойся, — промовив він тихо, — май на увазі, цей пістолет стріляє майже безшумно.

Холодне дуло, що впивалося в шию, хутко погамувало мене. Я відпустив Ґаса, і той зіп'явся на ноги.

— Я не хочу вкорочувати тобі віку, але таки зроблю це, якщо вельми мені допечеш.

Ми зустрілися поглядами. Цей тип не жартував.

— Гаразд, буду чемним, — запевнив я.

Дуло його пістолета стриміло переді мною, неначе жерло гармати.

— Пильнуй його... він — верткий тип, — мовив Гас.

Гладун на те лише похитав головою.

— Нема потреби. Зараз він буде такий тихий та поступливий, хоч до рани прикладай, от побачиш.

А я ще й досі сидів на підлозі та сподівався, що Марді відчинить вікно і закричить, гукаючи на допомогу. Проте не почув ані звуку і занепав духом.

— Ну ж бо, вставай, — сказав гладун, знову тицяючи в мене пістолетом.

Я підвівся.

— На твоєму місці я би не намагався нічого утнути, — додав він. — Цей пістолет має гачок, який натискається дуже легко.

Мені вже стало ясно, що цей тип не може думати ні про що, крім стрілянини, тому я просто спокійно стояв.

Ґас заламав мені руки за спину. На мить я напружив м'язи, ладний чинити опір, але знову відчув тверде дуло пістолета. Відтак подумав, що більше прислужуся Марді живий, аніж мертвий, тому дозволив Гасові себе зв'язати.

Поки той тип мене зв'язував, я спробував вдатися до хитрого прийому — щосили напружити м'язи рук, аби у слушний час відпружити їх і легко вивільнитись, адже мотузка була би погано натягнута. Одначе Ґас, схоже, знав усе про те, як мотузувати людям руки. Він так сильно затягнув пута, що я мимоволі назвав його кількома вельми вигадливими іменами.

Ці двоє трохи відійшли назад і подивилися на мене.

— Поквапмося, — сказав Ґас гладунові.

Той підійшов до дверей, за якими була Марді, та взявся за клямку. Двері були зачинені. Я добре знав, що відчинити їх не так просто, тож бандити не могли цього зробити, не зчинивши пекельного гуркоту.

— Хлопці, та облиште вже. Невже ви не можете дати нам спокій? Таж ви ті двері нізащо в світі не відчините, хіба здіймете таку бучу, що сюди приїдуть спеціальні загони поліції. То чому б вам не забратися звідси?

Почувши це, гладун стиха захихотів. Він мав вельми лихий вигляд, коли отак сміявся.

— Усе дуже просто, — сказав він. — Ми дістанемо ту панянку звідти, і зробимо це швиденько та тихенько.

Відштовхнувши Ґаса вбік, товстун підійшов до дверей та притулив свою круглу голову до дверної панелі.

— Виходь-но звідти, сестричко, — прокрумкав він своїм хрипким голосом. — Ми хочемо, аби за десять секунд ти була тут, інакше візьмемося за твого хлопця.

— До біса їх обох, Марді! — закричав я. — Залишайся у спальні. Відчини вікно та погукай на допомогу!..

Ґас уперіщив мене по губах зворотним боком долоні. Суглоби його кощавих пальців розкроїли мені губу, і я поточився кімнатою, намагаючись втримати рівновагу.

Гладун знову постукав у двері.

— Зачекай-но хвильку, сестричко, — гукнув він. — Не роби жодних дурниць, а спочатку послухай, що я скажу. Тоді зможеш вирішити, як тобі діяти. Я знаю, що ти там, тож можеш не придурюватися. Ти добре мене чуєш?

— Чую, — озвалася Марді. Її голос був твердий.

— Якщо не вийдеш звідти просто зараз, твоєму хлопцеві буде непереливки. І кажучи, що йому буде непереливки, я не жартую, тямиш? Даю тобі десять секунд. Якщо й тоді не вийдеш, то добряче поламаю хлопаці ребра.

Я ухилився від Гасового удару та закричав:

— Він тебе дурить... відчини вікно та кричи... не виходь...

І знову Ґасів кулак зацідив мені в зуби, й цього разу я впав, одначе встиг швидко відхилити голову від удару ногою.

Марді відчинила двері та вийшла зі спальні.

Гладун із Гасом нерухомо застигли, витріщившись на неї. Я бачив, як Ґас вибалушив очі та підібрав губи.

Марді стояла у проймі дверей, одна її рука вільно звисала, інша — лежала на клямці. Обличчя дівчини було бліде, а очі широко розплющені, проте вона тримала голову високо піднятою і геть не справляла враження наляканої.

— Чого вам треба? — запитала Марді, голос її був твердий та холодний.

Те, як дівчина трималася, опинившись віч-на-віч з оцими двома бандитами, змусило мене відчути за неї неабияку гордість. Гладун вийшов уперед. На його обличчі засяяла усмішка, та очі були лихі.

— Оце так-так! Ну хіба ж вона не персик? — промовив бандит. — Зараз ми усі трохи покатаємося. Накинь щось на себе, добре? І хутчіш.

Я зіп'явся на ноги.

— Послухай-но, — сказав до нього, не зводячи очей з Ґаса, який вже почав бокувати до мене, — облиш оці свої жартики, вони геть ні до чого. Просто облиш це, чуєш?

Товстун глипнув на Ґаса.

— Якщо цей нікчема знову роззявить свою пащеку, закрий її за нього, та добряче закрий.

Ґас витягнув зі своєї задньої кишені Гумовий кийок і задумливо зважив його на долоні.

— Аякже, — відказав він гладунові та вишкірився.

Марді хотіла підійти до мене, та товстун став між нами.

— Ми не хочемо бути грубими, — промовив він, — але будемо, якщо ви не поводитиметеся чемно.

Марді поглянула на мене, і я силувано усміхнувся. Становище, у якому ми опинилися, змушувало мене почуватися вкрай кепсько. Тоді вона розправила плечі та взяла своє манто.

Гладун став коло дівчини.

— Отак вже краще, — сказав він. — А зараз ми спустимося сходами. Якщо надумаєш викинути коника, Ґас вколошкає того нікчему. Ти чув, Ґасе?

— Авжеж, — озвався той.

Ґас накинув мені на плечі пальто та кивнув головою на вхідні двері. Ми гуртом вийшли у коридор, а тоді мовчки спустилися сходами та опинились на вулиці. Коло будинку стояла велика автівка з піднятим верхом. Надворі було безлюдно, понад дахами ще ледве-ледве займався блідий світанок. Мине щонайменше година, перш ніж бодай одна людина з'явиться на вулиці.

Ґас заштовхав мене на заднє сидіння автівки, тоді досередини сів гладун, а обіч нього — Марді. Ми втрьох сиділи рядочком. Ґас подався до передніх дверцят і сів за кермо. Він увімкнув запалення, перемкнув передачу, й автівка на чималій швидкості рвонула вперед.

— Не треба боятися, — сказав гладун, звертаючись до Марді. — Я буду люб'язний з такою лялечкою, як ти. Звісно, якщо будеш зі мною чемна.

— Послухай-но, шмаровозе[46], — урвав я його просторікування. — Може, ти б облишив оці свої недолугі балачки? Мені вони вже в печінках сидять.

Гладунове обличчя вмить застигло.

— Ти вже почав добряче мені набридати, — проказав він. — Начувайся, бо ще трохи — і буде тобі лихо.

Я замисливсь над тим, які матиму шанси, якщо кинуся на цього товстуна просто зараз. Мені здавалося, що цілком зможу обіруч зацідити йому в черево. І, поки бандит відновить дихання, я встигну добряче його віддухопелити.

Та цей грубас не був дурнем. Гадаю, він побачив, що я готуюся щось зробити, і тицьнув у мене пістолетом.

— Охолонь! — коротко гаркнув він.

Велика автівка як вихор мчала нас порожніми вулицями. У блідому світлі панелі приладів я ледве розрізняв обриси Гасової голови. Він не зводив очей з дороги і був цілковито зосереджений на кермуванні.

— І куди ж це, в біса, ви нас везете? — запитав я.

— Ти чув, Гасе? — сказав гладун. — Він, бач, хоче знати, куди ми прямуємо.

Гас знизав плечима та нічого на це не відказав.

Мені будь-що хотілося відвернути товстунову увагу від Марді, тому не змовкав, а провадив далі:

— Скажи-но, як тебе звати? — запитав товстуна. — Бо мені вже якось ніяково називати тебе «шмаровозом».

Він трохи обернувся до мене. Я бачив, що бандит починає сердитися.