— Саме так, — кивнула Дунфан Яньсюй. — Але ви маєте знати, що існує спосіб оминути цю перевірку. Якщо перевести корабель на дистанційне керування, бортові системи за замовчуванням вважатимуть, що екіпажу на борту немає, й така перевірка буде скасована. Перехід у режим дистанційного керування також входить до обов'язків капітана.

— Я зараз спробую перевести корабель на дистанційне керування, а ви спостерігайте і скажіть, якщо я десь схиблю. — Чжан Бейхай і собі викликав інтерфейс управління та заходився вмикати дистанційне керування, час від часу заглядаючи до невеличкого записника.

— Нині існують ефективніші способи запису й зберігання інформації, — глянувши на записничок, із посмішкою сказала Дунфан Яньсюй.

— Сила звички. Я завжди занотовую найважливіші речі — в такий спосіб вони ліпше запам'ятовуються. Але тепер є проблема з приладдям для письма: хоча я й узяв із собою в гібернацію дві ручки, годі й шукати змінних картриджів. Залишається писати олівцем.

— А ви швидко адаптуєтеся.

— Це тому, що в космічному флоті збереглося багато чого від військово-морського. Наприклад, та сама термінологія ходу двигуна.

— Так, космічний флот походить від військово-морського… Гаразд, ви невдовзі отримаєте права рівня капітана для доступу до бортових систем «Природного добору», й вам варто знати, що зараз корабель у режимі готовності А. Або, як казали у ваші часи: «Стоїть під парами», — жінка розвела руки й зробила елегантне сальто назад.

Чжан Бейхай досі не міг збагнути, як із магнітним поясом можна виконувати такі піруети.

— У наші часи ми вже не нагнітали на лопаті двигунів пару під тиском. Але подібний коментар свідчить про вашу зацікавленість історією флоту. — Він усіляко намагався змінити тему розмови, щоб ненароком не сказати нічого зайвого.

— Романтичні часи служби в морі.

— А хіба космічний флот не успадкував цієї романтики?

— Так і є. Однак я планую подати рапорт про відставку.

— Через цю колотнечу з перевіркою лояльності?

Дунфан Яньсюй рвучко повернулася до нього — її густе волосся кольору смоли зметнулося в невагомості:

— У ваші часи це було звичною практикою, чи не так?

— Не зовсім. Але за потреби весь особовий склад без питань проходив необхідну перевірку, бо розумів необхідність.

— Відтоді минуло два століття.

— Не треба штучно збільшувати відстань між поколіннями. Спільного між нами більше, ніж відмінностей. Солдатська служба в усі часи була непростою.

— То ви переконуєте мене залишитися на посаді?

— Ні.

— Ви ж були комісаром. Хіба подібні бесіди з особовим складом не входили до ваших обов'язків?

— Зараз у мене вже інші обов'язки.

Дунфан Яньсюй повільно облетіла довкола нього, неначе прискіпливо вивчаючи.

— То це правда, що ми всі для вас як діти? Два тижні тому я була на Землі, й у поселенні, де мешкають пробуджені, хлопчик, якому років шість чи сім, назвав мене дитиною.

Чжан Бейхай посміхнувся.

— Уперше бачу, як ви посміхаєтеся. Вам це личить… То ми діти для вас?

— У наші часи стосунки поколінь мали велике значення. Інколи в сільській місцевості старші за віком люди шанобливо називали малечу «дядько» або «тітка» лише через приналежність до певної гілки родини.

— Але мене не обходять ці ваші правила.

— Це легко прочитати у ваших гарних очах.

— Ви вважаєте, що у мене красиві очі?

— Такі самі були в моєї доньки, — тихо відповів Чжан Бейхай. Ця спокійна реакція здивувала Дунфан Яньсюй. Він не відвернув погляду від її стрункої постаті, що ніби опинилася в осяйній білій сфері й затьмарила красою решту світу.

— Хіба ваша дружина з донькою не пішли за вами? Я знаю, що родини гібернованих мали на це право.

— Вони відмовилися й не хотіли, щоб я лягав у гібернацію. Знаєте, тоді в суспільстві панувала думка, нібито майбутнє не обіцяє нічого доброго. Вони звинуватили мене в безвідповідальності й нехтуванні інтересами сім'ї та виїхали з квартири, де ми жили. А вже на другу добу по тому наш загін отримав наказ прибути для гібернації, і я навіть не встиг попрощатися з ними. Пізньої холодної ночі я з наплічником залишив нашу домівку, щоб уже більше ніколи туди не повернутися… Звісно, я не очікую розуміння...

— А що з ними сталося потім?

— Дружина померла у 47-му році Кризи. Донька — у 81-му.

— То вони пережили Великий занепад, — Дунфан Яньсюй потупилася. Помовчала хвилину, активувала голографічний екран і вибрала режим зовнішнього візуального спостереження.

Білі сферичні перегородки розтанули, ніби віск, перетворили на ніщо й увесь «Природний добір». Двоє опинилися в безмежному просторі, перед туманним морем Чумацького Шляху, перетворилися на дві незалежні істоти, не прив'язані до жодного світу, поглинуті безоднею космосу. Вони були рівнею Сонцю, Землі й самому Чумацькому Шляхові — просто підвішені посеред Всесвіту небесні тіла, що летять нізвідки й нікуди. Просто існують…

190 років тому Чжан Бейхай вже відчував щось подібне, коли висів у космічній безодні, тримаючи в руці пістолет із метеоритними кулями.

— Мені подобається літати в такому режимі, коли можна забути про існування й космічного корабля, й флоту, й усього іншого. Просто залишитися на самоті зі своїми думками.

— Дунфано, — тихо покликав її Чжан Бейхай.

— Що? — вродлива капітан повернулася до нього. Її очі сяяли так, неначе ввібрали всі зорі Чумацького Шляху.

— Якщо одного дня мені доведеться тебе вбити, то я хочу перепросити за це, — так само тихо відповів Чжан Бейхай.

— То ти справді вважаєш мене «проштампованою»? — засміялася вона.

Він глянув на жінку, осяяну сонячним промінням з відстані п'яти астрономічних одиниць: легка пір'їнка, що плаває на тлі зір.

— Ми належимо Землі й океанам, а ви — зорям.

— Це погано?

— Ні, це добре.

— Зонд згас!

Доповідь чергового офіцера шокувала доктора Кена й генерала Робінсона. Вони розуміли, що ця новина викличе також неабияке сум'яття на Землі та в Об'єднаному конгресі флотів.

Кен із Робінсоном працювали на станції спостереження імені Фіцроя-Рінгера, на навколосонячній орбіті біля зовнішнього радіусу Головного пояса астероїдів. На відстані п'яти кілометрів від станції розташувався найдиво-вижніший об'єкт у всій Сонячній системі: група з шести гігантських лінз, не з'єднаних між собою, просто левіту-вала в просторі. Найбільша мала 1200 метрів у діаметрі, інші п'ять — трохи менші. Таким став телескоп останнього покоління.

П'ять попередніх «Габблів» мали більш звичні обриси: один корпус із безліччю апаратури всередині. Але тепер необхідність такої конструкції відпала, й шість гігантських лінз не з'єднали докупи. Натомість кожна оснащувалася по периметру безліччю іонних двигунів малої тяги. З їх допомогою можна було легко змінити фокусну відстань між лінзами або розвернути телескоп в іншому напрямку.

На станції імені Фіцроя-Рінгера розміщувався центр управління телескопом, але навіть із такої близької відстані вгледіти групу прозорих лінз було нелегко. Коли інженери й техніки проводили регламентні роботи, літаючи між лінз, вони часто були свідками цікавих заломлень і спотворень картини Всесвіту. Скажімо, якщо сонячне світло падало на захисне покриття під прямим кутом, гігантські лінзи поставали в полі зору в усій своїй величній красі, перетворюючись на чудернацьку планету, на поверхні якої вигравали веселки.

Телескоп цього покоління вирішили не називати на честь Едвіна Габбла, натомість присвоїли йому ім'я двох осіб, які вперше підтвердили існування й рух трисолярі-анського флоту. І хоча їхнє відкриття не було науковим, воно чудово прислужилося телескопові, збудованому спільними зусиллями трьох флотів, адже головним його завданням було стеження за переміщенням трисоляріан-ського флоту.

Як і за часів Фіцроя та Рінгера, керівництво телескопом здійснював дует учений/військовий, але сьогодні вчений представляв Землю, тимчасом як військовий був уже представником Об'єднаного конгресу флотів. Суперечки, що постійно точилися між ними, залишилися тими самими, що й колись: доктор Кен жадав вичавити бодай якусь додаткову краплю часу на наукові спостереження, щоб займатися найперспективнішими космологічними дослідженнями, а Робінсон твердо стояв на позиції захисту виключно інтересів флоту. Сперечалися вони і з інших питань: Кен постійно згадував старі-добрі часи світового порядку, коли сонм великих країн на чолі з США вправно керував світом, і порівнював його з панівним нині неефективним бюрократичним хаосом за керівництва трьох флотів. Робінсон своєю чергою безжально висміював недолугі історичні ілюзії Кена. Але найзапек-ліші дебати точилися з приводу встановлення швидкості обертання станції спостереження навколо власної осі: Робінсон наполягав на повільній швидкості й виробленні мінімальної гравітації, або й взагалі — нерухомості зі станом невагомості всередині, Кен хотів домогтися високої швидкості й земної сили тяжіння.