— Нічого їй не буде, — фиркнула Варта. — Звільни мене.
— Щоби ти подзвонила своїм друзякам-темним і їх набігло сюди море? Ні, дякую, — Еверест обережно підняв Анну і переніс її на новеньку синю лавку біля дитячого майданчика. Цілителька застогнала і розклепила повіки. — Ходи сюди, Аґато.
Варта послухалась його і підійшла. Вона оцінювала силу пут і подумки вираховувала, за скільки часу вони ослабнуть настільки, щоби спробувати вирватись. Якби не поранена рука, то можна було б спробувати негайно. Утім, в будь-якому разі чекати на повернення світляків чаклунка не планувала. Тим більше якщо їх тут збереться ще більше.
— Я не жертва, — вона твердо подивилась на Евереста. — Суддя це наче чітко засвідчив. Звільни мене, і я піду геть.
— Мовчи й чекай, — відказав світляк. — Анно, а тепер таки вилікуй нашу невдалу жертву.
Дивно, проте світлячка також не стала сперечатися. Вона швидко сіла і тріпнула пальцями, як піаніст перед тим, як грати віртуозний концерт. За кілька секунд чаклунка відчула, як повільно, проте стійко її наповнює чужа пекуча сила. І все ж від потоку цієї сили порізи стали саднити менше.
— А ти вміла, — зауважила вона, коли на місці порізу від Альтерового леза рана затягувалася на очах.
— А ти брехунка. Підла, як і всі ваші, — пробурмотіла світла, проте зцілювати не перестала.
— Чого ж ти помагаєш мені, якщо я така-сяка? — хмикнула чародійка.
— Бо не хочу, щоби лилася зайва кров, — Анна здмухнула пишну світлу гривку з чола. — Ти не жертва, то нехай. Та я — цілителька і буду нею. Навіть у цій проклятій Грі.
— Коли ти зцілиш мене, я зможу розірвати пута Евереста і знищити вас обох, — зауважила Варта, гадаючи, на скільки ж вистачить світляного альтруїзму.
— Ти не зробиш цього, — обличчя Анни, стомлене і нещасне, освітила раптова усмішка. — А якщо й зробиш, то що ж, знищуй. Я хотіла бути цілителем, і я залишуся ним до самого кінця. А ти, Варто Тарновецька, ти хіба хотіла бути вбивцею?
— Звідки світлячці знати, що на душі в темної? — огризнулась та.
— А звідки темній знати, що на душі у світлячки? — Анна закінчила зі зціленням і обтріпала пальці.
І тут Варта відчула знайоме поколювання. Слабке сяйво, котре сьогодні вже оперізувало її руку — через зілля, горіло й на передпліччі Анни, проступаючи крізь тканину сірого светра.
Мітка. Справжня.
Отож, цілителька була жертвою світляків. І прийшла сюди в надії, що вдасться якомога швидше позначити точку та відвернути загрозу від себе. Але не вдалося... Ось чому вона так поспішала. Ось чому здавалась такою нещасною й напруженою.
— Ти можеш здатися сама, жертво, — відповіла Варта тихо і спокійно.
— Коли нас тут двоє, а ти одна, та ще й у путах? — усмішка Анни зблякла. — Люцем неодмінно розкусить мене. І Альтер. Коли повернеться. Самовільно я не піддамся.
— Не можу не погодитися, — кивнув Еверест. — Вибач, Аґато, але ти не отримаєш цю мітку.
Варта сіпнула пута. Вона знала, що з достатнім старанням зможе розсіяти їх. Їй не дуже хотілося нападати на Евереста. Але якщо сюди доберуться світляки, то для неї це погано закінчиться. А якщо темні... то це може погано закінчитися для Анни. І для триклятого співробітника, котрий надміру часто з’являється поруч. Тож краще розібратися із цим, поки тільки вони тут троє.
— У мене є зустрічна пропозиція, — голос пролунав так різко, що всі стрепенулись. — Тепер темна не одна.
— Ти! — обурення в голосі Анни змішувалося зі здивуванням.
Варта похолола. Чех прийшов! Аура Златана зникла — і темна, і світла. Але тут точка. Тут спостерігач з Угорщини. Якщо він побачить онука судді, то все полетить у пітьму...
— Моє шанування, пане Бертоку, — кинув Златан до вечірнього повітря, мовби прочитав думки Варти.
Він клацнув пальцями, і Анна негайно обм’якла та осіла на лавку. Еверест мовчки спостерігав, ніби зачарований.
Суддя знову з’явився з тіні будинку поруч — наче й не зникав. Цього разу його обличчя виглядало куди менш суворим та відстороненим, ніж раніше.
— Богумінеку, мушу зізнатися, давно я так не реготав, як сьогодні з пик тих світляків, коли вони побачили: вона не та, що треба! — кинув угорець.
— Варто, Евересте, — чех повернувся до них. — Знайомтеся. Це мій трирідний дядько Берток. Він же угорський суддя. І найактивніший борець за права темних, якого я знаю.
— Приємно, — кивнув світляк і негайно посміхнувся. — Еверест, Орест Гірняк.
— Це все чудово, — відповіла Варта, яку ситуація більше дратувала, ніж веселила. — Але скоро сюди прийде натовп світляків. Може, це не найкращий час для великого родинного возз’єднання, Богумінеку? — Їдко додала вона, дивлячись на Златана.
— Гостра на язик яка, — суддя осміхнувся. — Ну то вперед, темна. Чи я дарма напросився на цю точку, щоби дати вам розіграти тих виродків на повну?
— Я вас про це не просила, — огризнулась спантеличена чаклунка.
— Я просив, — уточнив Златан. — Дядько Берток любить розважатися, тому він підтримав мою ідею. Чудово ж вийшло, ні?
— Якщо про це дізнається хтось із суддів... — почала було чаклунка.
— Ніхто не дізнається, — відрізав угорець. — Златек трохи спостеріг, що світляне кодло любить гуртом на одного йти. Сутичка на шостій точці гарно проявила натуру тих їхніх головних. Отако нахабно кидатися смертельними атаками, коли побіля них жертва і член суду! То не гріх таким і карти сплутати. Починай!
Златан переніс світлу цілительку до диску на землі.
Варта вирішила не перечити судді. Вона машинально викликала павутинку й розітнула руку непритомної Анни.
Потекла кров. Затопила мітку. Стіна полум’я метнулася вгору. Чаклунка відчувала його всередині — це полум’я.
У неї перед очима стояла суцільна темрява. Кілька секунд дивного оторопіння. Кілька секунд дикого серцебиття. І дикого бажання знищити когось. Знищити все. А потім вогонь охопив зелені штори, візерунчастий паркет і мережива, цілі хвилі мережив.
«Врятуйте її! Се єдне, про що ми молимо!..»
«Ми оддамо її вам. Уся сила ваша. Ми відступимо й не зробимо ні кроку вперед. І вона буде ваша, сила демона...»
Спалах.
Маятник розітнув повітря.
Варта впала на коліна.
«Не забувай, що ти Вартова. Навіть за сто літ. Ти — Варто... Не забувай... сього ніколи... Варто».
***
Коли Варта опритомніла, суддя Берток уже зник. Анна знову лежала на лавці, досі непритомна, з перев’язаною рукою. Еверест розтирав розсічену брову. Златан щось швидко говорив йому. Світляк на Диво слухняно кивав.
— О, ти знову тут! — чех першим помітив її пробудження.
Він швидко підійшов до Варти і схопив за руку.
— Пішли. Ми поспішаємо. Я поясню все згодом.
Дівчина вирвалась. Дотик Златана раптом пробудив у ній страх.
«Не забувай, Вартова!» — надривний голос у голові. І спалах. До чого тут Златан?
— Нікуди ми не йдемо. А Анна й Еверест? — спитала вона. — Світлі прийдуть скоро. Цим двом дістанеться за те, що втратили точку і дали мені втекти.
— Відколи ти переймаєшся світляками? — округлив очі чех. — Це на тебе не схоже, о дуже нехороша темна!
— А вона на мене запала, — раптом з викликом заявив Еверест і схрестив руки на грудях.
— Звідки інфа? — насунувся на нього Златан.
— Я вас про-о-о-шу.... — простогнала Варта.— Ви що, з дитсадка втекли? Нам потрібна реалістична версія подій.
— Ну, наша історія доволі реалістична, — чех розтріпав кучері на потилиці. — Я прослідкував за вами всіма, щоби дізнатися, де мітка. І коли Альтер з Гарраном пішли геть, напав і звільнив тебе. Анну після заходу сонця спалити було неважко.
— Забув, що ти на їхньому боці? — закотила очі чаклунка.
Еверест тут же хмикнув.
— А твій рятівник, вочевидь, вирішив скласти мені конкуренцію.
— Заткни патякало, світлячино, — Златан відповів на його слова надміру радісною усмішкою й повернувся до Варти. — Думаю, саме час мені зав’язувати зі світлим боком. Коротше, історія полягає втому, що я ж не особливо зобов’язаний вашим світлякам допомагати. А от ти мені сподобалась. І тому я вирішив допомогти тобі. Цілком у стилі ексцентричного й до біса сильного мага-туриста, який вирішив трохи розважитися під час Гри.
