Ло Цзі прихилився до надгробка Є Веньцзє й швидко заснув. Можливо, через холод йому знову наснилося засніжене поле, яким ішла Чжуан Янь. Шарф, мов полум'я, рожевів у неї на шиї, на руках вона несла дитину. Мати з дитиною щось безгучно кричали йому, а він благав їх триматися подалі, бо сюди може влучити Краплина! Але голос його не слухався; здавалося, в усьому світі вимкнули звук, і довкола панувала абсолютна тиша. Однак скидалося на те, що Чжуан Янь розуміла його, тому пішла з дитиною геть, залишаючи на чистому снігу ледь помітні чорні сліди, мов легкі мазки тушшю на картині класичного китайського живопису. Білосніжне поле знову перетворилося на неживу порожнечу, тільки сліди на снігу могли довести існування Землі й цілого Всесвіту. Все довкола перетворилося на картину Чжуан Янь.

Ло Цзі раптом зрозумів, що хоч би як далеко вони зайшли, не вдасться уникнути винищення, бо майбутній апокаліпсис не пов'язаний із Краплиною й охопить усе суще… Його серце краялося від болю, руки марно силкувалися втримати дорогих серцю людей, але Чжуан Янь уже перетворилася на маленьку чорну пляму на сліпучій білій ковдрі поля. Він роззирнувся навкруги, намагаючись відшукати в цій порожнечі бодай ще щось із реального світу, й, на щастя, помітив два чорні надгробки, один біля одного. Спочатку вони тішили око, вирізняючись із навколишніх снігів, проте невдовзі написи почали зникати, верхівки пам'ятників — опливати, перетворюватися на дзеркало, яке без найменшого викривлення відбивало все довкола, ніби поверхня Краплини. Ло Цзі став навколішки біля пам'ятників, намагаючись побачити власне відображення, проте там не було нічого: ані його обличчя, ані крихітної постаті Чжуан Янь, лише ледь помітні сліди на снігу. Він озирнувся і вже не побачив жодних слідів, тільки білу порожнечу. І знову глянув на надгробки та ледь розрізнив їхню дзеркальну поверхню, що відбивала порожній світ довкола, і якби руки не відчували холодної гладенької поверхні, не повірив би в їхнє існування…

Коли Ло Цзі прокинувся, вже розвиднилося. З його місця надгробки на кладовищі в перших ранкових променях здавалися стародавнім Стоунгенджем. Він відчував лихоманку, все тіло трусилося, аж клацали зуби.

Ло Цзі схопився за надгробок Є Веньцзє, щоби підвестися, але в поле його зору потрапила маленька чорна цятка, що переміщувалася поверхнею пам'ятника. О цій порі року побачити мураху можна було вже вкрай рідко, але то справді була вона. Мураха видиралася на вершечок пам'ятника й так само, як її родич два століття тому, зацікавилася написами та зосередилася на дослідженні таємничих заглибин, що химерно перетиналися. Від цієї картини серце Ло Цзі востаннє стиснуло болем, тепер за все життя на Землі.

— Якщо я зробив щось неправильно — мені шкода, — сказав Ло Цзі мурасі.

Він важко підвівся, тримаючись за надгробок, аби не впасти. Опанував себе, опустив руку, обтрусив мокрий брудний одяг, пригладив скуйовджене волосся й поліз до кишені піджака, звідки дістав довгасту металеву річ: заряджений пістолет.

Потім розвернувся до палахкотіння сходу сонця й почав фінальну битву між цивілізацією Землі та цивілізацією Трисоляриса.

— Я звертаюся до світу Трисоляриса, — сказав Ло Цзі кволим голосом і подумав, чи не повторити, однак знав, що почули й так.

Довкола все було, як і раніше: надгробки спокійно стояли у вранішній тиші, в калюжах, немов у незліченних дзеркалах, миготіло, пропливаючи, яскраве небо. Це створювало ілюзію, що Земля — насправді дзеркальна сфера, а ґрунт і все, що на ньому, лише тонким шаром прикріплене згори. І дощ змив частину цього шару, вивільнив острівці гладенької поверхні у вигляді калюж. Цей світ ще не прокинувся й не відав, що перетворився на ставку в азартній грі на ігровому столі Всесвіту.

Ло Цзі підняв угору ліву руку й продемонстрував щось завбільшки як годинник, прикріплене на зап'ястку.

— Це — система моніторингу життєво важливих показників мого організму. Вона через передавач транслює дані до «Колиски». Ви маєте пам'ятати Оберненого Рея Діаса: двісті років тому він використовував цю систему. Її сигнал через «Колиску» сягає 1614 зоряно-водневих бомб, розміщених на орбіті Сонця в межах проекту «Сніг». Сигнал передається щосекунди й не допускає запуску процесу детонації. У разі моєї смерті сигнал перерветься і внаслідок одночасного вибуху всіх зарядів на орбіті Сонця сформуються 1614 нових хмар міжзоряного пилу з маслянистої плівки. За спостереження зі значної відстані через оклюзію цих пилових хмар Сонце мерехтітиме у видимому спектрі світла й інших високих діапазонах випромінювання. Положення всіх бомб на орбіті точно вивірене таким чином, аби сигнал, який генерується мерехтінням Сонця, можна було прийняти й розшифрувати у вигляді трьох простих зображень на кшталт тих, які я відіслав два століття тому: кожне з них містить тридцять точок (одна з них позначена як особлива), й зображення можна поєднати в одну тривимірну мапу. Але цього разу я зашифрував місцезнаходження Трисоляриса і 30-ти найближчих до нього зірок. Сонце стане маяком у Чумацькому Шляху, й після передавання заклинання, звісно, розкриється й положення самої Сонячної системи разом із Землею. Знадобиться понад рік, щоб заклинання дісталося найвіддаленішої точки галактики, проте має існувати певна кількість високо-розвинених цивілізацій з технологіями, які дають змогу спостерігати Сонце відразу з кількох напрямків. У такому випадку повна інформація може бути отримана за кілька днів чи навіть годин.

Небо на сході світлішало, й зорі зникали одна за одною, немов незліченні очі небосхилу заплющувалися, натомість Сонце, яке з'являлося з-за обрію, перетворювалося на одне величезне яскраве око. Мураха й далі дерлася вгору надгробком Є Веньцзє, плутаючись у лабіринті її імені. Хоча мурахи як вид існували ще за 100 мільйонів років до появи запального гравця, який знову сперся на надгробок, цей представник родини мурах жодним чином не зацікавився ставкою, що впливала й на факт його подальшого існування.

Ло Цзі насилу відірвався від пам'ятника й став на краю могили, викопаної для себе. Приставив дуло пістолета до грудей у ділянці серця й знову почав говорити:

— Зараз я вистрілю й зупиню серцебиття, перетворюся на найбільшого злочинця в історії двох світів. Я уклінно прошу обидві цивілізації пробачити мені, але не жалкую про свій вчинок, бо це єдиний варіант, який залишився. Я знаю, що софони постійно кружляють довкола, але ви ніколи не відповідали на заклики людства. Мовчання є найбільшим виявом презирства, й ми терпіли таке зневажливе ставлення двісті літ. Зараз, якщо бажаєте, можете й далі бавитися в мовчанку, але я виділю на це не більше тридцяти секунд.

Ло Цзі взявся відлічувати відведений час за власним серцебиттям, але зараз серце надто сильно калатало в грудях, і він рахував два удари за секунду. Через надзвичайну напругу майже відразу збився з ліку, тож довелося починати наново. Тому, коли софони з'явилися в нього перед очима, він не знав точно, скільки часу минуло, — в реальності, може, й не більше десяти секунд, але йому це здалося вічністю. Світ перед ним розділився на чотири частини: одна — довколишня реальність, інші — деформовані зображення речей, що відбивалися на поверхні трьох сфер, які раптово вигулькнули в нього над головою. Дзеркальна поверхня кожної мали стовідсотковий коефіцієнт відбиття, як і надгробки в його сновидінні. Ло Цзі не знав, у скількох вимірах розгорнулися софони, але ці три гігантські сфери заступили ледь не половину неба включно з багряною смугою на сході. На поверхні кожного сяяли кілька ще незгаслих зірок на заході, а в нижній частині тремтіло заломлене зображення всього кладовища й самотньої людини.

Найбільше зараз Ло Цзі кортіло дізнатися, чому софо-нів три. Спочатку він подумав, що це символ Трисоляриса на кшталт скульптури-репліки, яку розглядала Є Веньцзє на останньому зібранні ОЗТ. Але побачивши реалістичну до дрібниць картину довколишнього світу, відображену на поверхні кожної сфери, він змінив думку: це входи до трьох паралельних світів — можливість йому самому обрати подальшу долю. Те, що сталося далі, перекреслювало всі його здогади, бо одночасно на трьох сферах проявилося однакове слово: