Структура системи пасивного режиму роботи мозку діаметрально протилежна структурі контрольно-виконавчої мережі, і це відображає певну антонімічність двох систем. Коли мозок не спить, він постійно перемикається між двома станами: сфокусованістю на зовнішньому світі й замріяністю.

Невже сни наяву марнують наш час і просто відволікають мозок? Чи, як і нічні видіння, існують тому, що відіграють важливу роль у процесах мислення, пізнання й пам’яті?[56]

Наші думки, які іноді опиняються десь далеко від книжки, яку ми читаємо, — вдячний матеріал для вивчення замріяності. Кожному випадала можливість переконатися, що він не має жодного уявлення, про що йшлося на попередніх сторінках книжки, тому що його захопила паралельна історія, яка виштовхнула зміст прочитаного на периферію свідомості.

Ретельний запис руху очей демонструє, що, замислившись, ми продовжуємо читати, скануючи слово за словом, і вповільнюємося на довгих лексемах. Це риси, притаманні уважному й зосередженому читанню.

Паралельно задума знижує активність префронтальної кори й вмикає систему пасивного режиму, яка не дає інформації з тексту проникнути у вишукані покої свідомості. Тому з відчуттям обов’язку ми повертаємося перечитувати весь «втрачений» фрагмент і сприймаємо його ніби вперше. Але це не так. Повторне читання нашаровується на попереднє.

Коли думки витають десь далеко, ми сприймаємо прочитане наче крізь ширококутну лінзу, яка дозволяє ігнорувати деталі й поглянути на текст ізбоку. Побачити за деревами ліс. Тому ми краще розуміємо текст, якщо перечитали його після періоду задуми, а не просто пробіглися ним, нехай навіть максимально зосереджено. Інакше кажучи, сон наяву — це не той утрачений час, за яким так побивався Марсель Пруст.

Усе-таки задума має свою ціну, проте це ніяк не стосується часу. Мрії легко перетворюються на нічні жахіття, галюцинації — на бед-трипи[57], а вигадані друзі — на монстрів, страховиськ, відьом і привидів.

Коли розум відривається від реальності й вільно блукає, майже завжди може статися щось неприємне. У мене немає для цього доладного пояснення (його, мабуть, узагалі не існує). Можу поділитися тільки гіпотезою: виконавча система, яка контролює природний і спонтанний політ думки, виникла в процесі еволюції, щоб уберегти нас від страждань.

Американський психолог Ден Ґілберт утілив цю ідею в пристосунку для мобільного телефону, який час від часу запитує користувачів: «Що робите?», «Про що думаєте?», «Як почуваєтеся?» Відповіді, зібрані від людей по всьому світу, утворюють таку собі хронологію й статистику щастя. Його найвищий рівень у порядку спадання співвідносять із сексом, розмовою з друзями, спортом, грою на музичних інструментах і прослуховуванням музики. Найменше щастя люди відчувають на роботі, удома за комп’ютером і в громадському транспорті.

Звісно, дані узагальнені й не означають, що професійна діяльність зробить кожного нещасним. На результати впливають соціальні й культурні параметри. Але найцікавіше, як щастя корелює з тим, про що ми думаємо. Майже кожен, коли його фантазія перебуває у вільному польоті, а не сконцентрована, почувається гірше. Не обов’язково уникати снів наяву. Радше просто треба усвідомлювати, що вони, як і інші трипи, створюють складну суміш відкриттів, емоційних підйомів і спадів.

Часто нічні сновидіння також вкидають нас у неприємні й болісні стани. На відміну від уяви, сни линуть, куди їм заманеться, і ми не можемо їх контролювати. Ще одна відмінність між сном і мріями — візуальна інтенсивність. Прокинувшись, мало хто здатен чітко відновити в пам’яті уламки кольорового сновидіння.

Отже, сни й уява відрізняються ступенем яскравості й контролю. Сни — некеровані, але інтенсивні. Мрії — слухняні, але набагато тьмяніші. Усвідомлені сновидіння поєднують яскравість і реалізм снів і контрольованість уяви. У цьому стані ми одночасно режисери й сценаристи свого сновидіння. Діставши право вибору, більшість людей хоче літати; мабуть, це вияв віковічного розчарування нашого виду.

Під час усвідомленого сновидіння людина розуміє, що спить, контролює свій сон, розрізняє об’єкт і суб’єкт сну, тобто бачить себе ніби збоку. Цей стан залишає особливий відбиток у мозку. Зазвичай фаза швидкого сну порівняно зі станом неспання відзначається невеликою кількістю високочастотної активності в лобовій ділянці кори головного мозку. Ця високочастотна активність — обов’язковий компонент контролю над сном. Що краще ми усвідомлюємо себе уві сні, то більшу частину префронтальної кори вона охоплює. Це працює й навпаки. Якщо мозок звичайної людини стимулювати високочастотним сигналом, її сон стане усвідомленим. Вона зможе відокремити себе від сновидіння, свідомо контролювати його й розуміти, що це лише марення.

У найближчому майбутньому ми зможемо контролювати свої сни. Для цього навіть не потрібні технологічні здобутки. Доведено, що здатність бачити усвідомлені сновидіння можна натренувати, і, доклавши зусиль, їх опановує майже кожен. Шлях пролягає через нічні жахіття, які викликають у нас природне бажання контролю. Багато людей можуть перервати страшний сон, прокинувшись за допомогою виконавчої системи, і це перший крок до усвідомленого сновидіння. Відповідно, якщо опанувати цей механізм, можна покращити якість сну. Тож іще одна перевага усвідомлених сновидінь — інтенсивність позитивних емоцій.

У процесі тренувань адепти усвідомлених сновидінь використовують реальний світ як якір, який дозволяє їм зрозуміти, що вони снять, а дійсність перебуває по той бік пробудження. Це своєрідний орієнтир на місцевості. Люди, які практикують усвідомлені сни, залишають прив’язки до пробудженого стану, як Тесей, Гензель чи герой Леонардо Ді Капріо у фільмі «Початок». Ці точки повертають їх назад, коли сновидіння стають надто нестабільними.

Усвідомлені сни — це неймовірний психічний стан, що поєднує найкраще з двох світів: візуальну й творчу силу сну та контрольованість реальності. Справжня золота жила для науки. Нобелівський лауреат Джеральд Едельман визначає[58] два стани свідомості. Перший конструює дуже чітку картинку теперішнього, але з обмеженим доступом до минулого й майбутнього. Це свідомість «Шоу Трумена»[59], пасивного спостерігача, який бачить свою реальність тут і зараз. У такому стані перебуває розум більшості тварин і людини під час фази швидкого сну. Це свідомість без пілота. Друга форма, багатша і, мабуть, притаманна тільки людям, забезпечує все необхідне для роботи такого абстрактного пілота, який представляє в розумі людини її власний образ, поняття про своє існування. Напевне, усвідомлені сни — це ідеальна модель для дослідження переходу між першим і другим станами свідомості. Зараз ми тільки починаємо відкривати цей захопливий світ, який зовсім недавно увійшов в історію науки.

Існує ще одна здавна протоптана стежка соціальних та індивідуальних досліджень свідомості — уживання ліків, рослин, трав, кави, шоколаду, чаю, алкоголю, кокаїну, опіуму, марихуани… Речовин, які бувають стимулювальними, психоактивними, галюциногенними, снодійними й гіпнотичними. У кожній культурі існує традиція психофармакологічних експериментів і проведено чіткі паралелі між рослинами, їхніми частинами, екстрактами, синтетичними версіями з одного боку й незвичними психічними станами — з іншого. Ми поринемо у всесвіт наукового вивчення двох типів наркотиків, які змінюють вміст і плин свідомості, — канабісу й галюциногенних речовин.

Конопля — це рослина, що походить із Південної Азії й понад п’ять тисяч років використовувалась для виробництва одягу, вітрил, снастей і паперу. Її застосування як наркотичної речовини[60] також нараховує кілька тисячоліть і пояснює, чому поруч із мумією шамана з китайського регіону Сіньцзян лежав кошик із листям і насінням коноплі. Окрім того, свідчення про марихуану знаходимо в давньоєгипетських ієрогліфах та письменах, виявлених на муміях.