— Зараз не потрібно жодних ресурсів. Але мені справді повернули всі повноваження Оберненого?

— Можете не сумніватися, — відповів Гайнс. Джонатан сухо кивнув.

— Тоді у мене є дві вимоги. По-перше, повсюдно в містах має бути відновлений порядок і всі мають повернутися до нормального життя. Тут усе зрозуміло, і я думаю, що пояснювати нічого не треба.

Всі довкола закивали головами, а хтось прокричав:

— Говори, Боже, тебе слухає весь світ.

— Так, увесь світ, — погодився Гайнс. — На відновлення порядку піде певний час, але, маючи непохитну віру в тебе, ми впораємося. — У відповідь на його репліку всі знову запопадливо закивали.

— По-друге, нехай усі розходяться. Я хочу, щоб у цьому містечку панували тиша та спокій. Дякую!

Після цих слів Ло Цзі люди певний час мовчали, а потім почали переказувати почуте від вуст до вуст. Натовп порідшав, усі розходилися дуже повільно й неохоче, проте щосекунди рух натовпу пришвидшувався. Один за одним від'їжджали автомобілі; колони піших ішли навпростець до міста, перетворюючись на живий ланцюг комах, схожих на світляків.

Пустеля довкола спорожніла. На подовбаному слідами піску залишилися тільки Ло Цзі, Ши Цян, Гайнс і Джонатан.

— Мені соромно за себе колишнього, — сказав Гайнс. — Історія людської цивілізації нараховує лише п'ять тисяч років, але ми понад усе цінуємо життя й свободу вибору. У Всесвіті мусять бути цивілізації, чия історія налічує міль ярди років. Якою мораллю вони послуговуються? І чи ті істоти взагалі потребують моралі?

— Я також почуваюся ніяково. Останніми днями втратив віру в Бога, — втрутився Джонатан. Побачивши, що Гайнс збирається щось додати, підняв руку й зупинив його: — Ні-ні, друже, не треба. Можливо, ми зараз говоримо про одне й те саме.

І двоє чоловіків обнялися й розплакалися.

— Як я сказав, панове, — Ло Цзі поплескав обох по плечах, — вам час повертатися. Якщо виникне потреба — я з вами зв'яжуся. Дякую!

Він подивився, як ці двоє йдуть геть, підтримуючи один одного, ніби закохана пара. Залишилися тільки вони з Ши Цяном.

— Да Ши, ну що ти тепер скажеш? — із посмішкою запитав Ло Цзі.

Ши Цян здавався приголомшеним, ніби щойно побачив блискучий трюк на межі магії.

— Приятелю, чорт його батька знає, що тут коїлося.

— Ти не віриш, що я Божий посланець і ангел справедливості?

— Хоч убий — ні.

— А як щодо представника надзвичайно розвиненої цивілізації?

— Трохи ліпше за ангела, та все одно маячня. Немає тут ніяких представників.

— То ти не віриш у всесвітню справедливість і в те, що віддасться кожному згідно зі справами його?

— Не знаю.

— Але ти ж детектив.

— Я вже сказав, що не знаю. Ні дідька не тямлю!

— Тоді ти — людина з найбільш тверезим мисленням.

— То, може, розкажеш про свою всесвітню справедливість?

— Гаразд. Іди за мною, — Ло Цзі рушив углиб пустелі.

Вони довго йшли мовчки, перетнули шосе й заглибилися в безкрай мороку.

— Куди ми йдемо? — запитав Ши Цян.

— Туди, де володарює темрява.

По інший бік шляху вони сховалися за піщаним барханом, щоб не бачити вогнів містечка. У цілковитій темряві навпомацки обрали місцину й сіли на пісок.

— Що ж, почнемо, — голос Ло Цзі прорізав темряву.

— Тільки мудрощів якомога менше, бо в мене такий рівень освіти, що геть нічого не второпаю.

— Тут нема над чим сушити мізки, Да Ши. Істина завжди проста. Дізнавшись про таке, дивуєшся: як це я сам не здогадався. Ти знаєш, що таке аксіома в математиці?

— Ну, це як на уроці геометрії в середній школі: «Через будь-які дві точки можна провести пряму, й тільки одну». Воно?

— Так-так. Тепер перейдімо до двох аксіом існування цивілізацій у Всесвіті. Перша: кожна цивілізація прагне виживання. Друга: цивілізації мають здатність до росту й експансії, проте загальна кількість матерії у Всесвіті залишається незмінною.

— І що далі?

— Нічого.

— І які далекосяжні висновки можна зробити з цих двох банальностей?

— Да Ши, ти в змозі реконструювати хід подій на місці злочину за кулею чи краплею крові. Космічна соціологія може описати картину всіх цивілізацій Чумацького Шляху й усього Всесвіту, базуючись на цих двох аксіомах. Наука за всієї своєї складності спирається на банальні істини.

— Ну то опиши картину. Зможеш?

— Спочатку давай поговоримо про Темну Битву. Ти погодишся з твердженням, що Зорельоти Землі були окремою космічною цивілізацією?

— Ні, їм бракувало ресурсів: палива, запчастин. У Всесвіті всього повно-повнісінько, але він завеликий.

— Ти помиляєшся — Всесвіт великий, але життя більше за нього! Це стверджує друга аксіома. Загальна кількість речовини Всесвіту залишається сталою, але життя зростає по експоненті! Експонента — математичний диявол. Якщо в океані є бактерія, яку навіть не можна побачити неозброєним оком, то вона розмножуватиметься методом бінарного поділу щопівгодини, і маючи довкола достатньо поживних речовин, її нащадки можуть за кілька днів заповнити всі океани Землі. Нехай тебе не обманює історія людства чи Трисоляриса щодо всього життя Всесвіту — цивілізації перебувають ще на зародковому етапі. Але щойно цивілізація у своєму розвитку переступає певний технологічний поріг — вона починає розселятися Всесвітом із моторошною швидкістю. Наприклад, за наявних людських технологій переміщення в просторі земна цивілізація через один мільйон років може колонізувати весь Чумацький Шлях. А один мільйон років — це ніщо в масштабі Всесвіту.

— То ти хочеш сказати, що в далекій перспективі цілий Всесвіт, як і Зорельоти Землі, потрапить… як там вони казали, в безвихідь, у глухий кут?

— Нема чого чекати, Всесвіт уже в глухому куті! Як казав Гайнс, якась цивілізація могла зародитися у Всесвіті мільярди років тому, й уже на сьогодні він може бути щільно заселений. І ніхто не знає, скільки вільного місця й не використаних ресурсів залишилося в нашій галактиці чи у Всесвіті загалом[89].

— Але це не може бути правдою! Всесвіт здається неживим. За винятком Трисоляриса, ми більше не маємо підтверджень існування інших форм життя!

— Ось про це ми далі й поговоримо. Дай-но мені сигарету. — Ло Цзі довго снував рукою в темряві, перш ніж зумів узяти сигарету в Да Ши. Коли він знову заговорив, Ши Цян зрозумів, що співрозмовник відійшов на три-чотири метри вбік. — Маємо трохи розійтися, щоб змоделювати космічний простір між нами, — сказав Ло Цзі й повернув фільтр, запалюючи сигарету.

Ши Цян запалив свою; в темряві на незначній відстані один від одного засяяли два невеличкі Марси.

— Гаразд, — вів далі Ло Цзі. — Щоб наочно проілюструвати проблему, нам потрібно побудувати модель най-компактнішої цивілізації у Всесвіті. Наші з тобою вогники перетворяться на планети двох цивілізацій і, крім них, не буде більше нічого. Зможеш це уявити?

— У такій темряві — запросто.

— Назвемо їх просто: твоя і моя цивілізації. Світи далеко один від одного, нехай їх відділяє відстань сто світлових років. Ти дізнався про моє існування, але без жодних подробиць. Я ж взагалі й гадки не маю про тебе.

— Гаразд.

— Тепер дамо визначення двом типам відносин: «доброзичливі» й «ворожі». Ці терміни від початку не наукові, тож нам необхідно чітко визначити їх суть. Отже, доброзичливістю вважатиметься відмова від нападу й винищення інших цивілізацій. Відповідно ворожістю — протилежна модель поведінки.

— Невисокі в тебе критерії доброзичливості.

— Отже, тобі відомо про існування моєї цивілізації у Всесвіті. Що ти робитимеш? Нагадую про необхідність мати на оці аксіоми існування цивілізацій, так само як і зважати на масштаби відстаней і розділення космічним простором.

— Я налагоджу контакт із тобою?

— Якщо ти це зробиш, то поплатишся розголошенням факту свого існування.

— Так, а це не дрібниця в масштабі Всесвіту.

— Існує три варіанти розголошення: найповніший — надіслати точні координати в міжзоряному просторі; середній — вказати загальний напрямок; мінімальний — просто поінформувати про факт існування. Але навіть отримавши мінімум інформації, я можу почати шукати й знайти тебе. Якщо ти зміг, то чому мені не вдасться? Це лише питання часу й розвитку технологій.