Дівчинка дихає глибше, позіхає, її тіло різко здригається. Вона заснула. Батько продовжує розповідати в тому ж ритмі, з тими ж гучністю й модуляціями. Звук розходиться й зачіпає барабанну перетинку доньки, рухаючи волоскові клітини. Потік йонів активує нейрони слухової кори. Нічого не змінилося, але історія вже не оживає в розумі дівчинки. Вона не повторює слова пошепки. Чи повторює? Куди потрапляють слова, які ми чуємо уві сні?
▶ Трістан Бекінштейн узявся за це питання й створив нескладний стандартизований експеримент з ідеальними умовами для того, щоб заснути. Повторення слів. Дитяча гра. Картина сильно відрізняється від звичних лабораторних експериментів. Дослідження відбувається в ліжку, де учасник слухає заколисувальний монотонний голос, що вимовляє певні слова: слон, крісло, стіл, білка, страус… Почувши назву тварини, він повинен поворухнути правою рукою, а зачувши назву меблів — лівою. Прості умови, які вводять у транс. Через невеликий проміжок часу реакція стає уривчастою. Іноді помітно запізнюється й зрештою зникає. Дихання поглиблюється, і в цей час електроенцефалограма показує, що учасник заснув. Але як і батько, який вважає, що донька слухає уві сні, не обриває казку, так і експериментатори відтворюють запис слів далі.
Спостерігаючи за впливом голосу на мозок, який переходить у режим сну, Трістан виявив, що той продовжує перетворювати звуки на слова, а словам приписувати значення. І це ще не все, адже мозок і далі грає в запропоновану гру: почувши назву тварини, він активує кору, що контролює праву руку, а зачувши назву меблів, — кору, що контролює ліву руку, як і вимагали умови експерименту.
Свідомість має «перемикач». Уві сні, у комі чи під анестезією він переходить у режим «вимкнено» — і свідомість гасне. У радикальних випадках вона зникає повністю. Іноді загасає поступово й уривчасто, наприклад, коли людина засинає. Коли «перемикач» увімкнено, численні стани свідомості виявляються в різних формах мозкової активності. Приміром, як ми вже знаємо, свідомість дуже маленьких дітей працює за своєрідною часовою шкалою, а наратив свідомості хворих на шизофренію спотворений нерозумінням того, що внутрішні голоси належать їм самим.
Нічні слони
Сни можна розглядати як родючий ґрунт для психічних симуляцій, у яких тіло не бере участі. Розум і тіло відокремлені буквально. Хімічний баланс мозку наяву й уві сні сильно відрізняється й у другому випадку пригнічує рухові нейрони, які контролюють м’язи й керують ними.
Зазвичай повернення до тями (організованого свідомого мислення) і відновлення контакту мозку й тіла відбуваються синхронно. Проте інколи ці два процеси втрачають узгодженість, і ми прокидаємося, не встановивши хімічні зв’язки з тілом. Це явище називається сонним паралічем, і з ним стикається від десяти до двадцяти відсотків людства. Можна добряче перелякатися, коли мислиш ясно, але не можеш поворухнути жодною кінцівкою. За кілька хвилин мозок відновлює контакт із тілом і параліч сам по собі минає. Якщо ж людина засинає, але мозок і тіло не роз’єднуються, трапляється протилежне — вона виконує все, що їй сниться, наяву[52].
Що робить мозок, коли ми спимо? Передусім він аж ніяк не вимикається. Насправді мозок ніколи не відпочиває. Якщо він припинить працювати, ми помремо. Отож уві сні мозок безперервно функціонує і під час фази швидкого сну, коли ми бачимо сновидіння, і під час повільного сну — глибокого й без марень.
Міф, що вночі мозок вимикається, пов’язаний з уявленням, що сон — марнування часу. Ми оцінюємо свої та чужі успіхи за здобутками в реальному, свідомому житті: робота, друзі, стосунки, — але не вважаємо заслугою вміння добре спати[53].
Сон — це стан відновлення, під час якого мозок запускає очисну програму й позбувається біологічних відходів, залишених церебральним метаболізмом. За ніч він практично звільняється від сміття. Це досить свіже біологічне відкриття стоїть в одному ряду з популярним інтуїтивним уявленням про сон як зворотний бік активного життя, без якого ми не просто втомлюємося, а й можемо захворіти.
Окрім відновлювальної функції, у процесі сну задіяні головні інструменти когнітивного апарату. Приміром, під час однієї з початкових фаз повільного сну консолідується пам’ять. Тому, поспавши кілька годин або навіть подрімавши, ми краще запам’ятаємо вивчене за день. Це передусім заслуга не відпочинку, а активних процесів, які відбуваються уві сні. Експерименти на клітинному та молекулярному рівнях дозволили науковцям проникнути ще глибше й показали, що під час фази повільного сну зміцнюються особливі зв’язки між нейронами гіпокампа й кори головного мозку, яка зберігає й фіксує спогади. Ці зміни починаються ще вдень, але консолідуються вночі. Цей механізм настільки точний, що часом уві сні повторно активує ті самі нейронні комбінації, які працювали вдень. Це осучаснена фізіологічна інтерпретація однієї з головних ідей Фройда про сон як відгомін денної діяльності. З огляду на це прихильники короткого сну стверджують, що довго спати вночі не треба, достатньо подрімати годинку-другу, щоб спрацювали всі функції, потрібні для консолідації пам’яті.
Під час фази повільного сну церебральна активність то зростає, то спадає, утворюючи цикли, які тривають трохи довше за секунду. Інакше кажучи, пульс активності мозку чітко коливається в строгому повільному ритмі. Що виразніші ці коливання, то ефективніше консолідується пам’ять. Чи можна посилити їх за допомогою зовнішнього стимулу й у такий спосіб покращити пам’ять сплячого?
▶ Ритм церебральної активності учасника експерименту під час сну можна виміряти за допомогою електроенцефалограми. Далі діяльність нейронів посилюють, умикаючи звуки, синхронізовані з ритмом мозку.
Цей експеримент німецького нейродослідника Яна Борна почався вдень зі списку слів, які слід було запам’ятати. Науковець з’ясував, що люди, які вночі слухали тони, синхронізовані з ритмом їхньої церебральної активності, зранку згадували помітно більше лексем, аніж ті, кого не стимулювали або стимулювали без синхронізації.
Це означає, що ми можемо досить легко вплинути на механізм, який консолідує нову інформацію під час сну, і покращити запам’ятовування матеріалу, вивченого в активному стані. Проте мрія про такі навушники, вдягнувши які на ніч, зранку прокидаєшся й говориш абсолютно новою мовою, усе одно залишається лише мрією[54].
Уроборос
Консолідація пам’яті відбувається під час фази повільного сну, коли церебральна активність монотонна й циклічна. Але це не єдиний режим роботи мозку, за якого тіло відпочиває. У фазі швидкого сну церебральна активність набагато складніша й схожа на діяльність мозку в пробудженому стані. У цей період особа усвідомлює суб’єктивний досвід у формі снів.
Коли людина прокидається посеред фази швидкого сну, то майже завжди чітко пам’ятає свої сновидіння. У протилежній фазі вона нічого не згадає. Якщо виходити із суб’єктивних вражень, то свідомість уві сні й після пробудження однакова. Уві сні ми можемо літати, говорити з людьми, які вже померли, гуляти в саду розбитих вагонів чи навіть не порушувати правил дорожнього руху. Óбрази у сновидіннях чіткі й виразні. Але чомусь ми забуваємо, що авторство цих історій належить нам. А отже, сприймаємо те, що сниться, як правдиву реальність, а не витвір власної уяви.
Головна різниця між свідомістю уві сні й після пробудження полягає в контролі. Коли ми спимо, то, як і хворі на шизофренію, не помічаємо, що самі вигадуємо віртуальний світ. Дивовижність снів полягає в тому, що мозок відмовляється визнати, що це звичайнісінькі галюцинації.
Якщо під час фази повільного сну активність мозку циклічна, то під час швидкого виникають різноманітні нейронні комбінації, здатні перекомпоновувати вже наявні шаблони нервової діяльності. Можливо, це метафора того, що відбувається в когнітивному вимірі? Невже фаза швидкого сну — це сприятливий стан для генерації нових ідей і поєднання роз’єднаних удень складових думки? Сновидіння — це фабрика креативного мислення?
