Якось невиразно до мене долинули Кацові слова:

— Не бий його більше... Я хочу поговорити з цим дженджиком.

Хтось ухопив мене за руки та викрутив їх мені за спину. У мої зап'ястки увіп'явся жорсткий, холодний ремінь. По тому я відчув, як мене кинули на ліжко. Тоді моя голова прояснилась, і я, докладаючи зусиль, спробував підвестися, однак з імли, що пливла перед очима, виринула чиясь рука та штовхнула мене назад. Я важко повалився на подушку. Так я й лежав нерухомо, допоки, зрештою, зумів як слід сфокусуватися на вогнях, а відтак обережно підвів голову та поглянув на тих двох. Вони стояли у ногах ліжка та спостерігали за мною.

Блонді схрестила руки на грудях. Її обличчя було сповнене байдужості, однак в очах і досі жевріло полум'я. Кац жував зубочистку та недбало тримав у руці автоматичного пістолета.

Не зводячи з мене погляду, він мовив до Блонді:

— То що тут у вас трапилося?

— Оцей тип геть зсунувся з глузду. Прийшов сюди та сказав, що я вкрала у нього п'ять тисяч баксів.

Кац знизав плечима.

— А хіба ж ти того не робила? — промовив до неї. Тоді обійшов ліжко та сів коло мене. — Послухай-но, нікчемо, — почав він, — я збираюся тобі дещо сказати... тоді ти мені дещо скажеш. Твої гроші — у нас, це так. Як ти й здогадався, їх поцупила Блонді...

Блонді зробила рух уперед.

— Якого біс... — почала було вона.

Кац обернувся до неї.

— Стули свій писок. Я й сам упораюсь. Я хочу, щоб оцей тип затямив, де саме йому варто відступитися. — Тоді обернувся до мене й мовив: — Ми вже певний час спостерігали за тобою. Ти ходив дивитися, як закатрупили Вессі, чи не так?

— То й що з того? — запитав я. Мені сяйнула думка, що, як цей тип і далі говоритиме, то я зможу від нього дещо дізнатися.

— Ми зацікавлені у тому, щоби з'ясувати, хто тебе послав... зрозумій правильно, особисто ти для нас не цікавий... ми лише хочемо знайти того, хто тобі платить; адже тямиш?

Я поглянув на Блонді. Зараз я починав дещо розуміти.

— А я думав, що ти була на боці Вессі, — промовив я. — Та, бачу, що помилявся. Вессі підставили, вся його справа шита білими нитками, і ти це добре знаєш. Оцей тип — аж ніяк не приятель Вессі... то якого це біса ти маєш із ним справи?

— Годі вже патякати, — злостиво сказала Блонді. — Краще скажи нам, хто надіслав тобі ті п'ять тисяч.

Я похитав головою.

— Цього я вам сказати не можу... Я й сам того не знаю. Просто отримав записку, в якій мені запропонували п'ять тисяч баксів за те, що я розкрию цю справу та викрию змовників. Тож я подався на страту Вессі... Нічого так і не дізнався, й ті п'ять тисяч надіслали, щоби заохотити мене до подальших пошуків. Аж тут нагодилися ви та поцупили ті гроші. Ото й уся історія, наскільки мені відомо.

Я завбачливо вирішив не розповідати їм про те, що отримав настанови телефоном, адже не хотів, аби ці люди знайшли ту жінку. Я вважав, що надав їм достатньо відомостей, не сказавши водночас більше, ніж вони й без того вже знали.

Кац пошкріб підборіддя нігтем великого пальця.

— І це все? — запитав він.

Я кивнув.

Несподівано втрутилася Блонді:

— Та що, в біса, з тобою не так, Ерле? Чому ти не виб'єш з нього правди? Ти нічого не доб'єшся, коли й далі з ним панькатимешся.

Уявляєте собі таке? Але ж і затята була ця жіночка, а вже якого ядучого мала язика —справжнісінький тобі отруйний плющ[18]!

Я швидко промовив:

— Що ще ви хочете від мене почути? Не можу ж я розповідати щось, чого не знаю.

Кац і далі сидів собі на ліжку та шкрябав підборіддя нігтем великого пальця. Він не зводив погляду з мого обличчя, і, маю вам сказати, вираз його очей мені геть не подобався. Він був такий самий грубий, як і Блонді, але на свій штаб. Цей тип слів на вітер не кидав. Коли вже він надумав щось зробити, то ви про це неодмінно би дізналися.

Урешті-решт він мовив:

— Гаразд, гадаю, ти вже можеш йти. І ліпше тобі не приходити знову. Тих п'яти тисяч ти однаково не знайдеш, і до копів тобі з цього приводу краще не звертатися... затямив?

Блонді проштовхалася наперед.

— Чи ти сказився? — люто запитала вона. — Поглянь-но лишень, що ця сволота зі мною зробила! Ти ж не дозволиш йому так просто піти?

Кацові очі зненацька спалахнули вогнем. Він мав лихий вигляд.

— Послухай-но ти, лярво, — сказав він їй, — облиш мене, я сам усьому дам раду... тож просто заткай свою пащеку.

Блонді відступила назад і пішла до ванної кімнати. Кац простежив поглядом за тим, як вона йде геть, а тоді знов обернувся до мене.

— Вона добряче на тебе розізлилася, — проказав він, длубаючись зубочисткою у своїх гнилих зубах. — На твоєму місці я був би з нею обережний. Варто їй на когось розлютитися — і вона вже лютуватиме невпинно.

Кац сперся спиною на комод. Він і досі тримав у руці автоматичного пістолета.

— Дослухайся до моєї поради, хлопче, — мовив цей горлоріз, дивлячись на мене з-попід крисів свого капелюха, — облиш справу Вессі... вона небезпечна. Ми не хочемо, щоби такий хлопець, як оце ти, потрапив у халепу. Ми знаємо про тебе все. Ти непоганий парубок. Мої хлопці вважають, що ти славний парубійко. Ну, то я і не проти, тільки ж гляди мені, й надалі залишайся славним парубійком.

Я підвів голову й кинув на нього пронизливий погляд.

— Що ти хочеш цим сказати?

— Просто забудь про Вессі та далі займайся своєю писаниною. Але забудь усе про цю справу та забудь, що ти колись бачив мене чи Блонді.

— А як не забуду — що станеться тоді?

— Ну, ти ж бо знаєш, усіляке може статися. Люди, які керують усією цією виставою, — великі цабе. Якщо захочуть, вони завиграшки можуть змішати тебе з багном. Вони можуть вигнати тебе геть із цього міста. Вони можуть почати добряче тиснути на тебе. Атож, я так собі гадаю, що усіляке може статися.

Я почухав голову.

— Що ж, ти нівроку розтлумачив усю цю справу, — сказав я. — Гадаю, мені краще гарно все обдумати. — І я підвівся на ноги та заходився шукати свого капелюха. Знайшов його на підлозі коло дверей. Хтось добряче по ньому потоптався. Я трохи постояв при порозі, повертаючи капелюху його звичну форму. — Поцілуй Блонді на добраніч за мене... не думаю, що сам можу це зробити.

Кац міцно стиснув губи. Скидалося на те, що він був не надто високої думки про моє почуття гумору.

— Аякже, — промовив за хвильку. — Я скажу їй, що ти вже пішов.

Я відчинив двері та ступив на сходовий майданчик.

— Ну, гадаю, ще якось побачимось, — сказав на прощання та причинив двері.

Страшенно хотілося випити. Мій ніс пекельно болів, а праве око набрякло та почало запливати. Я подумав, що міцний трунок поставить мене на ноги.

Вийшовши на вулицю, я швидкою ходою пройшовся до кінця кварталу, підкликав таксі та сказав водієві відвезти мене до бару неподалік моєї квартири.

Діставшись туди, я неабияк втішився з того, що бар був порожній. Бармен окинув мене довгим поглядом, але нічого не сказав. Після другого бурбону[19] я відчув себе краще. Тоді узяв ще й третій, і цей цмулив уже повільніше.

У роті жахливо пекло, однак я запалив цигарку і без особливих труднощів спромігся тримати її у губах. Схоже, мені варто викреслити бійки з жіночками зі списку власних хобі.

Хоч я й не повернув свої п'ять тисяч, одначе чимало дізнався. Скидалося на те, що Вессі добряче обдурили. Якщо вже його дівчина пристала на бік його ворогів, то цей бідака зусібіч був оточений несправедливістю. Під час судового процесу йшлося про те, що буцімто Ричмонда застрелили саме через Блонді. Певно, змовники добряче підплатили суддям, аби ті використали сфабриковані свідчення білявки та винесли Вессі той вирок, який був би вигідний для акціонерів. Мені треба буде дослідити це питання. А тоді я зупинився. А чи треба мені взагалі до того братися? Цей Кац був небезпечний, а я ж намагався протистояти не лише йому, а й великій фірмі. Чи справа варта заходу? Що наразі дали мені ці пошуки правди? Я задумливо помацав носа та око.