Щойно вони протискуються у бокові двері замку, їх вітає вологе туркотіння у хмарах білого пуху. Підлога брудна, скрізь валяються пляшки та клапті паперу. Декотрі проштамповані червонястим «GEHEIME KOMMANDOSACHE». Птахи вилітають і залітають у розбиті вікна, крізь тріщини та щілини пробиваються промені світла; не осідаючи, висить збита голубиними крильми пилюка. Стіни завішані тьмяними портретами знаті з великими білими зачісками у стилі Фрідріха Великого, дам із гладенькими обличчями й овальними очима, у сукнях з глибокими декольте, ярди шовку стікають у пилюку і лопотіння крил у темних кімнатах. Скрізь впадає в око голубиний послід.

А Цвіттерова лабораторія нагорі, навпаки, яскраво освітлена, всюди порядок, вона напхана дутим склом, робочими столами, різнобарвними лампочками, крапчастими коробками, зеленими теками — лабораторія божевільного нацистського вченого! Де ж ти, Пластикмене?

Тут сам лише Цвіттер: присадкуватий, темне волосся з проділом посередині, лінзи окулярів завтовшки з ілюмінатор батисфери, флуоресцентні гідри, вугрі та скати диференційованого керування системи автоматичного регулювання скородять моря за цими скельцями…

Але, побачивши Слотропа, вони вмить ясніють, скляні бар’єри зникають. Гм-м, Т. С., а це що таке? Що це за люди? Що сталося з яблучками щік Ґлімпфа? Що робить у його лабораторії, по цей бік паркану в Ґарміші, нацистський фахівець з наведення?

У ті дні, коли білі інженери сперечалися про властивості задуманої системи подачі пального, один з них прийшов до Енціана з Бляйхерьоде і сказав: «Ми не можемо дійти згоди щодо тиску в камері. За нашими розрахунками, найліпшим робочим тиском буде 40 атмосфер, але всі відомі нам дані схиляють до показника у якихось 10».

«Однозначно, — відповідав Нґарореру, — вам треба взяти до уваги дані».

«Але то не буде ані оптимальна величина, ані ефективна», — заперечив німець.

«Гордію, — відповів Нґарореру, — що є оті дані, як не безпосереднє одкровення? Звідки вони прийшли, якщо не від Ракети, яка має постати? Як думаєш порівнювати число, яке ти отримав на папері, з числом, породженим самою Ракетою? Відкинь погорду і проєктуй, беручи до уваги компромісну величину».

З «Оповідей Шварцкомандо»,

зібраних Стівом Едельманом

У горах біля Нордгаузена та Бляйхерьоде у покинутих шахтах жили собі Шварцкомандо. Вже більше не військовий підрозділ, вони тепер народ, зонгереро, два покоління тому вигнаний з Південно-Західної Африки. Перші райнські місіонери почали переправляти їх до величезного нудного зоопарку — Метрополії як представників приреченої, скоріш за все, раси. На них проводили м’які досліди: піддавали дії соборів, ваґнерівських суаре, єгерської білизни, намагалися зацікавити їх власною душею. Когось вивезли до Німеччини солдати, прибулі придушувати велике повстання гереро 1904–1906 років, ці стали слугами, але більшість теперішніх лідерів прибули вже після 1933 року в рамках програми (якої нацистська партія ніколи відкрито не визнавала) зі створення чорних хунт, тіньових урядів, щоб зрештою захопити британські та французькі колонії в чорній Африці — на зразок того ж німецького плану щодо Маґрибу. На той час Südwest уже був протекторатом, яким керував Союз Південної Африки, але справжня влада перебувала в руках сімей давніх німецьких колонізаторів, і вони співпрацювали.

Тепер поблизу Нордгаузена/Бляйхерьоде мешкає кілька підземних громад. В околиці всі вони відомі як Erdschweinhöhle[338]. Це такий жарт гереро, доволі гіркий жарт. У оватджимба, найбідніших гереро без худоби й даху над головою, тотемною твариною був Erdschwein — трубкозуб. Вони назвалися його іменем, ніколи не їли його плоті і, так само як він, викопували їжу із землі. Бувши вигнанцями, жили на пасовищах просто неба. Найчастіше з ними можна було зустрітися вночі, коли багаття хоробро палахкотіли на вітрі там, де не дістанеш рушничним пострілом з потяга: очевидно, жодна інша сила не вміла означити їм місце в порожнечі. Ти знав, чого вони бояться, але не знав, чого хочуть, що ними рухає. Ти маєш бізнес на півночі країни, у шахтах, тож у мить, коли їхні палахкотливі багаття пролітали повз тебе, разом з ними зникала і будь-яка потреба про них думати…

Ти минав їх, погойдуючись, але хто та самотня жінка внизу, по плечі закопана в нору трубкозуба, з пустельної площини уважно дивиться голова, а десь далеко позаду підносяться темні складки вечірніх гір? На животі вона відчуває нестерпний тиск миль піщаних і глинистих шарів, нижче стежкою на неї чекають світляні привиди її чотирьох мертвонароджених дітей, тлусті хробаки без жодних сподівань на втіху лягають один попри одного серед дикої цибулі, плачуть за молоком священнішим, ніж те, яким смакували і благословлялися з калебасів у селі. Обійдені вирядили її сюди, щоб доторкнулася до земного дару плодоношення. Жінка відчуває, як крізь усі ворота вливається потуга: ріка посеред стегон, світло спалахує на кінчиках пальців. Владна, поживна, як сон. Тепло. Що тьмяніше світло дня, то більше вона віддається пітьмі, зішестю води з повітря. Вона — насіння у землі. Святий трубкозуб викопав їй постіль.

Для Südwest Ердшвайнгьоле були могутнім символом плодючості та життя. Але тут, у Зоні, їх справжній статус не настільки очевидний.

У Шварцкомандо наразі є сили, що обирають стерильність і смерть. Боротьба переважно мовчазна, вночі, у нападах нудоти, у спазмах вагітності та викиднів. Але це політична боротьба, найбільше вона турбує Енціана, він тут Нґарореру. Це слово означає не зовсім «лідер», але «той, хто був випробуваний».

Енціана також знають, хоча й не звуть так у вічі, як Отийкондо, що означає Покруч. Його тато був європейцем. Річ не в тім, що він єдиний такий серед ердшвайнгьолерів: у них є домішки німецької, слов’янської, циганської крові. Останні два покоління з прискоренням, невідомим у доімперські часи, їхнє самоусвідомлення складається таким чином, що на його остаточну форму годі сподіватися. Остаточну форму матиме Ракета, але не її народ. Тут еанда й орузо втратили свою силу — батьківські та материнські лінії лишилися десь там, у Südwest. Багато хто з перших емігрантів навіть перейшов у віру Райнського місіонерського товариства задовго до переїзду. У кожному селі, коли полудень припікав тіні до їхніх власників, у мить жаху та порятунку омугона виймав зі священного мішка одну навернену душу за іншою (шкіряні пуповини зберігалися у мішку від народження людини) і розв’язував вузол. Якщо вузол розв’язаний, це означало, що для племені померла ще одна душа, і сьогодні в Ердшвайнгьоле кожен Порожній носить шкіряну смужку без вузла — давній уламок символізму, який вони вважають корисним.

Себе вони називають Отукунґуруа. Так, старі африканці, має звучати «Омакунґуруа», але вони завжди дуже обережно — радше нездорово, ніж обережно — вказують, що «ома-» застосовується тільки щодо живого або людини. «Оту-» — для неживого і воскреслого, ось ким вони себе вважають. Як революціонерам Нуля їм належить продовжити почате давніми гереро після придушення повстання 1904 року. Вони прагнуть досягти зниження рівня народжуваності, їхня програма — самогубство раси, вони завершать знищення, започатковане німцями 1904-го.