Я ледь помітно кивнула.

— Гаразд, — сказав Янек.

Ухопивши мою ліву руку, він закасав рукав мого светра й поцілував родимку. Губи в нього були крижані, він трусився всім тілом.

— Я з тобою... тут, — заговорив він. — Моє справжнє ім’я — Лют, бо мій батько виготовляв лютні в Щецині. Моє ім’я — назва цього інструмента, воно однаково звучить усіма мовами. Доторкнися сюди чи просто подумай про це — і ти відчуєш, як я бриню в тобі, наче струни лютні, я підіграватиму тобі, коли ти співатимеш. Лют, Лют, Лют. Повтори.

— Лют, — промовила я. — Лют, Лют.

— А тепер ти. Вибери собі ім’я.

Ім’я пурхнуло до мене саме, немов пташка, я прошепотіла:

— Ерра.

— Ерра, — повторив він. — Ерра. Те, що треба. Я забираю Ерру з собою до Познані, а ти забираєш Люта в Торонто. Ерра і Лют. Подобається?

— Лют і Ерра.

— А згодом... я тебе знайду. Коли ми виростемо. Я знайду тебе дуже швидко — за твоїм співом.

— І ми завжди будемо разом.

— Так. Давай присягнемо.

Поклавши два пальці на мою родимку, він проголосив:

— Я, Лют, присягаюсь, що люблю Ерру, знайду її й буду завжди разом з нею. Тепер ти.

— Я, Ерра, присягаюся любити Люта, знайти його й бути завжди разом із ним.

Це було так серйозно й урочисто, а наступного дня Янек зник, спричинивши в центрі хаос, а за тиждень потому я стояла на палубі корабля й дивилась, як котяться у безмежну далечінь сірі води Атлантики. 

Щоб компенсувати втрати Німеччини внаслідок війни, з 1940-го до 1945 року на окупованих вермахтом територіях проводилася широкомасштабна програма «онімечення» дітей різних національностей. За наказом Генріха Гіммлера в Польщі, Україні та Прибалтиці було викрадено понад двісті тисяч дітей. Дітей шкільного віку відсилали до спеціальних центрів, де вони мали пройти «арійське» на­вчання; малюки, серед яких було багато немовлят, пройшли через центри «Лебенсборн» («джерело життя» — знамениті німецькі «кінні заводи»), після чого їх передали до німецьких родин.

Після війни UNRRA (United Nations Relief and Rehabilitation Administration)[33] за сприяння інших організацій з допомоги переміщеним особам повернули близько сорока тисяч із цих дітей до їхніх родин.

Marc Hillel, Au nom de la race, Fayard,Paris, 1975.

Gitta Sereny, The German Trauma: Experiences and Reflections 1938–2001, Penguin, Londres, 2001.

Fernande Vincent, Hitler, tu connais?, L’Amitié par le livre, Besançon, s. d.

Eva Warchawiak, Comment je suis devenue démocrate, HB éditions, Aigues-Vives (Gard), 1999.

Документальний фільм Шанталь Лаба (Chantal Lasbats) Lebensborn (1994), а також численні інтернет-сайти.