Але побачимо. Ратенау — як подейкують — був пророком та архітектором картельної держави. З того, що колись було невеличким бюро Воєнного міністерства в Берліні, він координував німецьку економіку під час Першої світової війни, здійснював контроль за постачанням, квотами й цінами, вторгався і зносив бар’єри таємності та власності, що відокремлювали одну фірму від іншої, — корпоративний Бісмарк, перед чиєю владою жоден ґросбух не мав привілеїв, жодна угода не було таємною. Його батько Еміль Ратенау заснував AEG, німецьку «Загальну електричну компанію», але молодий Вальтер був не тільки черговим промисловим спадкоємцем — він був філософом із власним баченням післявоєнної Держави. У війні, що тривала, він вбачав світову революцію, з якої постане не Червоний комунізм, не Права безконтрольність, але раціональна структура, в якій підприємництво стане правдивою, законною владою — структурою, що ґрунтуватиметься, і це не дивно, на тій, яку він спроєктував у Німеччині для ведення Світової війни.
Така от офіційна версія. Досить грандіозна. Але генеральний директор Смарагд із колегами прийшли не заради того, щоб почути маячню, в яку вірять навіть маси. Тут ідеться — якщо вистачить параної — заледве чи не про співпрацю по обидва боки Стіни, матерії і духу. Що ж таке вони приховують, чого не відають ті, без влади? Що за жахлива структура стоїть за фасадом багатоманітності та підприємництва?
Гумор повішеного. Триклята салонна гра. Правду кажучи, Смарагд у щось таке не вірить, себто Смарагд-фахівець і Смарагд-управлінець. Йому, мабуть, хочеться знаків, прикмет, підтвердження існуючого, з чого можна похихотіти у Herrenklub[216] — «Маємо навіть єврейське благословення!» Хай би що там надійшло сьогодні через медіума, вони все спотворять, відредагують, зроблять благословенням. Блюзнірство найвищого ґатунку.
У тихенькому закутку кімнати, повної китайської слонової кістки і шовкових портьєр, Лені знаходить диван, лягає, одну ногу звішує, намагається розслабитися. Франц уже, мабуть, повернувся з ракетного поля, кліпає під лампочкою, і тут фрау Зільбершлаґ подає йому останню записку Лені. Сьогодні ввечері послання переносять вогні Берліна… неонові, розжарені, зоряні… послання сплітається у мережу інформації, якої нікому не уникнути…
— Шлях вільний, — голос рухає губами і напруженим білим горлом Сакси. — Ви там у себе змушені йти ним поступово, крок за кроком. Але звідси видно всю форму одразу — не мені, я так далеко не зайшов — але багато впізнають у ній ясну присутність… слово «форма» тут не дуже доречне… Хочу бути з вами відвертим. Мені дедалі складніше ставити себе на ваше місце. Проблеми, якими ви можете перейматися, навіть глобального масштабу, багатьом тут видаються незначними збуреннями. Ви стали на звивистий і важкий шлях, але вважаєте його широким і прямим, автобаном, яким спокійно можете собі їхати. Не знаю, чи варто вам казати: все, що ви вважаєте справжнім, є ілюзією. Не знаю, вислухаєте ви мене, а чи знехтуєте моїми словами. Вам хочеться лишень одного — дізнатися про ваш шлях, про ваш автобан.
Гаразд. Мовеїн: ось що у схемі. Винайдення мовеїну, прихід на ваш рівень рожево-бузкового кольору. Ви слухаєте, директоре?
— Слухаю, герр Ратенау, — відповідає Смарагд з «IG Farben».
— Тирський пурпур, алізарин та індиго, інші барвники на основі кам’яновугільного дьогтю винайдені, але важливий — рожево-бузковий. Вільям Перкін відкрив його в Англії, але він навчався у Гофманна, який навчався у Лібіха. Має місце наступність. Якщо тут можна розгледіти карму, то лишень у дуже обмеженому сенсі… ще один англієць Герберт Каністер, а також покоління хіміків, що у нього навчалися… Потім відкриття онейрину. Запитайте у свого Вімпе. Він фахівець з бензилізохінолінів. Придивіться до клінічної дії медикаменту. Я не знаю. Але здається, вам варто поглянути у той бік. Він сходиться з лінією мовеїну-Перкіна-Каністера. Все, що я маю, то лишень молекулу, начерк… Метонейрин у вигляді сульфату. Не в Німеччині, але у Сполучених Штатах. Є прив’язка до Сполучених Штатів. Прив’язка до Росії. Як ви гадаєте, чому ми з фон Мальцаном довели до логічного завершення Рапалльский договір? Треба було рухатися на Схід. Вімпе може вам розповісти. Вімпе, V-Mann[217], завжди був присутній. Як на вашу думку, чому ми так хотіли, аби Крупп продавав їм сільгосптехніку? І це було частиною процесу. Тоді я не розумів цього так чітко, як тепер. Але я знав, що маю робити…
Візьміть до уваги вугілля або сталь. Є місце, де вони зустрічаються. Між вугіллям і сталлю межа — кам’яновугільний дьоготь. Уявіть вугілля у землі, мертво-чорне, ніякого світла, сама сутність смерті. Смерті стародавньої, доісторичної, біологічні види, яких ми більше ніколи не побачимо. Старіє, чорніє, залягає глибше і глибше, шарами вічної ночі. А над землею котиться сталь — вогненна, яскрава. Однак для створення сталі з первинного вугілля необхідно видалити кам’яновугільні дьогті — темні, важкі. Екскременти землі, очищені заради яскріння шляхетної сталі. Дистильовані…
Ми вважали, що це промисловий процес. Навіть більше. Ми дистилювали кам’яне вугілля. У претерітному лайні нас чекала тисяча різних молекул. Знак одкровення. Розгортання. Ось одне зі значень мовеїну, першого нового кольору на Землі, що вихопився на світло Землі з могили, залеглої на милі, в глибинних ерах. Також є інше значення… наступність… наразі так далеко заглянути не можу…
Але все це — уособлення життя. Справжній рух не від смерті і не до відродження. Але рух від смерті до смерті видозміненої. У ліпшому випадку вам вдасться полімеризувати кілька мертвих молекул. Але полімеризація — не воскресіння. Я про ваш «IG», директоре.
— Про наш «IG», я так розумію, — відповідає Смарагд з більшим холодом і церемонністю, ніж звичайно.
— Розберетеся. Якщо волієте називати це контактом, називайте. Я тут стільки, скільки вам знадобиться. Вам не обов’язково мене слухати. Думаєте, ліпше б послухати про те, що називаєте «життям»: зростаючий, органічний Картель. Лишень ще одна ілюзія. Дуже розумний робот. Що динамічнішим він вам здається, то глибшим і мертвотнішим насправді стає. Подивіться на димарі, як вони розмножуються, розсіваючи відходи первинних відходів над дедалі ширшими просторами міста. За структурою вони найміцніші у стисненні. Димар здатен пережити будь-який вибух — навіть ударну хвилю якоїсь нової космічної бомби… — на цих словах за столом лунає тихе перешіптування, — як усі ви добре знаєте. Отже, наполегливість структур, схильних до смерті. Смерть переходить в іншу смерть. Удосконалює своє панування, як те вугілля під землею, ущільнюється, вкривається новими стратами — епоха над епохою, місто над зруйнованим містом. Це знак Смерті-імітатора…
І знаки ці реальні. Вони також — симптоми процесу. Процес іде слідом за тією ж формою, тією ж структурою. Аби її збагнути, ви йтимете слідом за знаками. Всі розмови про причину й наслідок — мирська історія, а мирська історія — історія, що відвертає увагу. Для вас корисно, панове, але не для нас, які тут. Якщо прагнете істини — розумію, це лишень припущення, — погляньте на технічний бік цих питань. Навіть зазирніть в осердя певних молекул — саме вони, зрештою, задають температури, тиски, потужності потоку, вартості, прибутки, обриси башт…
Необхідно поставити два запитання. Перше: яка справжня природа синтезу? А тоді: яка справжня природа контролю?
Ви вважаєте, що знаєте відповіді на ці запитання, тримаєтеся своїх переконань. Але рано чи пізно їх доведеться зректися…
Мовчанка затягується. Дехто за столом совається, але комплекти мізинців залишаються у контакті.
— Герр Ратенау? А скажіть іще таке. — Це Гайнц Ріпенштосс, нестримний нацистський дотепник і ледащо. Учасники сеансу починають хихотіти, і Петер Сакса вже повертається до тями. — А що, Бог насправді єврей?
