– Який гарний виступ! – пирхнула Шванг’ю. Старечий голос не до кінця замаскував приховану грубість.

Люцілла глянула на Шванг’ю. Єресь. Дисиденство не було належним словом. Поняття опозиції не охоплювало того, що можна було відчути у старшій жінці. Було там щось, спроможне розтрощити Бене Ґессерит. Бунт проти Тарази, Превелебної Матері Настоятельки? Неймовірно! Влада Матері Настоятельки була монархічною. Коли Тараза, вислухавши раду та обговорення, ухвалювала рішення, Сестринство зобов’язувалося слухатися.

– Не час творити нові проблеми! – зауважила Шванг’ю.

Значення її слів було ясним. Люди з Розсіяння поверталися, а наміри декого з цих Загублених загрожували Бене Ґессерит. Всечесні Матрони! Звучить аж надто схоже на «Превелебні Матері».

Люцілла ризикнула трохи розкритися для проби.

– Думаєш, ми мусимо зосередитися на цих Всечесних Матронах із Розсіяння?

– Зосередитися? Ха! Вони не мають наших сил. Не виявляють здорового глузду. І не є володарками меланжу. Наше знання, здобуте завдяки прянощам, – ось чого вони хочуть від нас.

– Можливо, – погодилася Люцілла. Не була схильна повністю поступитися на підставі нечисленних доказів.

– Мати Настоятелька Тараза схибнулася з розуму, марно гаючи час із цим гхолою, – сказала Шванг’ю.

Люцілла промовчала. Проєкт гхоли, напевно, розворушив давній неспокій серед сестер. Хай яка невелика, можливість виростити чергового Квізац Хадераха викликала в них тремтіння гнівного страху. Пхати пальці у пов’язані з червами рештки Тирана! Це було вкрай небезпечно.

– Нам у жодному разі не слід забирати цього гхолу на Ракіс, – пробурмотіла Шванг’ю. – Нехай сонні черви лежать спокійно.

Люцілла знову глянула на хлопчика-гхолу. Він відвернувся від високої галереї з двома Превелебними Матерями, але щось у його поставі вказувало: знає, що про нього розмовляють, чекає їхньої реакції.

– Ти, безсумнівно, розумієш, що тебе викликали, коли він ще надто юний, – сказала Шванг’ю.

– Ніколи не чула про глибокий імпринтинг у такому ранньому віці, – погодилася Люцілла. Дозволила собі легеньку самоіронію в тоні: знала, що Шванг’ю розпізнає цю інтонацію і помилково витлумачить її. Керування прокреацією та всіма пов’язаними з нею потребами було основною спеціальністю Бене Ґессерит. Використовуй кохання, але уникай його – ось про що думає зараз Шванг’ю. Аналітики Сестринства знали корені любові. Вивчили їх на достатньо ранній стадії розвитку своєї спільноти, але ніколи не сміли усувати це почуття під час контрольованого схрещення тих, на кого впливали. Терпи кохання, та стережись його – таким було правило. Знай, що любов, закладена у глибини людського генетичного набору, – це сітка безпеки, яка запевняє продовження виду. Використовуй її там, де це необхідно, здійснюй імпринтинг обраних осіб (інколи взаємний) заради цілей Сестринства, розумій, що такі особи будуть сполучені могутніми в’язями, непомітними для буденної свідомості. Інші могли б слідкувати за цими сполученнями і планувати наслідки, та пов’язані танцюватимуть під музику, якої не усвідомлюють.

– Я не натякаю, що імпринтинг є помилкою, – промовила Шванг’ю, неправильно зрозумівши мовчання Люцілли.

– Робимо те, що нам наказано, – дорікнула їй Люцілла. Хай тепер Шванг’ю здогадується, що це означає.

– Отже, ти не проти перевезення гхоли на Ракіс, – сказала Шванг’ю. – Цікаво, чи твій послух був би таким безумовним, якби ти дізналася повну історію?

Люцілла глибоко зітхнула. Невже їй зараз відкриють проєкт гхол Дункана Айдаго?

– На Ракісі є маленька дівчинка на ім’я Шіана Бруг, – сповістила Шванг’ю. – Вона вміє наказувати гігантським червам.

Люцілла приховала свою настороженість. Гігантські черви. Не Шай-Хулуд. Не Шайтан. Гігантські черви. Передбачений Тираном піщаний вершник нарешті з’явився!

– Це не пуста балаканина, – сказала Шванг’ю у відповідь на мовчання Люцілли.

«Справді ні, – подумала Люцілла. – І ти називаєш речі описовою міткою, а не за їхнім містичним значенням. Гігантські черви. І ти дійсно думаєш про Тирана, Лето ІІ, чий нескінченний сон несуть у собі ці черви, як перлину свідомості. Так принаймні нас учили вірити».

Шванг’ю кивнула в бік хлопчика на травнику.

– Думаєш, їхній гхола зможе вплинути на дівчинку, яка наказує червам?

«Нарешті ми зсовуємо маску», – подумала Люцілла.

– Я не відчуваю потреби відповідати на це питання, – сказала вона.

– Ти обережна особа, – зауважила Шванг’ю.

Люцілла вигнула спину дугою, потяглася. Обережна? Так, справді. Тараза попереджала її: «У тому, що стосується Шванг’ю, мусиш діяти вкрай обережно, проте швидко. У нас дуже вузьке вікно, в якому ми можемо досягти успіху».

«Успіху в чому?» – замислилася Люцілла. Скоса глянула на Шванг’ю.

– Не розумію, як тлейлаксу зуміли вбити цих одинадцятьох гхол. Як їм удалося пробратися крізь нашу оборону?

– Тепер ми маємо башара, – сказала Шванг’ю. – Можливо, йому вдасться запобігти катастрофі. – З її тону було зрозуміло, що вона в це не вірить.

Мати Настоятелька Тараза казала: «Ти імпринтерка, Люцілло. Діставшись на Гамму, розпізнаєш частину схеми. Але для виконання завдання не потрібний повний план».

– Подумай про ціну! – промовила Шванг’ю, дивлячись на гхолу, який саме присів і смикав пучки трави.

Люцілла знала, що ціна тут ні до чого. Набагато важливішим було відкрите визнання провалу. Сестринство не могло визнати, що припустилося помилки. Та те, що імпринтерку викликали так рано, було достатньо промовистим. Тараза знала: імпринтерка це побачить і розпізнає частину схеми.

Шванг’ю вказала кістлявою рукою на хлопчика, який повернувся до своєї самотньої гри. Бігав по траві та перевертався.

– Політика, – сказала Шванг’ю.

«Без сумніву, політика Сестринства лежить в основі єресі Шванг’ю», – подумала Люцілла. Делікатність внутрішньої суперечки можна було збагнути з того, що Шванг’ю стала керівницею Твердині на Гамму. Ті, хто опонував Таразі, намагалися не стояти на узбіччі.

Шванг’ю обернулася і прямо глянула на Люціллу. Уже достатньо сказано. Достатньо вислухано і пропущено крізь свідомість, вишколену в пильності Бене Ґессерит. Капітула дуже ретельно вибирала цю Люціллу.

Люцілла відчула уважний погляд старшої жінки, але не дозволила, щоб це зачепило найглибше почуття мети, на яке кожна Превелебна Мати може покладатися у мить стресу. Ось. Дивись скільки хочеш. Люцілла відвернулася і вигнула губи в легенькій посмішці, пробігаючи поглядом дах навпроти.

Там з’явився чоловік в однострої, озброєний важким лазерострілом. Гянув на двох Превелебних Матерів, а тоді зосередився на хлопчикові внизу.

– Хто це? – спитала Люцілла.

– Патрін, найбільш довірений помічник башара. Каже, що він лише башарів ординарець, але треба бути сліпим і дурним, щоб у це повірити.

Люцілла пильно придивилася до чоловіка навпроти них. Отже, це Патрін. Як казала Тараза, уродженець Гамму. Обраний для цього завдання самим башаром. Худий і білявий, надто літнього віку, щоби бути солдатом, але коли башара викликали з пенсії, то він наполіг, аби Патрін розділив із ним цей обов’язок.

Шванг’ю відмітила, з яким неспокоєм Люцілла переводить увагу з Патріна на гхолу. Так, якщо башара викликано з пенсії для сторожі цієї Твердині, то гхолі загрожує справжня небезпека.

Люцілла здригнулася від несподіванки.

– Чого… він…

– Наказ Майлса Теґа, – сказала Шванг’ю, назвавши башара на ім’я. – Усі ігри гхоли є тренувальними. Його мускули мусять бути підготовлені до того дня, коли він поверне собі первісну особистість.

– Але ж те, що він робить унизу, – це не прості вправи, – зауважила Люцілла. Відчула, як її власні мускули відповідають на вивчене тренування.

– Ми приховуємо від цього гхоли тільки таємниці Сестринства, – відповіла Шванг’ю. – Майже все інше, збережене в нашому сховищі знань, може належати йому. – З її тону було зрозуміло, що вона вважає це вкрай недоречним.