Він схилився у поклоні, як його попереджали:

– Всечесна Матроно.

У її голосі не було жодної ознаки прихованих сил. Низьке контральто, з підтонами, які свідчили про погорду до нього. Вона скидалася на підстаркувату атлетку чи акробатку: вповільнилася, відійшла від активної діяльності, але досі зберегла мускульний тонус і деякі зі своїх умінь. Шкіра обличчя нап’ялася довкола черепа, вилиці сильно випиналися. Коли говорила, тонкогубий рот нібито виражав зневагу, наче кожне слово було звернене до когось нікчемного, представника нижчої раси.

– Що ж, заходь і сідай! – наказала вона, махнувши в бік слінгокрісла навпроти себе.

Вафф почув шипіння, з яким за ним закрився шлюз. Він зостався з нею наодинці! Вона мала вдягнений снупер[10]. Вафф бачив провід, вставлений їй у ліве вухо. Його дротикомети були запечатані й «відмиті» від снупера, а тоді п’ять стандартних років витримані при температурі, близькій до абсолютного нуля, у радіаційній ванні. Чи цього достатньо?

Він обережно опустився у вказане крісло.

Очі Всечесної Матрони були закриті оранжевими контактними лінзами, що надавало їм дикого вигляду. Та вона й уся лякала, усією своєю подобою. І це її вбрання! Червоне трико під темно-синьою пелериною. Поверхня пелерини оздоблена якимось перламутровим матеріалом, викладеним дивними арабесками та драконячими узорами. Сиділа на кріслі, наче на престолі, її пазуристі руки легко лежали на підлокітниках.

Вафф оббіг поглядом кімнату. Його люди ретельно оглянули це місце разом із іксіанськими працівниками техобслуговування та представниками Всечесних Матрон.

«Ми зробили все, що нам під силу», – подумав він і спробував розслабитися.

Всечесна Матрона розреготалася.

Вафф дивився на неї з якомога спокійнішим виразом.

– Зараз ти мене оцінюєш, – звинуватив її він. – Кажеш собі, що маєш проти мене величезні ресурси, витончені й могутні засоби, які діють за твоєю командою.

– Не вдавайся зі мною до такого тону. – Слова були негучними й рівними, але приховували в собі стільки отрути, що Вафф ледь не відсахнувся.

Вдивлявся у напружені, мов струни, м’язи ніг жінки й червону тканину трико, що обтягала її, наче друга шкіра.

Час зустрічі узгоджено так, щоб зібрати їх разом у години, які для обох сторін були серединою ранку, а їхні добові ритми підлаштовано. Але Вафф усе одно був не в гуморі й почувався незручно. А що, як розповіді його інформаторів були правдивими? Вона повинна мати тут зброю.

Жінка недобре йому посміхнулася.

– Ти намагаєшся мене залякати, – сказав Вафф.

– І мені це вдається.

Ваффа охопила злість. Постарався, щоб цього не було помітно з його голосу.

– Я прибув сюди на твоє запрошення.

– Сподіваюся, ти не прибув сюди, щоб вступити у протистояння, яке точно б програв, – відповіла вона.

– Я прибув, щоб установити між нами зв’язок, – промовив він. І замислився: «Що їм від нас потрібно? Безперечно, щось потрібно».

– Який зв’язок може бути між нами? – спитала вона. – Зводив би ти споруду на хисткій основі? Ха! Угоди можуть бути порушені, і таке часто ставалося.

– За яку ставку йде торг? – спитав він.

– Торг? Я не торгуюся. Мене цікавить той гхола, якого ви зробили для відьом. – Вона говорила рівним тоном, але від цієї фрази Ваффове серце забилося швидше.

В одному зі своїх гхолівських життів Вафф тренувався під наглядом ментата-відступника. Він не мав ментатських здібностей, а, крім того, міркування вимагало слів. Вони були змушені вбити ментата-повінду, але в цьому досвіді було кілька вартісних речей. На цю згадку Вафф дозволив собі скривитися, та оживив у пам’яті й дещо цінне.

Атакуй і поглинай дані, які творить атака!

– Ти нічого не пропонуєш натомість, – сказав він уголос.

– Плата за моїм розсудом, – промовила вона.

Вафф кинув їй згірдливий погляд.

– Ти зі мною граєшся?

Вона показала білі зуби в дикій посмішці.

– Ти не пережив би моєї гри, та й не хотів би цього.

– Тож я мушу залежати від твоєї доброї волі!

– Залежати! – Це слово вирвалося їй з рота, наче викликало неприємне відчуття. – Чого ви продаєте відьмам цих гхол, а тоді вбиваєте їх?

Вафф стиснув губи й мовчав.

– Ви якось змінили цього гхолу, залишивши можливим повернення первинної пам’яті, – сказала вона.

– Ти так багато знаєш, – промовив Вафф. Це прозвучало не як цілковите глузування, і він сподівався, що нічого не виказав. Шпигуни! Вона мала шпигунів серед відьом! Чи в серцевинному світі Тлейлакса теж був зрадник?

– На Ракісі є дівчинка, що фігурує у планах відьом, – сказала Всечесна Матрона.

– Звідки ти знаєш?

– Відьми й пальцем не кивнуть без нашого відома! Ти думаєш про шпигунів, але й гадки не маєш, як далеко сягають наші руки!

Вафф був вражений. Могла вона читати його думки? Чи це щось породжене Розсіянням? Дикий талант, що проклюнувся там, де давнє людство не могло за ним простежити?

– Як ви змінили цього гхолу? – зажадала вона.

Голос!

Вафф, озброєний проти цього інструмента ментатським учителем, ледь не видав відповідь. Ця Всечесна Матрона мала деякі відьомські сили! Це було геть несподівано. Таких речей очікуєш від Превелебної Матері й готуєшся до цього. Йому знадобилася мить, щоб повернутися до рівноваги. Тоді склав долоні під підборіддям.

– У тебе цікаві можливості, – сказала вона.

На Ваффовому обличчі з’явився грайливий вираз. Він знав, який безборонний, ельфійський вигляд може мати.

В атаку!

– Ми знаємо, як багато ви навчилися від Бене Ґессерит, – промовив він.

На її обличчі зблиснула і зникла лють.

– Вони нічого нас не вчили.

Вафф налаштував голос на гумористично-спокусливий лад і спробував її задобрити.

– Це й справді не торг.

– Ні? – Вона дійсно мала такий вигляд, наче це заскочило її зненацька.

Вафф опустив руки.

– Нумо, Всечесна Матроно. Ти цікавишся цим гхолою. Згадуєш про справи на Ракісі. За кого ти нас маєш?

– За щось дуже дрібне. І ваша цінність дедалі зменшується.

Вафф відчув у її відповіді найхолоднішу машинну логіку. Від цього віяло не ментатом, а чимось більш морозним. «Вона спроможна вбити мене тут!»

Де вона ховає свою зброю? Чи їй узагалі потрібна зброя? Йому не подобався вигляд цих напружених м’язів, загрубіння на її долонях, мисливський блиск в оранжевих очах. Чи могла б вона здогадуватися (або навіть знати) про дротикомети в його рукавах?

– Ми зіткнулися з проблемою, яку неможливо розв’язати логічними міркуваннями, – сказала вона.

Вафф вражено глянув на неї. Таке міг сказати Майстер дзен-суніт. Він сам не раз таке казав.

– Ви, ймовірно, ніколи не обдумували такої можливості, – промовила вона. Здавалося, що при цих словах з її обличчя сповзла маска. Зненацька Вафф побачив за цією поставою особу, що керується тільки розрахунком. Вона має його за клишоногого недоумка, спроможного лише лайно за слігами[11] збирати?

Додавши до свого голосу якомога більше невпевненого здивування, він спитав:

– А як можна розв’язати цю проблему?

– Її усуне природний перебіг подій, – відповіла вона.

Вафф далі дивився на неї з удаваним здивуванням. У її словах не було одкровення. Та все-таки дещо з них випливало!

– Твої слова геть мене заплутали, – поскаржився він.

– Людство стало нескінченним, – промовила вона. – Ось справжній дар Розсіяння.

Вафф намагався приховати сум’яття, яке викликали у нього ці слова.

– Нескінченні світи, нескінченний час, усе може статися, – сказав він.

– Ах, ти здогадливий чоловічок, – похвалила вона його. – Як можна брати за основу будь-що? Це нелогічно.

Вафф подумав, що це звучить так, наче говорить один із древніх лідерів Батлеріанського Джигаду, який узяв собі за мету звільнити людство від механічного розуму. Ця Всечесна Матрона була напрочуд анахронічною.