Згодом Слотроп залишиться не так із чітким символом чи схемою, як із дещо лужним присмаком плачу, з нескоротною дивністю, самодостатністю, в яку не проникнути геть нічому…
Так, щось німецьке у цих епізодах є. Загалом, останніми днями Слотроп і сни бачить тією мовою. Його тут навчають Plattdeutsch[269], діалектів зони, яку британці планують зайняти, тюринґського, якщо росіяни раптом не дійдуть до Нордгаузена, де розташовані головні ракетні виробництва. Разом з викладачами мови до нього приходять фахівці з артилерії, електроніки й аеродинаміки, а ще чолов’яга з «Shell International Petroleum» на ім’я Гіларі Баунс, що розповідатиме про реактивний рух.
Скидається на те, що на початку 1941 року британське Міністерство постачання підписало з компанією «Shell» дослідницький контракт на 10 000 фунтів стерлінгів — хотіли створити ракетний двигун, що працював би на чомусь іншому, ніж кордит, який у ті часи використовували для підривання різноманітної людності, і витрачався він зі швидкістю до біса тонн на годину, тож на ракети його було не настачити. Команда під орудою Айзека Лаббока облаштувала майданчик для стендових випробувань у Ланґгерсті, що неподалік Горшема, і заходилася експериментувати з рідким киснем та авіаційним пальним, провівши перше вдале випробування у серпні 42-го. Інженер Лаббок двічі був найкращим студентом у Кембриджі, а ще — Батьком Британських Досліджень Рідкого Кисню, а те, чого він не знав про інші кислі речі, і знати не було потреби. Тепер у головних його асистентах ходить містер Джеффрі Ґоллін, і саме цьому Ґолліну і підпорядкований Гіларі Баунс.
— Ну, сам я прихильник «Esso», — Слотропу здається, що про це таки варто згадати. — Моя стара тарадайка жерла дуже багато, але була гурманкою. Як заповню «Shell», то цілий бутель «Бромо» тра було у бак заливати, аби в отої скурвої «терраплейки» все грало.
— Річ у тім, — брови капітана Баунса, відданого компанії на 110 відсотків, ходять вгору-вниз, допомагаючи йому відбиватися, — що тоді ми займалися тільки перевезенням і зберіганням. У ті дні, ще до япошок і фашистів, виробництвом і очищенням займалися голландці у Гаазі.
Слотроп, безталанний телепень, згадує, як Катьє, втрачена Катьє, вимовляє назву рідного міста, шепоче голландською слова кохання, коли вони пливуть морськими ранками в іншій епосі, за іншого зволення… Хвильку.
— Це не «Bataafsche Petroleum Maatschappij, N. V.»?
— Таки-так.
А також негатив знімка аерофоторозвідки міста, темно-брунатного, з мокрими плямками — ніколи не вистачає часу просушити як слід…
— А ви, остолопи, хоч тямите, — його невідь навіщо намагаються навчити ще й англійської англійської, а виходить, як у Кері Ґранта, — що фріци саме в тій Гаазі й були, гатили триклятими ракетами по Лондону, та-а при цьому використовували… будівлю штаб-квартири «Royal Dutch Shell» на Йозеф Ізраельпляйн, якщо мені не зраджує пам’ять, там стояла апаратура радіонаведення? Це що за чортівня, старий?
Баунс витріщається на нього, дзенькаючи начеревною біжутерією, не зовсім тямлячи, як розуміти Слотропа.
— Маю на увазі, — Слотроп уже завівся, хоча все це непокоїть його дуже здалеку, тут і сваритися нема через що, правда? — чи не видається вам трохи дивним, коли ви з «Shell» працюєте над своїм двигуном на рідкому пальному по цей бік Каналу, еге ж, а ті хлопці гатять у вас своїми лайбами з вашої ж… хай йому біс… «шеллівської» передавальної вишки?
— Ні, я не розумію, як це… до чого ви хилите? Та вони просто обрали найвищу споруду, яку тільки змогли знайти на прямій від пускових установок до Лондона.
— Так, і до того ж на потрібній відстані, не забувайте — рівно дванадцять кілометрів від пускових установок. Так? Саме це я і маю на увазі. — Так, зачекайте, а що це я маю на увазі?
— Ну, під таким кутом я на це ніколи не дивився.
Я так само, Джексоне. Ой, я так само, людоньки…
Гіларі Баунс і його Спантеличена Усмішка. Ще один безневинний телепень, такий собі стриманий ентузіаст на зразок сера Стівена Додсон-Трака. Але:
Приповідка для Параноїків 2: Безневинність створіння обернено пропорційна аморальності Творця.
— Сподіваюся, я нічого зайвого не бовкнув.
— А це ж як?
— Ви ніби… — Баунс хекає, що мало б означати дружнє хмикання, — трохи розхвилювалися.
Нормально так розхвилювався. Присягаюся щелепами та іклами Створіння, такої собі Присутності, настільки велетенської, що її ніхто не бачить, — ось! ось чудовисько, про яке я казав. — Та ніяке то не чудовисько, дурненький, то хмари! — Ні, хіба ти не бачиш? Це його ноги… — Ну, а Слотропові ввижається звірина у небесах: її зримі кігті й луску всі сприймають за хмари та інші подобини… або може таке бути, що всі погодилися називати їх іншими іменами, аж тут Слотроп чує…
— Це просто «прикрий збіг», Слотропе.
Він навчиться розпізнавати у чужих словах лапки.
Суто книжковий рефлекс або навіть генетична схильність, бо давні Слотропи на своїх блакитних пагорбах сприймали Біблію як невід’ємну частину домашнього побуту, завчивали вірші та глави про Ковчеги, Храми і Провидницькі Престоли — всі матеріали і розміри. За цим усім стояли дані, які більшою чи меншою мірою несповідимо свідчили про Бога.
І чи ж є більш підхожий для Тайрона спосіб Збагнути Все Це одного холодного ранку, як не такий:
Це світлокопія німецької специфікації на деталі, така поганенька, що він ледве годен прочитати слова… «Vorrichtung für die Isolierung[270], 0011–5565/43», це що таке? Номер він знає напам’ять, це номер первісного контракту на ракету А-4 загалом. А що «ізоляційний засіб» робить поряд з номером контракту на «Aggregat»? До того ж із позначкою DE, що є найбільшим у фашистів пріоритетом? Кепсько. Або клерк з OKW, курва, ґав ловив, а таке час від часу трапляється, або він просто не знав номера і підставив ракетний як найбільш підхожий. Заявка, номери деталей і виробів, усі мають однакову позначку-прапорець, що спрямовує Слотропа до «Документа SG-І». Позначка каже: «Geheime Kommandosache! Це державна таємниця відповідно до § 35 R5138».
— Знаєте, — вітає Слотроп генерала Віверна, коли той пропихається у двері, — а мені потрібна копія «Документа SG-1».
— Хо, хо, — відповідає генерал. — Нашим хлопцям також потрібна, чогось мені так здається.
— Давайте без дурні. — Найменша дещиця розвідданих союзників щодо А-4, хай наскільки б вони були засекреченими, потрапляє у Лондоні до таємної лійки, і звідти все тече у розкішні Слотропові покої в Казино. Досі від нього нічого не приховували.
— Слотропе, документів SG не існує.
Перше бажання — тицьнути генерала носом у специфікацію, але сьогодні він проникливий янкі, що збиває з пантелику бравих англійських вояків.
— Он воно як. Ну, може, я неправильно зрозумів, — удавано озирається по заваленій паперами кімнаті, — може, там «56» або щось інше. А хай йому біс, щойно ж тут була…
Генерал знову йде геть, Слотроп залишається з головоломкою, ну, ще наче ненав’язливою… ще… Навпроти специфікації деталей у колонці «Матеріали», ось, маєш — «Imipolex G». Що, правда? Ізоляційний пристрій з «Imipolex G»? Він перекидає всю кімнату, шукаючи довідник із німецькими торговельними марками. Нічого навіть приблизно схожого… відтак знаходить специфікацію головних матеріалів для А-4 і всього допоміжного обладнання, і там, певна річ, ніякого іміполексу. Луска та пазурі, та ще нечутні кроки…
— Щось не так? — Гіларі Баунс знову встромив носа у двері.
— Йдеться про рідкий кисень, треба трохи більше даних щодо питомого імпульсу.
— Питомого… ви маєте на увазі питому тягу?
— Так, так, тягу, авжеж, — англійська англійська на допомогу, Баунс відступає:
— Для рідкого кисню і спирту — близько 200. Вам щось іще треба знати?
