– Ти продемонстрував розумну згідливість і будеш за це винагороджений, – сказала стара Всечесна Матрона.

– Я пізнав твої сили, Всечесна Матроно, – промовив він. Це було правдою. Він схилив голову, щоб приховати рішучість. Знав, що не зумів би погасити її блиск у своїх очах.

Вона жестом вказала на новоприбулих.

– Ці двоє супроводжуватимуть тебе. Найменша їхня примха – наказ для тебе. Мають бути оточені всією повагою і почестями.

– Звичайно, Всечесна Матроно. – Тримаючи голову схиленою, він здійняв обидві руки, нібито на знак вітання і підкорення. З кожного рукава з шипінням вилетів дротик. Випустивши дротики, Вафф стрімко відхилився вбік на своєму кріслі. Рух був недостатньо швидким. Права нога старої Всечесної Матрони вдарила, вцілила йому в ліве стегно й відкинула назад, до спинки крісла.

Та це було останнім рухом у житті Всечесної Матрони. Дротик з лівого рукава влучив їй у шию і вийшов крізь рот, що відкрився від несподіванки. Наркотична отрута не дала їй змоги скрикнути. Інший дротик вцілив у праве око тієї новоприбулої, що не була лицеплясом. Його спільник-лицепляс не дозволив вирватися назовні окрику попередження, блискавично перерізавши їй горло.

Два тіла мертво зсунулися на підлогу.

Постогнуючи від болю, Вафф вибрався з крісла, встав і випростався. Стегно пульсувало. На міліметр ближче – і зламала б йому ногу.

Він усвідомив, що її реакцією керувала не центральна нервова система. Як це притаманно деяким комахам, атака може бути ініційована спеціалізованою мускульною системою. Такий результат треба дослідити!

Його спільниця-лицепляска прислухалася біля відкритого шлюзу. Відступила вбік, дозволяючи ввійти ще одному лицеплясові в подобі іксіанського охоронця.

Вафф розтирав ушкоджене стегно, а його лицепляси тим часом роздягли мертвих жінок. Той, що копіював іксіанина, притулив голову до трупа старої Всечесної Матрони. Після цього все пішло дуже швидко. От уже не стало іксіанського охоронця, з’явилася точна копія старшої Всечесної Матрони, яку супроводжувала молода послушниця. Увійшов інший псевдоіксіанин і скопіював молодшу Всечесну Матрону. Невдовзі від мертвих тіл залишився тільки попіл. Нова Всечесна Матрона зібрала попіл у торбину та сховала її під одяг.

Вафф ретельно оглянув кімнату. Щойно відкрите досі змушувало його тремтіти. За такою зарозумілістю, яку він тут побачив, мусили стояти страшні сили. Слід вивчити ці сили. Він покликав лицепляску, що скопіювала старшу жінку.

– З неї знято відбиток?

– Так, Пане. Її свідома пам’ять ще була живою, коли я копіював.

– Передай їй, – він жестом вказав на лицепляса, що до того був іксіанським охоронцем. Вони на кілька ударів серця притулилися лобами, тоді розділилися.

– Зроблено, – сказала старша.

– Скільки ще копій Всечесних Матрон ми зробили?

– Чотири, Пане.

– Жодної не викрито?

– Ні, Пане.

– Ці четверо мусять повернутися до серцевинного світу Всечесних Матрон і дізнатися про них усе. Одна з чотирьох мусить повернутися до нас з тим, про що довідалася.

– Це неможливо, Пане.

– Неможливо?

– Вони відокремилися від свого джерела. Так вони діють, Пане. Вони – нова клітина й поселилися на Гамму.

– Али ми б, напевне, могли…

– Даруй, Пане. Координати їхнього світу в Розсіянні були включені лише до програми не-корабля, а потім вилучені.

– Їхні сліди цілковито стерті? – У його голосі чулися розчарування і розгубленість.

– Цілковито, Пане.

Катастрофа! Він насилу впорався з думками, стримуючи напад шаленства.

– Ніхто не сміє довідатися, що ми тут зробили, – пробурмотів він.

– Від нас ніхто нічого не довідається, Пане.

– Які таланти вони розвинули? Які сили? Швидко!

– Вони те, чого можна сподіватися від Превелебних Матерів Бене Ґессерит, але без їхніх меланжевих пам’ятей.

– Ви певні?

– Жодного сліду цього. Як ти знаєш, Пане, ми…

– Так, так, я знаю. – Він змахнув рукою, наказуючи їй замовкнути. – Та ця стара була такою зарозумілою, такою…

– Даруй, Пане, але час підганяє. Ці Всечесні Матрони довели сексуальну насолоду до досконалості, далеко за межами того, що досягли інші.

– Отже, наші інформатори сказали правду.

– Вони повернулися до первинного тантризму й розвинули власні способи сексуальної стимуляції, Пане. Завдяки цьому здобувають поклоніння своїх послідовників.

– Поклоніння, – видихнув він. – Вони перевершують у цьому Розпорядниць схрещення з Сестринства?

– Всечесні Матрони вважають, що так, Пане. Маємо ми продемон…

– Ні! – Від цього відкриття з Ваффа сповзла ельфійська маска, і він прибрав вираз Пана-домінанта. Лицепляси покірно схилили голови. На обличчі Ваффа з’явився радісний вираз. Тлейлаксу, що поверталися з Розсіяння, розповіли правду! Простим відбитком свідомості він підтвердив існування нової зброї і сповістить про неї своєму народу!

– Які будуть твої накази, Пане? – спитала старша. Вафф повернувся до своєї ельфійської маски.

– Ми дослідимо цю справу, повернувшись до серцевини Тлейлакса в Бандалонгу. Тим часом навіть Пан не наказує Всечесним Матронам. Це ви мої пані, доки ми не звільнимося від цікавих очей.

– Звичайно, Пане. Чи маю я тепер передати накази іншим назовні?

– Так, і от мої накази: цей не-корабель не має повертатися на Гамму. Мусить зникнути безслідно. Ніхто не повинен вижити.

– Як накажеш, Пане.

Наступного ранку після свого першого випробування в пустелі Шіана прокинулася у священницькому комплексі й побачила, що її ліжко обступили люди в білих шатах.

Священники і священниці!

– Вона прокинулася, – сказала священниця.

Шіану обхопив страх. Вона підсунула ковдру під саме підборіддя, вдивляючись у ці напружені обличчя. Знову збираються покинути її в пустелі? Вона спала глибоким сном утоми в найм’якішому ліжку, на найчистішій постелі за все своє восьмилітнє життя, але знала: усе, що роблять священники, може мати подвійне значення. Їм годі вірити!

– Ти добре спала? – Це та сама священниця, що заговорила першою. Це була сива жінка вже в літах, з білим каптуром із пурпуровою облямівкою на голові. Старечі очі водянисті, але жваві. Світло-сині. Кирпатий ніс над вузьким ротом і випнутим підборіддям.

– Порозмовляєш із нами? – наполягала жінка. – Я Канія, твоя нічна опікунка. Пам’ятаєш? Я допомогла тобі вкластися в ліжко.

Принаймні тон голосу був заспокійливим. Шіана сіла і краще придивилася до всіх цих людей. Вони боялися! Ніс пустельної дитини міг розпізнати характерні феромони. Для Шіани це було простим і безпосереднім спостереженням: цей запах означає страх.

– Ви хотіли завдати мені шкоди, – сказала вона. – Навіщо ви це робили?

Люди довкола неї обмінялися збентеженими поглядами.

Шіанин страх розвіявся. Вона відчула новий порядок речей, а вчорашнє випробування в пустелі означало подальші зміни. Згадала, якою послужливою була ця старша жінка… Канія? Минулої ночі ледь не плазувала перед нею. З часом Шіана засвоїла, що кожен, хто рішуче пішов назустріч смерті й вижив, розвиває нову емоційну рівновагу. Страхи минущі. Цей новий стан був цікавим.

Коли Канія відповідала, її голос дрижав:

– Воістину, Дитино Божа, ми не хотіли завдати тобі шкоди.

Шіана розгладила покривала на колінах.

– Мене звати Шіана. – Це була пустельна чемність. Канія вже назвала своє ім’я. – Хто ці інші?