Цей дисонанс має кілька пояснень. По-перше, існує не один, а багато видів марихуани. Різняться концентрація й інгредієнти (більше чи менше ТГК), способи вживання, кількість і метаболізм людини. Ось зрозуміліший приклад: це те саме, що намагатися раз і назавжди визначити, добре чи погано їсти солодощі. Усе залежить від кількості цукру й типу сахаридів, а також від споживача (це людина з ожирінням, діабетом чи з анорексією й гіпоглікемією?).
Існування такої кількості досліджень із різними висновками означає, що можливі ризики, пов’язані з марихуаною, не універсальні. Узагальнивши всі наявні студії, можемо зауважити єдине однозначне спостереження: у процесі й протягом певного часу після вживання канабісу в підлітків і людей із уже наявними психічними патологіями зростає загроза розвитку психічних розладів. Також не тільки марихуана, а й більшість наркотиків демонструє сильну кореляцію між віком, коли людина почала їх уживати, і ймовірністю розвитку залежності. Що молодша людина, то більш імовірно, що речовина викличе в неї звикання.
На шляху до позитивної фармакології
Полегшення болю й пошук задоволення розділені тонкою межею, навіть якщо суспільство будує поверх неї височенну стіну. Вважають прийнятним накачувати наркотиками того, хто страждає від болю, але людині, яка почувається нормально, проте хотіла б трохи краще, забороняють навіть мінімальну дозу. Цю асиметрію видно і в науці, що здебільшого прагне з’ясувати шкідливий вплив марихуани, а не можливі позитивні ефекти.
Практично всі дослідження марихуани намагаються визначити, чи віддаляє вона нас від гаданої нормальності. А от праці, які б з’ясовували, чи можна розширити й покращити межі нормальності, знайти важко. Щось схоже відбувалося понад тридцять років тому в психології, сконцентрованій винятково на поліпшенні стану людей, що страждали на депресію, тривожність чи фобії. Мартін Селіґман та інші науковці змінили цю траєкторію, започаткувавши позитивну психологію, яка досліджує, як покращити норму.
Поява позитивної фармакології зробить науку справедливішою. У літературі знамена цієї ідеї підняв Олдос Гакслі, створивши «Двері сприйняття», але наукова спільнота її проігнорувала. Такий напрям досліджень виникне, коли ми перестанемо розглядати тільки ймовірну шкоду від канабісу й захочемо дізнатися, чи допомагає він підвищити якість життя. Звісно, ніхто не стверджує, що марихуана — це добре. Наше завдання — зрозуміти, наскільки вона поліпшує щоденне життя, приміром, спонукає частіше сміятися, соціалізуватися, радіти й краще кохатися. Нам слід покласти на шальки терезів позитивні ефекти й реальні ризики (які справді є, а в окремих випадках навіть значні) й приймати дійсно зважені рішення на особистому, суспільному й політичному рівні.
Свідомість містера Ікс
Один із найвідоміших науково-популярних авторів Карл Саґан, який написав книжку «Космос», уперше спробував марихуану, коли вже був знаним дослідником[63]. Як зазвичай і буває, перший досвід виявився цілковитим фіаско, і затятий скептик Саґан припускав, що справа в ефекті плацебо. Проте за свідченнями його канабісного альтер-его містера Ікс після кількох спроб наркотик таки подіяв:
▶ «Я дивився на полум’я свічки й виявив, що в серцевині полум’я з неймовірною байдужістю стоїть іспанець у темному капелюсі, під яким не видно обличчя […]. До речі, дивитися на вогонь під дією наркотиків, особливо крізь калейдоскоп із трьома дзеркалами, що відображають об’єкти навколо, — це неймовірно зворушливий і гарний досвід».
Містер Ікс, як і в усвідомленому сні, не плутає маніпуляції над сприйняттям із реальністю:
▶ «Треба зазначити, що я жодного разу не думав, що ці речі “справді” існують. Я знав, що немає ніякого “фольксвагена” на стелі і вогнестійкого чоловічка з емблеми «Сандеман» у полум’ї. Не думаю, що в цьому досвіді є щось суперечливе. Просто якась частина мене створювала óбрази, які в щоденному житті видаються абсурдними, а інша була своєрідним спостерігачем. І десь половину задоволення становило захоплення глядача роботою творця».
Зміни під впливом канабісу охоплювали не лише царину зорових образів. Мабуть, насправді найсуттєвіше модифікувалося слухове сприйняття.
▶ «Я вперше зміг розрізнити окремі ноти тризвучного акорду й багатство поліфонії. Потім я дізнався, що професійні музиканти можуть легко відтворювати подумки кілька партій одночасно, але зі мною такого раніше не траплялося».
А ще містер Ікс був переконаний, що ідеї, які здавалися блискучими під впливом канабісу, були блискучими насправді. Саґан розповідав, що впорядкування й старанне методичне записування нових думок на касету чи папір (ціною втрати сотень інших) стали частиною його життя. Наступного дня, коли ефект марихуани минав, ці ідеї не просто не втрачали своєї привабливості, але й згодом впліталися в його кар’єру.
▶ Надихнувшись записами Карла Саґана, мій друг і колега-нейродослідник — назвемо його «містер Ігрек» — реалізував неформальний особистий проект. Під час експерименту він під дією марихуани розглядав зображення, яке дуже швидко зникало, а тоді мав описати те, що перебувало на різних фрагментах картинки, а також те, наскільки чіткий його спогад.
Без марихуани через сфокусованість свідомості він міг пригадати тільки невеликі елементи зображення. Але після косяка містер Ігрек був упевнений, що запам’ятав усю картинку надзвичайно чітко, і почувався так, наче збагнув щось неймовірне й унікальне. Ніби потрапив у голову Гакслі й відчинив двері сприйняття.
Коли експеримент закінчився, дослідник схвильовано, але ретельно проаналізував дані й виявив, що під впливом марихуани він побачив те саме, що й у звичайному стані. Абсолютно те саме. Змінилася тільки суб’єктивна перспектива — переживання, спричинені деталями зображення. Як і Саґан, у канабісному стані він сприймав світ трохи екзальтовано, а якраз через це відчуття люди переоцінюють влучність жартів та оригінальність ідей.
І цей, і Саґанів експеримент засвідчують багатство суб’єктивних переживань під впливом канабісу, але в одному такий досвід постає як витвір уяви, а в другому — як реальність. Визначити, яка з двох альтернатив правдива, неможливо, тому що, на відміну від інших описаних у цій книжці дослідів, їм бракує наукової строгості, що забезпечила б надійні висновки. Дуже важко строго експериментувати з марихуаною.
▶ У «Брейн», одному з найпрестижніших журналів у галузі нейронауки, опубліковано інформативне дослідження реорганізації мозку внаслідок тривалого вживання канабісу. Об’єктом вивчення були увага й концентрація людей, які курили постійно (у середньому понад дві тисячі косяків на момент експерименту), і тих, хто ніколи не вживав марихуану. Завдання на увагу полягало у визначенні кількості точок, за якими, не плутаючи й не гублячи їх, учасник може слідкувати одночасно. Своєрідне ментальне жонглювання. Дослідження виявило, що незалежно від того, уживали учасники марихуану чи ні, усі виконували завдання приблизно однаково. Отже, найперший висновок — увага й здатність концентруватися у шанувальників канабісу здебільшого залишаються без змін.
Найцікавіше відкриття полягало в тому, що, незважаючи на схожі результати, церебральна активність цих груп суттєво відрізнялася. Любителі канабісу менше задіювали лобову й тім’яну кору, які співвідносяться з мисленнєвими зусиллями, а натомість активували потиличну частку — область зорового аналізатора, що відіграє в мозку роль шкільної дошки. Посилення візуального компонента церебральної активності тих, хто вживає марихуану, нагадує результати порівняння мозкової діяльності гросмейстерів і новачків під час гри. Професійні гравці більше активують зорову, а не лобову кору, наче бачать ходи, а не вираховують їх.
Існує дві можливі інтерпретації. Перша — шанувальники марихуани менше активують лобову кору, тому що їм, як гросмейстеру, який грає з початківцем, не потрібно стільки зусиль для завдання. Друга — залучення зорової кори дозволяє компенсувати недостатність механізму уваги. Різниця незначна, але актуальна для вивчення. Так ми зможемо відокремити ризики та переваги й зрозуміти, як вони врівноважують одні одних, створюючи стан мозку, що не обов’язково кращий чи гірший за норму, а просто інший.
