Коли інтенсивність реакції нейронів на стимул перевищує певний поріг, через 300 мілісекунд після появи цього стимулу виникає другий сплеск церебральної активності. Він не обмежується областями, пов’язаними із сенсорною природою подразника (зорова кора для зображення, слухова — для звуку), а, наче пожежа, захоплює весь мозок.

Якщо другий потужний сплеск охоплює майже весь мозок, стимул потрапляє у свідомість. В іншому разі ні. Церебральна активність залишає слід — своєрідний електронний підпис свідомості, який дозволяє визначити, чи людина притомна, дістати доступ до її суб’єктності й дізнатися, про що вона думає.

Сплеск мозкової активності, притаманний тільки свідомим процесам, має такі ознаки:

1. УСЕОХОПНІСТЬ. Стан інтенсивної церебральної активності поширюється й розподіляється по всьому мозку.

2. СИНХРОНІЗОВАНІСТЬ ТА УЗГОДЖЕНІСТЬ. Мозок складається з різних модулів, які виконують специфічні завдання. Коли стимул досягає свідомості, усі вони синхронізуються.

3. ОПОСЕРЕДКОВАНІСТЬ. Як мозку вдається досягти загальної злагодженої активності модулів, які зазвичай працюють окремо? Хто цим займається? Відповідь знову потребує аналогії із соціальними мережами. Що робить інформацію вірусною? В інтернеті існують хаби, або центри трафіку, які виконують функцію велетенських розповсюдників інформації. Наприклад, якщо «Ґуґл» надає пошуковий пріоритет якимось даним, вони поширюються активніше.

У мозку таку роль виконують як мінімум три структури:

а) лобова частка, яка працює за принципом диспетчерської вежі;

б) тім’яна частка, що забезпечує динамічні зміни сполучення між різними модулями мозку, тобто виконує функції залізничних стрілок, завдяки яким поїзд переходить з однієї колії на іншу;

в) таламус, який перебуває в центрі мозку, під’єднаний до кожної частини кори й відповідає за їх сполучення. Пригнічення таламуса сильно розладжує трафік у мережі мозку (немовби «Ґуґл» раптом перестав працювати), різні модулі церебральної кори не можуть синхронізуватися — і свідомість гасне.

4. КОМПЛЕКСНІСТЬ. Лобова кора, тім’яна кора й таламус дозволяють різним мозковим центрам діяти узгоджено. Але який рівень синхронізованості дій потрібен для ефективної діяльності? Якби мозок працював зовсім неорганізовано, потік та рух інформації між різними модулями припинився б. Натомість за абсолютної узгодженості зникли б чини й ієрархія, не з’явилися б спеціалізовані модулі й відділи. На двох екстремумах активності мозку — за тотального порядку й тотального хаосу — свідомість зникає.

Звідси випливає, що синхронізація має відбуватися на середньому рівні складності й внутрішньої будови. Глибше зрозуміти це допоможе аналогія з музичною імпровізацією: геть неорганізований ансамбль продукує звичайний шум, а одноманітна гра з однаковими партіями для всіх інструментів нівелює багатство композиції. Найцікавіше відбувається на проміжному етапі між двома діаметрально протилежними станами, коли різні інструменти звучать злагоджено, але мають певну свободу. Зі свідомістю так само.

У липні 2005 року жінка постраждала в автокатастрофі, після якої впала в кому. Лікарі виконали стандартні процедури, зокрема хірургічне втручання, щоб знизити в мозку тиск, спричинений численними крововиливами, але жодних ознак того, що постраждала приходить до тями, не було. Відтоді минули тижні й місяці, жінка спонтанно розплющувала очі, у неї чергувалися періоди сну й активності та працювали окремі рефлекси. Але не було жодних ознак довільних реакцій. Усі симптоми вказували на вегетативний стан. Хіба можливо, що, незважаючи на клінічні прояви, пацієнтка жила багатим внутрішнім життям, яке не поступалося життю цілком свідомої людини? Як дізнатися про це? Як дослідити психічне життя іншої людини, якщо вона не може говорити?

Загалом психічний стан інших людей (щастя, жагу, нудьгу, втому, ностальгію) можна визначити за їхніми мімікою та мовленням. Мова дозволяє нам часом примітивно, а часом трохи успішніше ділитися особистими переживаннями, бажаннями, любов’ю, болем, особливими спогадами чи óбразами. Але коли людина не здатна екстерналізувати психічний світ, наприклад уві сні, вона замкнута в самій собі. Пацієнти у вегетативному стані не можуть виражати власні думки в зовнішньому світі, тому раніше вважали, що свідомості в них немає. Але все змінилося. У пригоді стали перелічені вище властивості свідомої діяльності, які дозволяють об’єктивно визначити, чи є в людини ознаки свідомості. Вони знаряддя для зчитування й розшифрування психічного стану іншого, діяльності, що здається доречною, коли це єдиний можливий спосіб, як у випадку пацієнтів у вегетативному стані[48].

Приблизно через сім місяців після аварії, через яку жінка опинилася у вегетативному стані, лікарі за допомогою функціональної магнітно-резонансної томографії провели дослідження. Чи можна з мозкової активності зрозуміти, про що вона думає? Реакція мозку на почуті фрази була такою ж, як у здорової людини. Цікаво, що неоднозначні фрази зумовлювали сильнішу активність. Отже, мозок долав труднощі багатозначності, а це свідчить про високий рівень мислення. Можливо, насправді жінка не була у вегетативному стані? Спостереження за її мозком було замало, щоб вичерпно відповісти на таке важливе запитання. Мозок людини, яку ми однозначно вважаємо безтямною, також точно реагує на фрази й звуки. Тоді як же ретельніше перевірити ознаки свідомості?

Коли притомна людина уявляє, як грає в теніс, пік активності спостерігають у частині мозку, що називається додатковою моторною корою. Ця область контролює рухи м’язів[49]. Якщо ж людина уявляє, як іде своїм будинком, — кожен із нас може подумки прокласти шлях на мапах рідного міста, схемах метро, у будинку бабусі, друзів, знайомими стежками, — активується мережа, до якої належать парагіпокамп і тім’яна частка кори головного мозку.

Коли людина уявляє гру в теніс і пересування будинком, активуються зовсім різні області. Це можна використати для примітивного, але ефективного читання думок. Вам не треба уточнювати в людини, що вона уявляє: теніс чи будинок. Цю інформацію видно з активності її мозку. Отже, ми можемо читати думки іншої людини, принаймні бінарний код «теніс — будинок». Цей інструмент стає дуже корисним, коли не можемо перепитати. Точніше, коли інша людина не має змоги відповісти.

▶ Чи здатна двадцятитрирічна жінка у вегетативному стані уявляти? Британський нейродослідник Адріан Овен із колегами з’ясували це питання за допомогою томографа в січні 2006 року. Вони попросили пацієнтку уявляти теніс, а тоді блукання будинком, знову теніс, знову будинок і так далі, по черзі називаючи то перше заняття, то друге.

Мозкова активність зовсім не відрізнялася від показників здорової людини. Тобто можна зробити обґрунтований висновок, що жінка здатна уявляти, а отже, має свідоме мислення, про що її лікарі з огляду на клінічні спостереження не здогадувалися.

Момент, коли жінка прорвалася через свинцеву броню, у якій почасти була замкнена її свідомість, а Овен і його команда «зчитали» думки пацієнтки безпосередньо з її мозку, став визначною подією в історії людської комунікації.

Наочний приклад із тенісом і просторовою орієнтацією має ще важливіше значення як примітивний, проте ефективний спосіб комунікації.

▶ Таким чином ми можемо створити таку собі азбуку Морзе. Щоразу, коли хочете сказати «так», уявляйте, що граєте в теніс. А коли хочете сказати «ні», — що блукаєте своїм будинком. Таким чином група Овена змогла вперше налагодити контакт із двадцятидев’ятирічним пацієнтом у вегетативному стані. Дослідники запитали, чи звати його батька Александр, і активувалася додаткова моторна кора, тобто він уявляв гру в теніс, яка в цьому коді означає «так». Тоді запитали, чи звати його батька Томас, і активувався парагіпокамп, що відповідає за просторову орієнтацію й означає «ні». За допомогою цього методу науковці поставили п’ять запитань, на які хворий відповів правильно. Але на шосте він не зреагував.