Феннер спитав знову:
— А де тепер твоя сестра Мерієн?
Глорія інстинктивно відсунулася від нього лише на кілька дюймів, але здавалося, що це були метри й метри. Феннер нахилився та підтягнув її до себе. В очах побачив переляк.
— То де твоя сестра? — повторив.
Вона запитала:
— Звідки ти знаєш про неї? І що тобі відомо про Мерієн?
Феннер підсів ближче.
— Ви подібні, мов дві краплі води, — сказав чоловік. — Ніколи раніше не натрапляв на таку схожість.
Він поліз у внутрішню кишеню піджака й витягнув звідти листа, якого знайшов у сумочці Мерієн.
— Поглянь-но на це, — запропонував.
Глорія байдуже пробігла очима рядочки і крутнула головою.
— Не знаю, про що це, — сказала. — Хто такий Пайо? А Нулен?
Феннер ступив до столу, витягнув зі стосика паперу аркушик, узяв олівець і підійшов до ліжка.
— Перепиши цей лист для мене, — сказав.
Поки вона комизилася, він поквапно звелів: «Зачекай!». Дістав із шафи свою піжаму і накинув на неї. Тоді зайшов у ванну та кілька секунд вичекав. Коли повернувся, Глорія була вже у піжамі, закочуючи довгі рукави.
Запитала:
— Чому хочеш, щоб я переписала листа?
— Роби, що сказано, — кинув коротко.
Вона щось нашкрябала на папері й подала йому написане. Він порівняв два почерки. Між ними не було нічого спільного. Поклавши аркушик на стіл, почав замислено походжати кімнатою. Глорія напружено спостерігала за ним.
— У тебе ж є сестра, правда? — нарешті сказав.
Вона завагалася, та потім відповіла:
— Так, але ми дуже давно не бачилися.
— Чому? І як давно?
— Приблизно п'ять-шість років, точно не пам'ятаю. Ми з Мерієн не дуже ладнали. Вона постійно повчала мене, як жити. Не те, щоб ми сварилися — просто Мерієн постійно намагалася читати мені мораль. Отож, після смерті батька наші шляхи розійшлися.
Феннер дуже спокійно заперечив:
— Ти брешеш. Якби ви стільки років не бачилися, то вона б не прибігла до мене, стурбована твоїм зникненням.
Дві яскраво-червоні плями запломеніли на щоках Глорії.
— Не знала, що Мерієн приходила до тебе. То хто ж ти такий?
— Це не має значення. Коли востаннє бачила сестру?
Глорія похмуро відповіла:
— Ми з Гаррі саме були в Нью-Йорку, коли я зіштовхнулась із нею. Це трапилося кілька тижнів тому. Я їздила туди трохи розважитися. Мерієн дуже просила зайти до неї в готель. Я пообіцяла. Але ж була з Гаррі, а вона би його не сприйняла, тому просто втекла у Флориду.
Феннер знову підійшов до неї та сів на ліжко.
— Або ж твоя розповідь — суцільна брехня, або я не розумію в ній чогось дуже суттєвого.
Глорія хитнула головою:
— Я не брешу. Навіщо це мені?
— Послухай! Чи розповідала ти своїй сестрі щось про дванадцять китайців?
— Дванадцять китайців? Навіщо?
— Та не повторюй оте своє «навіщо»! — люто гаркнув Феннер. — Це мене лише заплутує!
Судячи з усього, після зустрічі з цією дівчиною він був ще далі від розкриття справи, ніж до того.
Подумавши, Феннер запитав:
— Чому ти Лідлер? Чому не Дейлі?
— Лідлер — моє прізвище по чоловікові, — пояснила Глорія. — Рік тому розлучилися.
— І де твій чоловік? — пробурмотів Феннер.
— Не знаю. А що?
Феннер не відповів. Натомість повідомив:
— Минулого тижня твою сестру по-звірячому вбили у Брукліні.
Запала тривала мовчанка. Потім озвалася Глорія:
— Не вірю.
Її очі повільно блукали обличчям Феннера.
Той знизав плечима:
— Можеш не вірити. Але мені сподобалася та дівчина. Вона прийшла до мене по допомогу. Мені не байдуже, як обірвалось її життя, тож я пообіцяв собі дістати того, хто це вкоїв з нею.
Глорія потягнула Феннера за рукав піджака. І крутила його, і м'яла, і смикала.
— Мерієн мертва? — перепитала вона. — А ти сидиш тут і розповідаєш мені усі ці байки? Невже в тебе нема ні краплі жалю до мене? Ох, Мерієн, Мерієн!
Феннер скинув її руку зі себе.
— Припини цю комедію! З тебе нікудишня актриса. Насправді тобі начхати на те, що сталось із Мерієн.
Глорія поглянула на нього й знову дурнувато захихотіла. Прикрила рот рукою, і в очах мелькнув переляк.
— Мені не варто було цього робити, — сказала. — Та лише уявити — Мерієн мертва!
Перекотившись у ліжку, вона уткнулась обличчям у подушку. І затряслась од сміху.
Раптово Феннера осяяла здогадка. Він легенько притиснув голову Глорії до подушки, а іншою рукою відкинув простирадло. Тримаючи її так, смикнув із пліч піжаму, щоб оглянути спину. Спина та плечі були в синцях, але там не побачив таких глибоких смуг від батога, як у Мерієн. Він опустив піжаму, прикрив Глорію простирадлом та відійшов. Вона перекотилася на спину, й очі її спалахнули.
— Навіщо ти це зробив?
— Ти знала, що вся спина твоєї сестри також посмугована? — запитав Феннер.
— Отже, тобі відомо все, чи не так? Ми не можемо цьому зарадити — так уже створені, — й вона знову заплакала. Побачивши сльози, що струменіли її щоками, Феннер відійшов до вікна. Його раптово охопила смертельна втома, і він різко сказав:
— Побачимося завтра, — та пішов до дверей.
Звук її ридань переслідував його і на сходах. Він подумав: «Я збожеволію, якщо найближчим часом щось не з'ясується».
І підійшов до чергового адміністратора, щоб замовити інший номер.
* * *
Яскраве сонце пробилося крізь жалюзі номера Феннера і лягло, наче в'язничні ґрати, на його ліжко. Він неспокійно поворушився, коли десь унизу годинник відбив десяту. Вже на восьмому ударі розплющив очі та щось пробурчав. Тіло його досі не відпочило, а голова гуділа. Підсвідомо він зауважив сонце й відразу ж знову заплющив очі. Поки його мозок усе ще боровся зі сном, Феннер відчув якийсь тягар у себе в ногах і слабкий аромат парфумів. Він застогнав; натомість Глорія хихикнула. Крізь напівзаплющені очі він поглянув на неї, і його все ще затьмарена свідомість підказала йому, що виглядає Глорія просто чудово. Волосся її ретельно вкладене; вона сперлася на спинку ліжка, підтягнувши довгі ноги аж до підборіддя й охопивши випещеними руками звабливі коліна. Поклала підборіддя між колінами та дивилася на Феннера сяючими очима.
— Коли ти спиш, то виглядаєш таким гарним і добрим... — зауважила. — Хіба ж це не диво?
Феннер, порухавшись у ліжку, змінив позу. Пригладив волосся. Почувався жахливо.
— Чи не пішла б ти геть? — терпляче попрохав. — Коли захочу тебе бачити, то повідомлю про це. Принципово не терплю жінок у своїй спальні. Я доволі старомодний і скромний.
Глорія знову хихикнула.
— А ти милий, — просто констатувала вона.
Феннер застогнав. Тепер, коли він сів на ліжку, голова його боліла нестерпно.
— Забирайся! Щезни негайно!
Глорія широко розвела руки. Її величезні блакитні очі спалахнули:
— Поглянь-но на мене! — сказала. — Я ж цілковито беззахисна! Ти можеш робити зі мною все, що хочеш.
Феннер незадоволено буркнув:
— То ти йдеш, чи як?
Глорія зісковзнула з ліжка. Виглядала кумедно у Феннеровій піжамі, котра обвисла на ній, як на вішалці.
Феннер необачно мовив:
— Ти в цій піжамі — мов опудало. Чому б тобі не піти і не одягнутись як слід? Тоді ми могли б разом поснідати і трохи побалакати.
Глорія заплескала в долоні.
— Звісно ж! — сказала, натомість розстібаючи піжаму. Знявши її, кинула на підлогу.
Феннер застережливо крикнув:
— Ей! Припини це!
Тіло її було мармурової білості та сяяло, мов перлина.
Феннер зауважив:
— Просто чудово! Можливо, якось іншим разом. А зараз єдине, що мені потрібно, це горнятко кави — чорної та дуже міцної. Ранок — не для цього.
Глорія продовжувала пришелепкувато хихотіти і голяка кружляти кімнатою. Феннер подумав, що вона — найгарніше зіпсуте створіння, котре він бачив у своєму житті.
Вона знову розсміялася.
— То я тобі таки подобаюся? — запитала грайливо.
Він сів, спираючись плечем на спинку ліжка, і сказав: