Подібне встановлення влади настільки успішне, що нині ним користуються не лише керівники, але й кримінальні угрупування, які перетворюють населення на заручників своїх битв за владу. Страх, що вибухне бомба, страх викрадень і агресії викликає певну ізоляцію та стримування.

Навіть керманичі тих націй, які вважаються «вільними», знаючи, що неможливо контролювати волю мільйонів людей, вдаються до створення страхів, щоб утримувати цих людей обмеженими. Запевняють свій народ, що в нього є свобода подорожувати, куди завгодно, але одночасно попереджають про небезпеки, які очікують під час відвідин країни, переповненої фанатиками, комуністами та терористами. Крім того, нагадують населенню про можливість зараження різними хворобами, бо весь світ повен вірусів та паразитів. Називають себе країнами, де панує свобода думки, але поширюють расистські гасла та ідеї дискримінації, які породжують ненависть і роз’єднання між громадянами, для того, аби ті не могли зорганізуватися. Індіанці, чорні, євреї, араби, іммігранти, сигарети, СНІД, вірус грипу H1N1, гомосексуальний шлюб являють собою ворогів, яких треба знищити і від яких бездоганні уряди мають «захищатися».

Ризик втратити життя змушує людей зачинятися у своїх домівках. Якщо ми ніколи не вийдемо за межі свого середовища, то не зрозуміємо, що існують інші пейзажі, інші запахи, інші форми танцю, кохання, свята життя та смерті. Існують інші кути зору, під якими можна дивитися на світ. Інші способи обробляти землю і розподіляти продукти, які вона щедро нам дарує. Однозначно існують інші способи готувати і присмачувати їжу. Кожне слово, яке ми чуємо, кожен образ, який ми бачимо, будь-яка діяльність, якою ми займаємося, нас збагачує. Ми навчаємося відповідно до того, що бачимо, відчуваємо, усвідомлюємо. Можна навчити ненавидіти або любити. Цінувати або сміятися над культурними виявами всього світу. Поважати права людей або плювати на них. Піклуватися про землю, як про живу істоту, або забруднювати її.

На жаль, діти нашої епохи навчаються через страх. Вони знають змалечку, що їх можуть вкрасти, вбити, експлуатувати, використати для торгівлі наркотиками. Що треба берегтися від усього та від усіх. Я іноді запитую себе: як з такою величезною кількістю успадкованих страхів будуть жити наступні покоління, якщо ми не покажемо їм шлях подолання цих страхів? Ефективним би був особистий приклад. Ми маємо розповісти їм про те, як самі подолали ці страхи. Поговоримо про наші страхи без жодного страху. Поглянемо їм в обличчя. Вивчимо їх. Покажемо їх світу, щоб залишити відкритою можливість зміни.

Почнемо з того, що напишемо про наш головний страх:

1. Яким чином цей страх проявляється у вашому житті?

2. Це страх, набутий вами в родині протягом поколінь?

3. Це страх, набутий внаслідок травматичних подій?

4. Який ефект справляє цей страх на вас, коли ви його відчуваєте? Він вас паралізує? У вас з’являється бажання втекти? Панічна атака? Ви відчуваєте поразку?

5. Ви вважаєте, що це неможливо проконтролювати?

6. Ви отримували психологічну або психіатричну допомогу для того, щоб його подолати?

Детально опишіть все те, що вам відомо про свій го­ловний страх. Коли ви це зробите, ви зрозумієте — те, що ви вважали своїм справжнім страхом, насправді було лише одним рівнем, який ховався в більшому страху, як у російській мотрійці маленька лялька захована в більшій. Страхи ховаються один в одному, щоби в самій глибині приховати думку, яка їх живить. Немає жодної емоції, яка б не супроводжувалася думкою, і жодної думки, яка б не супроводжувалася відповідною емоцією. Тому так важливо з’ясувати, в чому полягає думка, яка підтримує страх. Якщо ми зможемо з’ясувати її причину і потім її змінити, страх автоматично зникне.

Наприклад, зріла актриса боїться старості. Чому? Бо вона чудово знає, що переважну більшість продюсерів, особливо тих, які працюють з телесеріалами, цікавлять молодість та фізична краса, а не талант. Походження її страху очевидне. Якщо вона постарішає, їй більше не даватимуть головних ролей в теленовелах. Переконання, що єдина річ, яка важлива в її особистості — це зовнішність, змусить її вдатися до послуг пластичної хірургії — щоб спробувати зберегти молодий вигляд, який забезпечить їй роботу. Але насправді важить не кількість зморшок на обличчі, а її здатність до акторської гри. Здатність, на яку може суттєво вплинути ботокс. Однак страх, який приховується за страхом старості — той, що люди її не побачать, не будуть захоплюватися нею, перестануть її любити. Зі старінням вона приречена на забуття. Для цієї актриси старість означає втрату чогось більшого, ніж просто фізичної зовнішності. Вона означає смерть.

І як не відчувати страх смерті у світі, який, здається, створений для того, щоб ми усі померли? У світі, де панує закон джунглів. Де ми бачимо, що для виживання когось одного інший має померти. Де велика риба з’їдає маленьку. Де лише найсильніший виживає. Де наше життя залежить від того, що ми можемо протиставити вірусам, бактеріям і хворобам.

Дарвін сказав «Виживає не найсильніший, не найрозумніший вид, а той, що найбільше пристосований до змін». Змінювати нашу форму мислення — це той крок, який ми маємо обов’язково зробити.

Якщо ми правильно проаналізуємо цей страх, то побачимо, що поза життєвим циклом є енергія, яка не помирає, яка не має ані початку, ані кінця, яка лише трансформується. Ми все те, що залишається. Усвідомлення цього факту може допомогти нам подолати страх смерті. І ми з полегшенням усвідомимо, що ми — щось більше, аніж просто тіло з терміном дії. Якщо думки — це енергія руху, якщо наше фізичне тіло — це земля, повітря, вогонь та вода, яка тече і знаходиться в постійному русі та коловороті, тоді це неправда, що ми є розрізнені та приречені на смерть.

Ми залишимось у повітрі, яким будемо дихати, в пам’яті води, у вогні очищення, в земному пилу. Ми будемо відроджуватися у кожній квітці, кожній цибулині, в кожному насінні, у звуках водоспаду, річковій течії, в емоціях першого поцілунку, в першому ударі серця під час вагітності, у танці, у вітру.

Якби ми тільки могли не забувати, що земля — вона для всіх, що вода для всіх і повітря для всіх. Що ми поділяємо загальну долю і обов’язково залишаємося у Всесвіті, в тій чи іншій формі. Страх не бути присутнім в часі — абсурдний, бо коли ви припините бути лише тілом, яке хтось визначив і начепив на нього етикетку, тоді ви знову відвоюєте свою правдиву ідентичність та свободу. Як перестати бути тим, ким ви не хочете бути, і стати тим, ким хочете? Як рухатися від точки, де ви знаходитеся, до точки, де ви хочете знаходитися?

Відкриваючи для себе, хто ви є, що вас мотивує і які бар’єри стоять на вашому шляху.

Дуже багато часу минуло відтоді, коли на Палаці в Дельфах була написана порада бога Аполлона: «Пізнай самого себе». Набути подібні знання — це одна з тих речей, над якими доводиться багато працювати. Перш за все, ми вважаємо себе матеріальним тілом. А де знаходяться емоції, думки, пам’ять та кохання? І якщо вони не є матерією, то існують в дії над матерією. Сучасна наука нам каже, що матерія рухається так, як рухається розум.

Те, що ми бачимо, про що думаємо, що пам’ятаємо, про що мріємо, перетворюється на реальність. І таким чином, ми є тим, що ми думаємо, що пам’ятаємо, про що спілкуємося, що кохаємо.