— Натягай свою піжаму й вали звідси. Я більше не можу на це дивитися.
Її обличчя затьмарив сумнів — наче хмарка набігла на місяць. І очі втратили блиск. Підійшовши до ліжка, вона сіла поруч з Феннером. І запитала хрипко:
— То що зі мною не так? Чому ти мене не хочеш? Невже я така потворна?
Феннер заперечно хитнув головою.
— Зовсім не потворна. — Але таке для мене важить значно більше, ніж для тебе. Ну то як, одягатимешся?
Коли вона врешті встала, очі її були безбарвними. Повільно натягнула піжаму і вийшла з номера, залишивши двері відчиненими навстіж. Феннер, вилізши з ліжка, зачинив ногою двері та пішов у ванну. І подумав: «Ну й дурнуватий же початок дня!»
Після душу йому стало краще, і він замовив телефоном каву в номер. Був уже вдягнений, коли офіціант приніс кавник.
Двох горняток йому вистачило, щоб отямитись, і він попрямував у номер Глорії. Вона також уже вдяглася. Її чорна вечірня сукня виглядала абсурдно в яскравому сонячному світлі. Жінка сиділа коло вікна, дивлячись на вулицю.
Феннер тихо зайшов і безшумно зачинив за собою двері. Запитав:
— То що робитимеш?
Глорія повернулася до нього, всміхнувшись. Дивовижно, але очі її були широко розплющені, щирі та приязні.
— А що можу робити?
Він притулився до стіни і бездумно дивився на жінку. Нарешті проказав:
— Тебе важко зрозуміти. Я думав, що матиму з тобою купу проблем. Тепер бачу, що помилився.
Вона різко відвернулася від нього і стала спиною до вікна.
— Я й далі вважаю, що ти — красунчик, — зауважила. Опісля додала:
— Думаю, що я в тебе помаленьку закохуюся.
Феннерові очі ковзнули мимо неї і поглянули на вулицю. Внизу стояв чорний «седан». Його він уже бачив раніше. Коли Феннер зробив крок до вікна, крізь зашторене вікно машини прослизнула рука. Сонце висвітлило ствол револьвера. Це тривало лише мить, бо зафіксоване наче заворожило Феннера, і він на кілька секунд запізнився. Почув ледве вловиме «пах!», і Глорія скрикнула — неголосно й хрипко. Осіла на коліна. Ще до того, як Феннер зміг її підхопити, сповзла на підлогу.
«Седан» швидко рвонув з місця. Все сталося так блискавично, що, здається, ніхто на вулиці нічого не зауважив.
Феннер визирнув з вікна, але все, що встиг помітити — це те, як авто зникло за рогом.
Відійшов од вікна і нахилився над Глорією. Перевернувши її обличчям догори, торкнувся вологої плями на боці — якраз над стегном. Жінка дуже зблідла, але ще дихала. Феннер стягнув з найближчого крісла подушку, щоби підкласти Глорії під голову. Потім побіг у ванну, наповнив миску водою, схопив аптечку, що завжди була при ньому, та повернувся до дівчини.
Глорія стежила за ним розширеними від жаху очима. Потім сказала:
— Нічого не відчуваю. Я важко поранена?
Феннер нахилився над нею.
— Не переживай, зараз поглянемо.
Він дістав з аптечки скальпель.
— Гадаю, із сукнею тобі доведеться розпрощатися, — мовив, обережно розпорюючи шовк.
— Я рада, що ти був поруч, — вона почала плакати.
Феннер розпоров їй пояс.
— Не розкисай. Це больовий шок.
Оглянувши рану, Феннер майже природно посміхнувся.
— Будь я проклятий, якщо це не просто подряпина! Куля лише зачепила тобі бік.
Глорія сказала:
— Я так налякалася, мало не вмерла.
— І я так само, — додав він, уміло обробляючи рану. — Так чи інакше, постріл був таки вправний. Той хлопець — непоганий стрілець.
Глорія жалібно простогнала:
— Аж тепер воно болить...
— Ясна річ, воно мусить боліти!
Випроставшись, Феннер поглянув на неї.
— Тобі треба буде кілька днів полежати. Можливо, це вбереже тебе від нового лиха. Я відвезу тебе додому. Де ти мешкаєш?
Вона відвернулася від нього, й обличчя її стало непроникним. Потім уже звично хихикнула та відразу ж застогнала від болю.
— У мене нема дому, — зізналася, тримаючись за бік.
— А де ти жила до того, як сплуталась із Тейлером?
Вона гостро глянула на нього, потім відвернулася.
— Я не сплутувалась із Тейлером....
Феннер нагнувся над нею.
— Ти — маленька паскудна брехунка. Лише вчора ти казала, що їздила з Тейлером у Нью-Йорк. А перед тим говорила, що заледве з ним знайома. Тепер стверджуєш, що не мала з ним жодних стосунків. Тож нарешті визначся.
Вона поривчасто видихнула:
— Думаю, ти детектив.
Феннер фиркнув.
— Послухай, мала! Ти не можеш цілісінький день клеїти дурня. Мушу тебе кудись відвезти. Або ти кажеш мені, де живеш, або викликаю «швидку».
Вона мовила:
— Хочу залишитися тут.
Феннер нелюб'язно хмикнув.
— На жаль, не можу бути твоєю доглядальницею. У мене повно справ.
— Тут почуватимуся безпечніше.
Феннер задумався, а потім погодився:
— Розумію.
Підійшовши до ліжка, стягнув із Глорії простирадло. Тоді обережно узяв її на руки і посадив у крісло. Поки переносив, вона закусила губу від болю. Він узяв скальпель і розпоров сукню з обох боків. З одного боку білі трусики були червоні від крові.
Вона вигукнула:
— Який жах! — і зблідла так, наче готова зімліти.
— Тримайся! — підбадьорив її та поставив на ноги. — Знімай трусики! Бо тепер, як розумієш, ми вже не чужі одне одному.
Нахилившись до нього, Глорія легенько куснула за вухо.
— Ти милий.
Він відсмикнув голову:
— Облиш це, заради Бога!
Коли вона врешті позбулась інтимної деталі туалету, Феннер знову посадив її на крісло і витер кров зі стегна; тоді відніс у ліжко й накрив простирадлом. І був невимовно радий, що Глорія вже не гола.
Вона лежала й дивилася на нього, а її золотаво-руде волосся безладно розсипалося на подушці. Виглядала такою юною та беззахисною... Нарешті сказала:
— Хочу дещо шепнути тобі на вушко.
Феннер заперечно хитнув головою:
— Вигадай щось дотепніше. Це вже було.
Вона простягнула до нього руки.
— Ну, будь ласка!
Він нахилився до неї, і вона його поцілувала. Її губи приємно вразили лагідністю. Це був цілком невинний поцілунок, який сподобався Феннерові. Він випростався і скуйовдив собі волосся.
— Не переживай так! — заспокоїв її. — Якось воно буде.
Закрив її простирадлом аж до підборіддя, прибрав у ванну обривки одягу жінки і вийшов з номера.
Менеджер готелю поглянув на нього якось дивно. Феннер зніяковів.
— Моя подруга трохи травмувалася, тож їй доведеться кілька днів полежати в номері. Хочу попросити про дещо незвичне: нехай хтось принесе їй нічну сорочку та все інше, що може знадобитися. Додайте це до загального рахунку.
Менеджер серйозно констатував:
— Це не входить у звичні готельні послуги....
Феннер урвав його:
— Я ж вас попереджував, що то не зовсім звичне прохання. Та ж не прошу самотужки виконати у номері танець з віялами! Зробіть лише те, що я попросив.
Він пішов у телефонну будку і назвав номер. Хрипкий голос пробився крізь перешкоди на лінії.
— Баґсі? — перепитав Феннер. — Послухай-но, Баґсі! У мене є для тебе робота. Так, саме та, яка тобі потрібна. Зайди-но до мене в готель і прихопи револьвер.
У барі Феннер замовив порцію віскі. Відчув, що після всіх вранішніх хвилювань йому просто необхідно випити. Чекаючи на Баґсі, дещо згадав, вийняв з кишені гаманець, але, витягнувши його, спохмурнів. І стиха сказав сам собі:
— Дуже, дуже цікаво!
Гроші та документи він тримав у гаманці праворуч і добре пам'ятав, що ще вчора гроші були окремо, а папери — окремо. Ретельно оглянув документи і перелічив гроші. Наскільки міг судити, все було на місці. Однак фото Керлі щезло з гаманця. Він ще раз обмацав усі відділення, але його там таки не було. Задумливо поклав портмоне в кишеню і допив віскі. Якщо хтось іще, крім Глорії, заходив до нього в номер, поки спав, то тепер він уже не зможе називатися Россом, бо той «хтось» бачив його ліцензію. Запалив сигарету, очікуючи на Баґсі. Прекрасно розумів, що допитуватися про щось у Глорії буде марнуванням часу. Вона вдаватиме, що їй погано — це й усе.