Ну що, ви пам’ятаєте слова? Так? Тоді про що був попередній абзац? Упоратися з двома завданнями важко, бо обидва претендують на обмежену потужність системи в лобовій і тім’яній корі. Ваша увага вибирає: або жонглювати шістьма словами, щоб вони не випали з пам’яті, або слідкувати за текстом. Дуже рідко їй вдається робити і те, і інше.
Екологія абетки
Переважна більшість дітей дуже добре засвоює мову. Коли я, дорослий чоловік, приїхав до Франції, знаючи лише кілька слів по-тамтешньому, то постійно дивувався, що крихітне дитя, нічогісінько не тямлячи у філософії Канта, алгебрі чи творчості «Бітлз», говорить вишуканою французькою. Мабуть, для цієї дитини було настільки ж незбагненно, що дорослий не може елементарно правильно вимовити слово. Так буденний приклад демонструє, що виявлена людським мозком ментальна віртуозність слабко пов’язана з іншими аспектами, які асоціюються з культурою й освіченістю.
Одна з ідей Чомскі полягає в тому, що люди так легко навчаються говорити тому, що в мозку для цього є передумови. Ми вже переконалися, що мозок — це не tabula rasa. У ньому від народження закладені деякі функції, тому залежні від них проблеми набагато легше розв’язати.
Чомскі обґрунтував, що існують елементи, притаманні всім мовам, проте алфавіти світу також мають спільні риси. Безперечно, серед тисяч абеток, багато з яких уже вийшли з ужитку, не знайти двох однакових. Але якщо поглянути на них загалом, то одразу видно деякі закономірності. Найперша й найпомітніша полягає в тому, що всі алфавіти базуються на обмеженій кількості штрихів. Г’юбел і Візел отримали Нобелівську премію, довівши, що кожен нейрон первинної зорової кори помічає штрихи в невеликому діапазоні своєї чутливості. Штрихи є основою всієї зорової системи, цеглинками, які її утворюють. І всі абетки побудовані з цього матеріалу.
Сюди належать горизонтальні й вертикальні лінії, кути, дуги, скісні риски. Якщо підрахувати частотність штрихів у всіх алфавітах, побачимо дивовижну закономірність: в абетці найпоширеніші лінії, які постійно трапляються в природі. Ні, це не результат зваженого, раціонального дизайну, просто системи письма розвивалися на основі матеріалу, що максимально нагадував звичну візуальну інформацію. Алфавіти узурпували елементи, які наша зорова система вже натренувалася розрізняти. Своєрідна фора, адже завдяки цьому читання нагадувало звичні для неї завдання. Якби ми спробували перейти на алфавіт, що не має нічого спільного з елементами, які зорова система вільно розрізняє, опановування читання було б справжнісінькою каторгою. І навпаки, якщо люди стикаються з труднощами під час читання, можна полегшити процес, перетворивши текстовий матеріал на щось природніше й простіше для сприйняття, з чим мозок уже працював.
Анатомія слова
Ті, хто тільки почав читати, вимовляють літери ніби в сповільненій зйомці. Після численних повторень процес автоматизується, і вентральна частина зорової системи створює новий ланцюг для розпізнавання букв шляхом перекомбінування вже наявних ланцюгів, які ідентифікують штрихи. Тепер літери стають цеглинками зорової системи, і, як шматки конструктора, перекомпоновуються, щоб можна було розпізнавати склади. На наступному рівні перебувають атоми читання — склади. Дитина читає слово тато за два цикли, по одному на склад. Пізніше, коли навички читання повністю сформовані, людина за один підхід сприймає все слово як окремий об’єкт. Тобто читання перетворюється з послідовного процесу на паралельний. Опанувавши його, мозок людини набуває здатність цілісно вихоплювати більшість слів, окрім дуже довгих і складних.
Звідки ми знаємо, що дорослі читають слово за словом? По-перше, очі читача зупиняються на кожному слові. Пауза триває приблизно триста мілісекунд, а тоді погляд різко й швидко перескакує далі. У системах письма на зразок англійської (зліва направо) ми фокусуємося на першій третині слова, а звідти мозок ковзає праворуч, у майбутнє тексту. Звісно, цей скрупульозний процес повністю імпліцитний, автоматичний і несвідомий.
Наступний доказ — фіксування часу, потрібного на прочитання слова. Якби ми робили це літера за літерою, то часовий інтервал був би пропорційний довжині слова. Проте він однаковий для слів із двох, трьох, чотирьох чи п’яти літер. Це велика майстерність паралелізації: байдуже, скільки вузлів потрібно для операції — один, десять, сто чи тисяча. У процесі читання паралелізацію обмежують тільки дуже довгі й складні слова, наприклад дихлордифенілтрихлорметилметан[80]. Але в діапазоні від двох до семи літер час на читання однаковий. А от для людини, яка лише вчиться читати або страждає на дислексію, тривалість «опанування» кожного слова справді залежить від кількості літер у ньому.
Раніше ми згадували, що талант, виявлений на перших етапах навчання, — сумнівний показник успіхів людини в майбутньому. Зараз стане зрозуміло чому.
Після відкриття, що дорослі читають по слову, а не по літері, одна група науковців у Франції дійшла помилкового висновку, що найкраще навчати дітей методом холістичного читання, тобто починати не з вимови звука для кожної літери, а з цілого слова одразу. Підхід швидко набув популярності (мабуть, через гарну назву). Хто ж не хоче, щоб його дитина навчилася холістичного читання? Але це обернулося безпрецедентною педагогічною катастрофою й проблемами з читанням у великої кількості дітей. Із поданого вище пояснення зрозуміло, чому холістичний метод не спрацював. Паралельне читання — це фінальна фаза, шлях до якої лежить через створення перехідних функцій.
Дві системи читання
На сторінках цієї книжки ми розглянули дві різні системи мозку: перша — універсальна, але повільна лобово-тім’яна, друга — вентральна, яка автоматично й дуже швидко виконує вузькопрофільні завдання.
Ці системи співіснують, і доречність першої або другої залежить від етапу навчального процесу. Коли ми вміємо читати досконало, то в основному послуговуємося вентральною системою. Але іноді через нерозбірливий почерк, літери незвичної форми, вертикальний або дзеркальний запис чи великі проміжки між словами вмикається дорсальна. Вентральна система зупиняється через недостатню гнучкість нейронних ланцюгів. У таких випадках ми читаємо так само, як людина з дислексією[81]. Труднощі з прочитанням капчі[82] виникають тому, що вентральна система не здатна розрізнити спотворені літери. Тоді ми виводимо з режиму сну послідовну систему читання й повертаємося в давні часи, коли тільки опановували це вміння.
Температура мозку
Коли ми засвоюємо нове вміння, мозок змінюється. Наприклад, синапси (у перекладі з грецької «з’єднані докупи»), які сполучають різні нейрони, збільшують кількість закінчень або змінюють ефективність уже встановлених зв’язків. Це спричиняє трансформації нейронних мереж. Існують й інші передумови пластичності мозку, наприклад зміна морфологічних характеристик або експресії генів. У дуже рідкісних випадках відбувається зростання кількості клітин мозку. Але загалом мозок опановує нові знання й уміння без нарощення нейронної маси.
Сьогодні на позначення здатності мозку трансформуватися використовують термін пластичність. Ця популярна метафора, на жаль, призводить до помилкового припущення, що мозок плавиться, розтягується, зминається й розгладжується, мов м’яз. Але це не так.
Що створює в мозку сильніші чи слабкіші передумови для змін? Для природних матеріалів визначальним фактором піддатливості є температура. Залізо зазвичай тверде й жорстке, але за нагрівання змінює форму і, охолонувши, зберігає її. Який аналог температури в процесах мозку? По-перше, як довели Г’юбел і Візел, стадія розвитку. Мозок немовляти набагато пластичніший, ніж у дорослого. Проте ми пересвідчилися, що це не аксіома. Можливо, основна різниця між дитиною й дорослим у мотивації?
