Слотроп сидів у хиткому вагоні з тридцятьма іншими змерзлими і подертими душами, очі — самі зіниці, губи подовбані ранками. Вони співали, принаймні дехто з них. Багато хто ще діти. Пісня переміщених осіб, і Слотроп ще не раз почує її в Зоні, у таборах, на дорогах чи не в десяти варіантах:

Люльки йдуть по колу. Під відсирілими дерев’яними балками висне дим, крізь шпарини просочується у нічний потік вітру. Сопуть уві сні діти, пхинькають рахітичні немовлята… час від часу перекидаються словом матері. Слотроп зіщулився у своєму паперовому нещасті.

У досьє швейцарської фірми на Л. (тобто Ласло) Джемфа перелічено всі його активи до переходу на роботу в Цюрих. Виявляється, він сидів таким собі весільним ученим у раді директорів «Хімічної корпорації Grössli» аж до 1924 року. Серед опціонів на акції та відділень фірм у Німеччині, які за рік-два вже загарбає восьминіг «IG», був запис про угоду між Джемфом і містером Лайлом Блендом із Бостона, штат Массачусетс.

Усе чудово, Джексоне. Лайл Бленд — відоме йому ім’я, навіть дуже добре відоме, воно нерідко фігурує в особистих записах Джемфа щодо приватних угод. Скидається на те, що Бленд на початку двадцятих тісно співпрацював з відділенням Гуґо Штіннеса в Німеччині. Штіннес за життя мав славу вундеркінда європейських фінансів. Живучи неподалік Руру, де його пращури були вугільними магнатами, молодий Штіннес, не маючи навіть тридцяти, вже вибудував чималу імперію, що виплавляла сталь, добувала газ, виробляла електроенергію, постачала воду, забезпечувала трамвайне і баржеве сполучення. Під час Світової війни тісно співпрацював з Вальтером Ратенау, а він у ті часи опікувався економікою загалом. Після війни Штіннесу вдалося з горизонтального електричного тресту Сіменса-Шухерта і «Райнсько-Ельбського Союзу» з постачання вугілля та заліза створити суперкартель, що був і горизонтальним і вертикальним одночасно, а відтак скуповував геть усе — верфі, пароплавні лінії, готелі, ресторани, ліси, целюлозні фабрики, газети, а крім того займався грою на фондових ринках, на позичені у «Райхсбанку» марки купував іноземні гроші, чим знецінював марку, а тоді сплачував позики частками первісної суми. Його як жодного іншого фінансиста звинувачували в інфляції. У ті дні, щоб розплатитися за продукти в магазинах, марки возили тачками, їх використовували як туалетний папір, звісно, якщо було чим срати. Зарубіжні зв’язки Штіннеса охоплювали весь світ — Бразилія, Ост-Індія, Сполучені Штати, тож бізнесмени на кшталт Лайла Бленда не могли встояти перед настільки швидким зростанням. Тоді побутувала теорія, буцімто Штіннес змовився з Круппом, Тіссеном та іншими знецінити марку, у такий спосіб звільнивши Німеччину від сплати воєнних боргів.

Блендова роль тут лишається незрозумілою. У нотатках Джемфа є згадки про те, що він налагодив для Штіннеса та його партнерів постачання тонн приватних грошей, відомих як «нотґельд», а також «векселів Мефо» для Веймарської республіки, ще однієї лазівки в бухгалтерському обліку Ялмара Шахта, аби в офіційних паперах не було щонайменшого натяку на закупівлю зброї, заборонену умовами Версальського договору. Деякі угоди на випуск банкнот були укладені з массачусетською паперовою фабрикою, і так сталося, що в раді директорів цієї фабрики був Лайл Бленд.

Підрядник мав назву «Паперова компанія “Слотроп”».

Він помічає своє прізвище і не надто дивується. Воно тут дотичне, як і більшість дрібниць під час дежавю. Він впирається поглядом у сім чорнильних значків, і замість раптового променя світла (хай навіть у вигляді людини: золотого застережного світла) з’являється неприємний біль у шлунку, страшенно відчутний, як блювота, те саме запаморочення, що якось здолало його у «Гіммлер-Шпільзалі». Аеростат охоплює його голову, ґумовий, просторий, тисне зусібіч, так, знайоме відчуття, так, але… Ще у нього стояк, і то не знати, з яких причин. Знову запах, запах, що з’являється до початку свідомої пам’яти, слабкий хімічний сморід, загрозливий, нав’язливий, ніде такого не знайдеш — це віддих Забороненого Крила… есенція нерухомих фігур, що чекають на нього всередині і спонукають віднайти таємницю, якої він не зможе пережити.

Одного разу йому щось заподіяли, він лежав у кімнаті, геть безпорадний…

Його ерекція стугонить десь осторонь, наче підключений Ними до його тіла інструмент — як колоніальний аванпост, тут, у грубому і голосистому світі, ще одна контора, що репрезентує їхню білу і далеку Метрополію…

Сумна історія, таки сумна. Слотроп, уже знервований, читає далі. Отже, Лайл Бленд? Аякже, саме так. Він туманно пригадує, що раз чи двічі бачив дядька Лайла, коли той приїздив до тата, люб’язний світловолосий крутій, такий собі Джим Фіск[319] місцевого значення. Бленд завжди хапав малого Тайрона і розгойдував за ноги. Тоді то було так собі, навіть непогано, бо Слотроп не мав особливої пристрасті до вертикального положення.

Судячи з прочитаного, Бленд або передбачив крах Штіннеса раніше за інших, або просто нервував. На початку 23-го він почав продавати Штіннесові акції. Якийсь пакет через Ласло Джемфа продали у власність «Хімічної корпорації Grössli» (потім «Psychochemie AG»). Один з активів, переданий покупцю, значився як «всі майнові права у підприємстві «Schwarzknabe». Продавець погоджується виконувати обов’язки спостерігача доти, доки працівника Schwindel не замінять на такого ж із боку покупця. Прийнятність кандидатури визначається продавцем».

Сталося так, що в досьє був і Джемфів кодовий словник. Частинка структури особистості. «Швіндель[320]» стало кодовою назвою для Гуґо Штіннеса, старого пердуна з почуттям гумору. А «Шварцкнабе[321]» позначався ініціалами «Т. С.».

Так-так, розмірковує Слотроп, це ж, мабуть, я. Звісно, якщо відкинути малоймовірне розшифрування «Тямуща Срань».

Позначений як заборгованість з боку «Шварцкнабе», в досьє зберігається неоплачений повторний рахунок з Гарвардського університету, близько 5000 доларів, разом з відсотками, «згідно з домовленістю (усною) зі Шварцфатером».

«Шварцфатер[322]» — кодова назва «Б. С.» Нею, якщо відкинути малоймовірне розшифрування «Безглузда Срань», позначали Слотропового татуся Бродеріка. Чорний Татко Слотроп.

Гарний спосіб дізнатися, що двадцять років тому твій тато уклав з кимсь угоду, щоб отой хтось розщедрився тобі на освіту. Якщо добре помізкувати, Слотроп так і не спромігся належним чином зіставити заяви часів Депресії про неминучий родинний крах із комфортом, яким насолоджувався у Гарварді. Хай там як, але про що все ж таки домовилися тато з Блендом? Хай Бог милує, таж мене продали «IG Farben», немов телячий бік. Спостереження? Штіннес, як і всі промислові барони, мав приватну шпигунську мережу. Так само як і «IG». А чи означає це, що Слотроп перебував під наглядом — м-можливо, від самого народження? Ех…