— Тоді що ви нам ще принесли, крім цих книжок?

Тейлор схвильовано зіскочив з ліжка:

— Залежить від того, що вам потрібно. Скільки існуватиме організація, стільки я зможу забезпечувати вас усім необхідним.

Старий жестом запропонував Тейлору знову сісти:

— Я вам дуже співчуваю. За стільки років ви так і не зрозуміли, що нам насправді потрібно.

— Лише скажіть.

— Зброя? Гроші? Жодним чином. Є щось значно дорожче за це. Організація існує досі не через амбіційні плани Селдона. Ви не можете змусити нормальну людину з раціональним мисленням повірити в щось і заради цього померти. Існування організації забезпечує дещо інше: воно є її повітрям і кров'ю. Позбавивши нас цього, ви побачите миттєву загибель усього руху.

— І що ж воно таке?

— Ненависть.

Тейлору забракло слів.

— З одного боку, через нового спільного ворога наша ненависть до Заходу трохи вщухла; з іншого — плани знищення всього людства трисоляріанами призведуть до загибелі й ненависного нам Заходу. Тож загинути всім разом буде для нас омріяною насолодою, й ми не відчуваємо ненависті до трисоляріан, — старий розвів руками. — Бачите, ненависть — скарб цінніший за золото чи діаманти, найбільш убивча зброя в світі, але зараз і вона сходить нанівець, ніхто не в змозі її відродити. Саме тому організації лишилося існувати недовго, як і мені.

Тейлор досі не міг дібрати потрібних слів.

— А щодо Селдона, то його план навряд мав успіх.

Тейлор зітхнув і знову опустився на ліжко:

— То ви таки прочитали закінчення циклу?

Брови старого здивовано піднялися:

— Ні, не читав, це просто моє припущення. То що, в книзі план Селдона справді виявився невдалим? Якщо так, автор справді великий письменник. Я гадав, що автор, швидше за все, обере щасливий кінець, хай допоможе йому Аллах.

— Азімов помер багато років тому.

— Нехай він знайде свій рай, яким його собі уявляв… На жаль, мудрі люди помирають молодими…

Більшу частину зворотного шляху Тейлору не зав'язували очей, і він мав змогу роздивитися круті й безплідні гори Афганістану. Хлопчина-супровідник, який вів за вуздечку мула, нітрохи його не остерігався, навіть повісив свій автомат біля сідла Тейлора.

— Ти вбив кого-небудь цим автоматом? — запитав Тейлор.

Юнак не зрозумів запитання, але неозброєний дорослий подорожній, який їхав поряд верхи, відповів:

— Ні. Вже досить довго не було ніяких бойових дій.

Хлопчина й далі запитально витріщався на Тейлора. Борода на його напівдитячому обличчі ще не росла, а ясні очі були такі самі блакитні, як і небо Західної Азії.

Мамо, я стану світлячком!

Під час четвертих слухань РОЗ щодо плану «Обернені до стіни» Тейлор презентував зміни до свого плану «Рій москітів». Доповідач, який нещодавно повернувся з далеких мандрів, мав стомлений вигляд.

— Я хочу, щоб кожен винищувач «рою» був обладнаний системою дубльованого керування: автоматичною і ручною. Перехід на автоматичну систему керування має забезпечити можливість мені самому безпосередньо керувати всіма винищувачами відразу.

— Я бачу, що ви не полишаєте надії самостійно командувати армадою, — іронічно зауважив Гайнс.

— Я хочу мати змогу віддати наказ про створення формації, відплисти до театру військових дій, а потім скомандувати «рою москітів» розсипатись і вишикуватися в бойовий порядок. Коли ворожий флот опиниться в зоні досяжності, планую віддати наказ кожному винищувачу відшукати ціль для атаки в автоматичному режимі. Гадаю, навіть якщо взяти до уваги обмеження досліджень у царині фундаментальних дисциплін, таку технологію зможуть розробити лише за два чи три століття.

— Тож ви плануєте скористатися гібернацією до часу Битви Судного дня й особисто керувати «роєм» під час атаки на трисоляріанський флот?

— Я маю вибір? Вам усім відомо, що я відвідав Японію, Китай і навіть Афганістан.

— І там із кимось бачилися, — втрутився представник США.

— Так, я з ним зустрівся, але… — Тейлор пригнічено зітхнув. — Я продовжу роботу над створенням загону пілотів для «рою москітів», але якщо мене спіткає невдача, не залишиться нічого іншого, як самому повести весь рій в останню атаку.

Ніхто не промовив жодного слова. Коли розмова доходить до Битви Судного дня, люди воліють мовчати.

— У мене є ще одне доповнення до плану «Рій москітів», — вів далі Тейлор. — Я повинен мати можливість самостійно, за власним планом проводити дослідження окремих небесних тіл у Сонячній системі. Скажімо, таких як Європа, Церера й комети з Головного поясу астероїдів.

— Яке відношення це має до плану керування формацією винищувачів? — запитав хтось із присутніх.

— Я мушу відповідати? — Тейлор глянув на Голову РОЗ. Знову запала тиша. Обернений не зобов'язаний пояснювати свої дії.

— І останнє: РОЗ і всі країни земної кулі мають припинити переслідування ОЗТ.

Рей Діас скочив зі свого місця:

— Містере Тейлор, навіть якщо ви заявите, що це частина вашого плану, я виступаю категорично проти вашої ганебної пропозиції!

— Це не частина мого плану, — похитав головою Тейлор. — Це не має жодного відношення до плану! Причина, з якої озвучую таку пропозицію, очевидна: якщо й далі з таким завзяттям іти в наступ на ОЗТ, можна впродовж двох-трьох років цілковито винищити всіх членів організації. Це призведе до зникнення єдиного прямого каналу зв'язку між Землею і Трисолярисом, а також до втрати найважливішого джерела інформації про ворога для нашої розвідки. Наслідки не складно передбачити, чи не так?

— Я погоджуюся з цим, — сказав Гайнс. — Але пропозицію має вносити не Обернений. Люди розглядають нас як єдине ціле, тож маємо дбати про власну репутацію.

Подальші слухання перейшли в широку дискусію, проте нарешті вдалося ухвалити рішення: обговорити три пропозиції та доповнення Тейлора під час наступних слухань РОЗ.

Тейлор сидів на своєму місці, аж поки не усвідомив, що він єдиний, хто залишився в залі засідань. Постійні перельоти, в яких він провів увесь час перед засіданням, вкрай виснажили його, він час від часу впадав у дивний стан напівсну, майже не контролюючи власні думки. Ось і тепер, оглядаючи спорожнілу залу, Тейлор усвідомив небезпеку, не враховану раніше, — йому конче необхідно звернутися до лікаря чи психотерапевта, а також до експертів, які займаються вивченням проблем сну.

Необхідно терміново припинити розмовляти уві сні.

Ло Цзі й Чжуан Янь підійшли до головного входу в Лувр за дві години до півночі. Кент запропонував організувати екскурсію вночі, щоби простіше вирішувалося питання охорони й не доводилось вдаватися до кардинальних заходів безпеки. Першим, що вони побачили, була відома скляна піраміда, захищена від гомінкого нічного Парижа U-подібною будівлею палацу. Хвилі місячного сяйва по-сріблили її контури, посилюючи враження цілковитого вмиротворення.

— Докторе Ло, у вас не складається враження, що вона прилетіла звідкілясь із далеких глибин Космосу? — запитала Чжуан Янь, вказуючи на піраміду.

— В усіх складається таке враження. І зауваж: піраміда має лише три грані, — Ло Цзі вже шкодував про ці слова, бо зараз аж ніяк не хотів навіть натякати на трисоляріан.

— На перший погляд, вона ніби чужа й недоречна, але що довше придивляєшся до неї, то більше здається споконвічною частиною цього міста.

«Як і злиття двох неспівставних світів», — подумав Ло Цзі, але змовчав.

Раптом на повну потужність увімкнулося все підсвічування піраміди; золотаві барви змішалися зі сріблястим місячним сяйвом. Водночас запрацювали фонтани в довколишніх басейнах, викидаючи високо в небо струмені води, що відразу забарвлювалися, міксуючи природне срібло й штучне золото. Чжуан Янь глянула на Ло Цзі з острахом, бо задля них увесь Лувр вночі пробудили до життя. Під дзюрчання струменів вони ввійшли в хол під пірамідою й потрапили в сам палац.