— Я слухаю!

— Щойно ми зберемо гроші, — сказав Чак, — то візьмемо його тачку і вшиємося. Він нічого не зможе нам заподіяти! Дві тисячі п’ятсот баксів!

Меґ пригадала його слова:

«Якщо ти вже сплуталась із божевільним індіанцем, то ти вляпалась по самі вуха. Добре, нехай ти дістанешся аж до Маямі. Що хорошого в тому, щоб, приїхавши у Маямі, закінчити з ножем у животі або кулею в голові?»

І цієї миті Меґ перестала боятися смерті, болю, поліції та взагалі будь-чого.

Бо це раптом більше не мало значення. Та й що в цьому світі взагалі мало значення?

...Вестибюль готелю «Ексельсіор» був переповнений туристами, які покірно чекали на автобус, що мав відвезти їх до іншого похмурого готелю із такою ж статусною назвою.

Ніхто з туристів не звернув уваги на Меґ, яка пройшла до ряду телефонних будок. Третя будка виявилась не зайнятою. Меґ одним рухом відчинила двері, увійшла й пірнула під телефон-автомат. До його дна скотчем було приклеєно конверт. Меґ різко відірвала його і поклала до сумочки. Вона навіть не намагалася зробити вигляд, що використовує телефон. Обережність? Їй просто було байдуже.

Меґ вийшла з готелю і пішла бульваром, відчуваючи на обличчі промені гарячого сонця.

Сівши у «б’юїк», вона відкрила сумочку і жбурнула конверт Чакові на коліна.

— Проблем не було?

Меґ помітила, що погляд його був прикутий до готелю. Помітила, як бігають його маленькі очка, ніби у пацюка, що потрапив до пастки. «Він хвилюється», — подумала Меґ. Чак боявся, вона ж натомість розгубила весь свій страх. Тепер Меґ була на крок попереду нього і відчула переможний тріумф.

Вона спостерігала, як напарник розриває конверт, рахує гроші, чула, як швидко він дихає. Бачила на його засмаглому обличчі страх, жадобу, незрілість. Перспектива безрадісного майбутнього з ним огорнула дівчину, наче саваном.

— Тепер на залізничний вокзал, — сказав Чак. — Телефонна будка 8. Я не зможу там припаркуватися — об’їду й підберу тебе.

Він їхав бічними вулицями, уникаючи жвавого трафіку на бульварі. Меґ увесь час сиділа спокійно, затиснувши руки між колінами, і сліпо дивилась крізь запилюжену шибку автомобіля.

— Приїхали, лялю!

Думками Меґ була далеко звідси — у минулих спокійних днях, і пробудилась від свого трансу, тільки коли Чак грубо трусонув її плече.

Дівчина увійшла до вокзалу, пробралася крізь натовп до телефонної будки номер 8. Вона забрала конверт, причеплений під телефоном, поклала його до сумочки, потім рушила до виходу з вокзалу і зупинилась там, чекаючи машину.

Трохи більше ніж за хвилину перед нею загальмував «б’юїк», дівчина сіла в автівку, і Чак поїхав далі.

— Проблем не було?

Меґ знову подивилась на його спітніле обличчя і метушливі очі.

— Ні.

Він злегка присвиснув.

— Чорт забирай! Та це наче збирати вишні.

Вони їхали, доки не знайшли місце для парковки, і Чак заглушив двигуна.

— Давай.

Меґ простягнула йому конверт, і поки Чак розривав його, дівчина спостерігала за полірованими, дорогими машинами, що пропливали повз них. Вона дивилась на вгодовані обличчя: жінки у жахливих капелюшках, чоловіки з ламаною павутинкою вен на щоках. Вона думала, що ці люди живуть у безпеці. Та хіба безпека в тому, аби мати великі машини, опасисті тіла, багряні обличчя і квітчасті капелюшки?

— Вже розжилися на тисячу баксів, — сказав Чак і поклав конверт у бар дачок. — От бачиш, що я тобі казав — золотий щасливий білет.

Меґ кивнула, хоч майже не чула його слів.

Чак дістав зі своєї кишені шматок папірця, знайдений на дні пакунка з апельсинами, який йому дав Пок.

— Отже, далі... готель «Адлон». Телефонна будка 4. — Чак завів двигуна. — Готель «Адлон»? Це вже третє місце, так?

— Я не знаю.

— Ти хоч щось знаєш? — гарикнув Чак. — Чи мені треба пояснювати тобі кожну кляту річ?

За десять хвилин Меґ вже вийшла з готелю «Адлон» і чекала «б’юїк». Вона сіла, Чак, очі якого й досі неспокійно бігали, поїхав геть.

— Проблем не було?

— Ні.

— А цей пришелепок вигадав чудову ідею! — сказав Чак, кермуючи до іншої парковки, там він зупинився і відкрив конверт.

— Тисяча п’ятсот, — пробурмотів Чак. — Ще дві будки й ушиваємося. — Він перевірив список. — Цього разу аеропорт. Будка С. Потім автовокзал у Ґрейгоунді. Будка номер 5.

Чак знайшов паркувальне місце недалеко від входу до аеропорту.

— Поквапся, лялю. Я чекатиму тут.

Меґ швидко перебігла шосе й увійшла до зали очікування в аеропорту. Їй було плювати, спостерігають за нею чи ні. Вона одразу рушила до ряду телефонних будок. Із будки С щойно вийшов чоловік. Він зиркнув на неї, і Меґ встигла помітити зневагу в його погляді. Це був бездоганно одягнений чоловік середнього віку з акуратним круглим черевцем. Вона терпіти не могла таких типів. Меґ прошмигнула повз нього у телефонну будку. Вона навіть не подумала зачинити за собою дверцята чи озирнутись, аби пересвідчитися, чи не спостерігає за нею той чоловік.

Дівчина опустила руку під телефон і відчула метал. Вона завмерла, потім ще раз провела рукою. Під телефоном-автоматом не було конверта!

Меґ похапцем озирнулася через плече на скляні дверцята. Помилки не було. Це будка С.

— То ти збираєшся користуватись телефоном чи просто від дощу сховалась? — уїдливо запитав якийсь чоловік.

«Ще один чепурний пузань», — подумала дівчина, виходячи з будки. Господи! Вона ненавиділа цих успішних виродків із їхнім самовдоволеним, всезнаючим виразом обличчя!

Меґ швидко повернулась до припаркованого «б’юїка» й сіла досередини.

— Все в порядку? — запитав Чак, запускаючи двигун.

— Ні.

Його рука зависла над перемикачем передач.

— Як це ні?

— Ти сказав будка С?

— Так, ти ж чула, що я сказав!

— Там нічого не було.

На Чаковому обличчі промайнула підозра.

— Намагаєшся ошукати мене, тупа суко?

Вона шпурнула йому на коліна свою сумку.

— Перевір. Піди туди і сам подивись. У будці С нічого немає.

Чак пожбурив сумку їй назад.

— Повертайся і перевір кожну будку! Могла трапитися помилка.

— От сам і подивишся.

Чак уперіщив кулаком дівчині по коліну. Біль пройняв усе тіло. Вона зігнулась, обхопивши руками ногу.

— Піди й перевір! — проревів Чак.

Меґ вийшла з машини і повернулась до зали аеропорту. Коліно саднило так сильно, що дівчина навіть накульгувала. Більшість телефонних будок були зайняті. Але їй вже було байдуже, що трапиться далі.

Дівчина відчиняла кожні дверцята і, якщо усередині хтось був, відштовхувала його, мацала під телефоном і йшла до наступної будки. У її білому обличчі, у широко розплющених очах було щось таке, що гамувало всякий протест.

Меґ знадобилось менше п’яти хвилин, щоб обійти усі будки й переконатись — конверта ніде не було. А люди вже починали витріщатись на неї.

В останній будці був пещений чолов’яга у твідовому капелюсі, з цигаркою між зубів. Він притиснувся до стінки, коли Меґ нахилилась, шукаючи навпомацки конверт.

— Щось загубила, кралю? — запитав він, розпливаючись у широкій посмішці.

— Не тебе, придурку, — відповіла дівчина й поквапилася до «б’юїка».

— Нічого, — повідомила Меґ, щойно сівши в авто.

— Чорт забирай! Що ж пішло не так? Думаєш, якийсь паскудник знайшов їх до тебе?

Меґ потерла коліно, яке й досі боліло.

— Я не знаю.

— Це все, що ти можеш сказати? — гарикнув Чак. — П’ять сотень баксів!

Від аеропорту вони рушили до автобусної станції у Ґрейгоунді. Усю дорогу Чак щось бурмотів собі під носа й час від часу бив кулаками по керму.

— Тобі геть насрати? — нервував він. — Тупе зазомбоване стерво!

Меґ нічого не відповідала. Відкинувшись на сидінні, вона терла коліно, що нило від болю, а погляд її загублено блукав.

Біля автобусної станції у Ґрейгоунді Чак побачив, що місця на паркувальному майданчику не лишилось. Він трохи загальмував і, перехилившись через Меґ, відчинив бічні дверцята.