Приводити в дію фінальну частину їхнього з Черненком та Оксаною плану прилюдно не хотілося. Не це на меті.

Директор кивнув, повернувся і рушив до свого кабінету. Завгородній і Білан, обоє — в червоних пов'язках, потягнули за ним переляканого Балабана. Останнім ішов Черненко з виглядом повністю задоволеної людини.

У кабінеті, зачинивши двері зсередини, Плазун перестав стримуватися:

— Що це, в біса, означає?! — закричав він, дивлячись на Завгороднього.

Та замість нього відповів Максим Білан.

— Те, що ваш геніальний план підкорити школу тільки-но провалився.

— Поясни, — тепер директор дивився на нього.

— Всі все знають. Крім хіба що ось його, — Максим гидливо кивнув на полоненого Балабана. — Коли з роздягалки зник мобільник, а після цього ви відразу оголосили про більш жорсткий режим у школі на підставі того, що треба боротися з крадіями і не допускати інших порушень, я зрозумів: все це придумали ви, а втілив у життя Завгородній, ваша права рука. Таким чином, активісти Групи залізного порядку самі мусили провокувати злочини, аби потім з ними ж і боротися, підкреслюючи власну значимість. І згодом, коли порушення припиняться, ви припишете ці заслуги групі, яку ви ж і створили. Тобто — собі. Лишалося тільки розіграти цю виставу зі зрадою. Повірте, мені вона обійшлася дуже дорого.

Говорячи це, Білан розв'язав поворозочки пов'язки і кинув її собі під ноги. Директор мовчки спостерігав за ним.

— Найважче було умовити Дениса підіграти мені. Справа в тому, що актор він поганий, — вибач, Черненко.

— Нічого, старий... — махнув рукою той. — Я коли відчув, що не дограю, почав кричати і вдавати розлюченого. Тут жодне перегравання помітне не буде. Бач, всі повірили.

— Ну ось, — підсумував Білан. — Лишалося дочекатися, поки мені запропонують взяти участь у наступній провокації. А в тому, що Вова спробує мене, саме мене, замазати чимшвидше, я не мав жодних сумнівів. Я попередив Дениса, де буде наступна акція. Він на свій страх і ризик злиняв з уроку і просто заховався під партою у восьмому «Б». Решта — справа техніки. Вас, Анатолію Федоровичу, я дуже старанно заспокоював, переконуючи у своєму небажанні шукати крадія. І ви заспокоїлися. Запросто пустили мене в свій тил.

Та останню фразу Максим промовив уже не так впевнено. Бо вираз, із яким Плазун дивився на Завгороднього, перестав йому подобатися.

— Що це означає, Володю? — з тихою люттю просичав директор. — Тобі хто дозволив?

Білана осяяло востаннє.

— То ви не знали? Ви не думали, що ваша права рука серед учнів, чемпіон школи і по сумісництву — дрібний злодюжка може проявити власну ініціативу в справі затвердження своєї особистої влади в школі?

— Не вірю, — заявив Денис. — Він зістрибує, старий. Як минулого разу.

— Я хотів як краще! — у розпачі викрикнув переляканий Вова. — Анатолію Федоровичу, ви ж самі бачите, що ефект...

— Буде тобі зараз ефект, — нічого хорошого від цієї обіцянки ані Вова, ані тим більше Балабан чекати не могли.

Повернувшись нарешті до Білана з Черненком, які тут далі явно виглядали сторонніми, Плазун просичав коротке:

— Геть! — і додав, щоб лишити за собою останнє слово. — З вами пізніше.

Повторювати хлопцям не треба було. Обоє охоче залишили директора з'ясовувати стосунки з надто ініціативними учнями.

м. Київ

2008-2014 pp.