Не було сенсу закінчувати свою фразу, оскільки Грег вже вибігав із лабораторії й грюкав за собою дверима, явно не зацікавлений у тому, що Олів хотіла б додати. Вона провела рукою по обличчю, стривожена тим, що щойно сталося.

— Він не… він насправді не мав цього на увазі. Принаймні не про тебе, — сказав Чейз, почухавши голову. Приємне нагадування, що він стояв там, у кімнаті, протягом усієї розмови. Місце в першому ряду. Можливо, займе п’ятнадцять хвилин, поки усі на курсі дізнаються про це.

— Грегу потрібно закінчити навчання навесні разом із дружиною. Щоб вони змогли разом шукати програму для постдокторантури. Вони не хочуть жити окремо, розумієш.

Вона кивнула — вона не розуміла, але могла собі уявити. Частина її гніву розвіялась.

— Так, добре… — погане ставлення до мене не змусить його дипломну роботу піти швидше, вона не додала.

Чейз зітхнув.

— Це не особисте. Але ти повинна розуміти, що це дивно для нас. Тому що Карлсен… Можливо, він не входив до жодного з твоїх комітетів, але ти повинна знати що він за людина, правда?

Вона не знала, як відповісти.

— А тепер ви зустрічаєтеся, і… — Чейз знизав плечима з нервовою усмішкою. — Це не повинно виглядати так, ніби треба прийняти чийсь бік, але іноді так може здаватися, розумієте?

Слова Чейза крутилися в голові до кінця. Олів думала про них, проводячи мишей через свої експериментальні протоколи, а потім пізніше, коли вона намагалася зрозуміти, що робити з цими двома винятками, які зробили її висновки важкими для сприйняття. Вона обмірковувала це, коли їхала додому на велосипеді, гарячий вітер зігрівав їй щоки та скуйовджував волосся, а також коли їла два шматки найсумнішої піци в історії. Малькольм вже кілька тижнів був на здоровому харчуванні (щось про культивування мікробіому його кишечника) і відмовлявся визнавати, що скоринка цвітної капусти не була смачною.

Серед її друзів у Малькольма та Джеремі були неприємні стосунки з Адамом у минулому, але після початкового шоку вони, здавалося, не були проти її стосунків з ним. Вона не надто турбувалася про почуття інших випускників. Вона завжди була трохи самотньою, і зосереджуватися на думці людей, з якими вона майже не спілкувалася, здавалося марною тратою часу та енергії. І все-таки, можливо, в тому, що сказав Ґреґ, була частка правди. Адам був чим завгодно, але не придурком во відношенню до Олів, але чи робило її поганою людиною прийняття його допомоги, коли він жахливо поводився з її однокурсниками?

Олів лежала на незастеленому ліжку й дивилася на зірки, що світяться в темряві. Минуло більше двох років відтоді, як вона позичила драбинку Малькольма й обережно приклеїла їх на стелю; клей почав відриватися, і велика комета в кутку біля вікна могла впасти будь-коли. Не даючи собі добре це продумати, вона викотилася з ліжка і нишпорила в кишенях своїх відкинутих джинсів, поки не знайшла свій мобільний телефон.

Вона не користувалася номером Адама з тих пір, як він дав його їй кілька днів тому: «Якщо щось випливе, або тобі потрібно щось скасувати, просто зателефонуйте мені. Це швидше, ніж електронна пошта». Коли вона торкнулася синього значка під його іменем, з’явився білий екран, чистий лист без історії попередніх повідомлень. Це викликало в Олів дивний приплив тривоги, настільки, що вона набирала текст однією рукою, а іншою гризла ніготь великого пальця на іншій.

Олів: Ти завалив Грега?

Адам ніколи не був у телефоні. Ніколи. Ніколи, коли Олів була біля нього, вона не бачила, щоб він перевіряв його — хоча з такою великою лабораторією, як його, він, ймовірно, отримував близько тридцяти нових електронних листів щохвилини. Правду кажучи, вона навіть не знала, що у нього є мобільний телефон. Можливо, він був дивним сучасним хіпі і ненавидів технології. Можливо, він дав їй номер офісного стаціонарного телефону, і тому він сказав їй дзвонити йому. Можливо, він не знав, як надсилати повідомлення, а це означало, що Олів ніколи не отримає відповіді від…

Її долоня завібрувала.

Адам: Олів?

Їй спало на думку, що коли Адам дав їй свій номер, вона не дала йому свій натомість. Це означало, що він не міг знати, хто зараз пише йому, а той факт, що він правильно здогадався, показав майже надприродну інтуїцію.

Чорт би його побрав.

Олів: Так. Я.

Олів: Ви завалили Грега Коена? Я зіткнулася з ним після його зустрічі. Він був дуже засмучений.

На мене. Через тебе. Через цю дурницю, яку ми робимо.

Настала хвилинна пауза, під час якої, як подумала Олів, Адам цілком міг би злісно хихикати від думки про весь біль, який він завдав Грегу. Тоді він відповів:

Адам: Я не можу обговорювати з тобою зустрічі з іншими аспірантами.

Олів зітхнула, обмінявшись напруженим поглядом з опудалом лисиці, яку Малькольм дав їй за здачу кваліфікаційних іспитів.

Олів: Я не прошу тебе нічого мені розповідати. Грег уже сказав мені. Не кажучи вже про те, що гніваються на мене, оскільки я твоя дівчина.

Олів: “Дівчина”

Унизу її екрану з’явилися три крапки. Потім вони зникли, потім вони з'явилися знову, а потім, нарешті, телефон Олів завібрував.

Адам: Члени комітету не завалюють студентів. Вони самі провалюють свої пропозиції.

Вона пирхнула, наполовину бажаючи, щоб він міг її чути.

Олів: Так, добре. Скажи це Грегу.

Адам: Я сказав. Я пояснив недоліки його дослідження. Він доопрацює свою пропозицію відповідно до вимог, а потім я підпишу його дисертацію.

Олів: Отже, ти визнаєш, що саме ти стоїш за рішенням завалити його.

Олів: Або нехай. Завалити пропозицію.

Адам: Так. У своєму нинішньому стані ця пропозиція не принесе висновків, що матимуть наукову цінність.

Олів прикусила внутрішню частину щоки, дивлячись на телефон і думаючи, чи продовження цієї розмови було жахливою ідеєю. Чи те, що вона хотіла сказати, буде забагато. Тоді вона згадала, як Грег поводився з нею раніше, пробурмотіла: «До біса» і набрала:

Олів: Ви не думаєте, що, можливо, ви могли б це повідомити це у приємніший спосіб?

Адам: Чому?

Олів: Бо якби ти так зробив, можливо, він би зараз не засмучувався?

Адам: Я досі не розумію чому.

Олів: Серйозно?

Адам: Це не моя робота керувати емоціями вашого друга. Він знаходиться на докторантурі, а не у початковій школі. Він буде отримувати відгуки, які йому не подобатимуться до кінця свого життя, якщо буде займатися наукою. Як він вирішує займатися цим — його власна справа.

Олів: І все-таки, можливо, ти міг би намагатися не виглядати так, ніби тобі подобається відкладати його випуск.

Адам: Це ірраціонально. Причина, чому його пропозиція повинна бути змінена у тому, що в її поточному стані вона приведе його до провалу. Я та інші члени комітету даємо йому відгуки, які дозволяють йому отримати корисні знання. Він учений у навчанні: він повинен цінувати керівництво, а не засмучуватися ним.

Олів стиснула зуби, друкуючи свої відповіді.

Олів: Ти повинен знати, що ти завалюєш більше людей, ніж будь-хто інший. І твоя критика невиправдано жорстка. Тобто негайно-кинути-аспірантуру-і-ніколи-не-оглядатися жорстока. Ви повинні знати, як вас сприймають випускники.

Адам: Не потрібно.

Олів: Антагоністична. І неприйнятна.

І це ще вона прикрасила. Ти придурок, мала на увазі Олів. За винятком того, що я знаю, що ти можеш не бути ним, і я не можу зрозуміти чому ти зі мною такий інший. Я для тебе абсолютно ніщо, тому не має жодного сенсу, що ти робиш зміну особистості щоразу, коли знаходишся в моїй присутності.

Три крапки внизу екрана підстрибували десять секунд, двадцять, тридцять. Цілу хвилину. Олів перечитала її останнє повідомлення й подумала, чи це й було воно — чи вона, нарешті, зайшла занадто далеко.

Можливо, він збирався нагадати їй, що ображати його через смс о 21:00. у п’ятницю ввечері не входило до їхньої угоди про фальшиві стосунки.