На черзі в списку стояв затишний дімочок панства Овських, два бльоки подальше. Тут справа зразу комплікувалася, бо коло прізвища „Овські” намальовано аж два питальні знаки та ще й знак оклику!
— Ов! А що це означає? — почухав лепетину Юрко.
— Я знаю! — похвалився Андрій, їх далекий родич. — Молоді Овські переписалися з старого на новий календар і тут справа стоїть окей. Але їхня теща, яка живе разом з ними, далі тримається старого стилю. Друзі, її не варто дражнити колядою, бо це дуже нервова особа і готова нас чимнебудь збомбардувати!
— Ну, добре, — сказав Юрко, — але чому через одну тещу має терпіти вся родина? Я був би за те, щоб іти, не зважаючи на небезпеку!
— Ти наш вождь і лідер! — гукнули „Соколи”. — Веди нас у смертний бій!
Хлопці рушили здобувати чергову барикаду, але на розі вулички, навпроти дімочка Овських, бистрі пластуни помітили групку дівчат з Юного СУМА, що теж ходили з колядою, і тепер, ніби, нараджувались — що їм робити?..
У „Соколів” заблисли вірлині очі:
— Хлопці! Бачите, хто там стоїть?
— Наша тяжка конкуренція…
— Радять, як на турка стати, так само, як ми.
— Ходім до них, сконсолідуємось!
Пластуни наблизились до сумівок, привітали їх різдвяним привітом „Гай”! — малу хвильку про щось там гуторили, а потім ручка під ручку пішли разом до німецького кіна.
СНИ ПАНА ІНЖЕНЕРА
Відколи запахло весною, защебетали пташки, зацвіли квітки, а в Пластовій оселі стали копати басейн — пан інженер не має спокійного дня, ані ночі. Переслідують його дивні сни…
Сниться часом панові інженерові, що басейн уже готовий, тільки посвятити і відкрутити кранти. Ось бере він тремтячими руками ключ, відкручує кранти — о, Боже! — а з них, замість чисто-кришталевої, бухає чорна вода! (В „Соннику” написано, що це гризота, або слабість…)
Зразу бухає ця чорна вода, потім хлюпає, потім тільки цюркає, а далі ледве слизить і вся десь пропадає на дні басейну, крізь цементоване дно провалюється в землю! Ой, Господи, що ж це воно робиться?.. Стоїть пан інженер у чорних „швімках” в калюжі чорної води, що ледве сягає йому кісток, стоїть посередині висихаючого басейну, як той пророк Єремія на руїнах Єрусалиму, і плаче, і здвигає руки до неба, благаючи порятунку. А рятунку немає нізвідки — ні від Бога, ні від людей, ні від членів Пластприяту.
Отам вони всі, колишні його друзі й вірні співробітники, поставали довкола на бетоні і погрожують йому кулаками! Укаменувати хочуть!
— Ага! Захотілося тобі басейну! Маєш басейн! Ось куди пішли наші гроші! Закопав у болото.
Пан інженер скрикує крізь сон, прокидається, жадібно припадає устами до пляшки содової води, але заснути вже не сила до самого ранку.
…А, іноді, сняться йому чудові сни, хороші-прехороші! Оце, ніби, басейн вже посвячений, відкритий, — а довкола народу і дітвори злічено-незлічено: і жовтодзюбики, і юнацтво, і сеньйори, і Кіш, і Булава, і цивільного членства щонеміра, а всі гукають: „Слава! Слава нашому Голові! Хай перший скаче з містка! Хай дає нурка!.
Відбивається пан інженер від дошки і дає класичного нурка, ніби сам Джані Вайсміллер, або наш Ку-ценко. А вода — приємна, чистенька (це, кажуть, добра ворожба!) Пливе собі пан інженер кравлем, і навзнак, порскає, нурцуює, зробив одну рунду довкола басейну, зробив другу, — а тут, у міжчасі, звечеріло і ясні зорі висипались на стейтове небо…
І такі ж красні, як ці зорі ясні — зібралися над водою пластунки: „Верховинки”, „Волошки”, „Неза-будьки” та інші „Чорнобривки”, побралися за руки і йдуть колесом довкола басейну, співаючи веснянок, гагілок, славлячи весну красну в далекій, заобрійній Батьківщині. А потім приклякають над басейном і пускають на воду віночки, сплетені з квітів нової, прибраної Батьківщини, ніби це в ніч під Івана Купала…
А всі ці дівочі віночки понесла вода просто під ноги йому, голові оселі, що стоїть тепер достойно на містку, ніби морський бог-Нептун, що вийшов з глибин океану, з тризубом у руці.
А тризуб, очевидячки, з мечем!
В темряві весняного, запашного вечора розцвітає чудесним багаттям пластова ватра…
І пливе під зоряне небо вечірня молитва…
Отакі то вони, інженерські сни… Дивні бувають сни голови оселі.
КЛОПІТ З ПРОПАГАНДОЮ
Панна Катруся студіює політичні науки в Колюмбійському університеті.
Окрім того, що студіює, старається пропихати, де тільки може, українську пропаганду, докладаючи до цього побожного діла багато праці, ентузіязму, доброї волі, а, деколи, й матеріяльних коштів.
Зокрема ж невтомно пропагує вона між своїми товаришами-американцями і чужинцями наше музично-хорове мистецтво.
На концерт одного з наших репрезентативних хорів панна Катруся запросила таки справді інтернаціональне товариство: двох індійців (у національних костюмах), одного бразілійця та й одного турка з Анкари. Екзотичні гості, сидячи в одній з перших льож, будили в залі загальне зацікавлення, а панна Катруся збирала з усіх боків заслужені вислови признання за її культурницьку місію.
Розуміється, перед концертом, вона дала гостям вичерпний виклад про українське хорове мистецтво взагалі, а про виконавців концерту зокрема, а далі встромила кожному в руку обширну програму в англійській мові і сказала:
— А чого я вам не доповіла, про те довідаєтесь з тієї програмки.
Програма концерту так була скомпонована, що в першій її частині виконувались пісні поважно-історичного характеру, а в другій — побутово-розвагові. Одною з перших прогриміла зі сцени „Закувала та сива зазуля”, викликаючи, як звичайно, серед публіки величезне захоплення і невгаваючі брава. Тільки турок не проявляв особливого захоплення… Всадив носа у програмку і мовчав збентежено. А там же був надрукований, акуратно перекладений на англійське текст пісні, з такими словами: „Гей, як зачули турецькі султани, веліли ще дужче… ще дужче кувати кайдани!”
Сидячий поруч турка темпераментний бразілієць штовхнув його легко під бік і подивився на нього насмішливо… Турок відвернув голову і почервонів. Панна Катруся трішки зблідла.
Так склалося, що наступною точкою концерту була пісня „Ревуть-стогнуть гори хвилі по синьому морі (з „Гамалії”). І знову стояло в програмці точно перекладено по-англійському, як важко мучились, плакали-тужили козаченьки в турецькій неволі!
Текст пісні кінчився ремарком: „Весь хор благає Господа Бога, щоб визволив невольників з турецького ярма”.
У льожі панни Катрусі повіяло неприємним холодом. Дискретні індійці дипломатично мовчали, зате весельчак-бразілієць явно-славно кепкував собі з турка і казав: „Ого, то ви такі імперіялісти й колоніялі-сти!” Турок червонів чимраз дужче, а панна Катруся все більше і більше блідла.
Врешті, коли прийшла на чергу третя „антитурецька” пісня, — кант про Почаївську Божу Матір, як то Вона кулі звертала, турків вбивала, манастир врятувала”, гість з Анкари не втерпів, перепросив товариство і сказав панні Катрусі:
— Я вам дуже дякую за таку програму, за таку дружбу народів і за такий спільний Антибольшевицький Бльок! До побачення!
І не чекаючи на легко-розвагову частину концерту — пішов геть.
Панна Катруся заплакала…
ПАНІ ПИРОЖНИЦІ
Якось так несподівано й непередбачено в центрі уваги жіночого парламенту опинилися пироги, — не без вини пані предсідниці зборів, бо це вона перша зачепила цю тему, поставила її, так сказати, на денному порядку.
Пані предсідниця сформулювала таку тезу: „Ніколи ми, дорогі пані, не включимо в наші лави молоду Генерацію такими методами праці, як ліплення пирогів та голубців, — що далі ще практикують деякі наші відділи. Самі ви, пані, ліпите ці пироги, самі їх продаєте на пікніках та вечірках, самі купуєте та й об’їдаєтесь ними. От і вся ваша діяльність! І цим ви хочите притягнути до праці, в наші модерні часи, тут народжене чи тут виховане покоління? Це сміху варте!”
