Тая не змогла втриматися, вона повільно спустилася по стіні на підлогу, заливаючись сльозами. Прийшовши у себе, і трохи заспокоївшись, її погляд впав під ліжко, там стояла скриня, звичайна дерев'яна нічим не примітна, але вона чомусь дуже приваблювала, немов вабила до себе. «Дивно, я її раніше тут не помічала», подумала дівчина. Вона потягнулася за нею, і коли торкнулася кришки, немов блискавка пробігла між рукою і скринею, але вона цього не помітила. Взявши важку скриню у руки, вона побачила, що вона вся була у незрозумілих ієрогліфах.

Вона з трепетом відкрила скриню, там лежав лист і невелика скринька з ключем всередині. Взявши лист у руки, вона побачила такий знайомий, такий рідний почерк… Мама.

«Рідні мої, якщо ви читаєте цей лист, значить зі мною щось трапилось. Я тільки сподіваюся, що ви вже достатньо дорослі, я дуже хотіла, щоб у вас було нормальне дитинство, і я берегла його як могла. Мені буде важко пояснити вам, зрозуміти це ще важче, але ви повинні це прийняти.

Все в цьому світі не так, як здається. Всесвіт такий великий, і наш світ не один, існують інші світи, у деяких з них мені вдалося побувати. Тому що це моя доля, і ваша теж, це у вас в крові – ми варти, вартові межі світів. Ми стежимо за рівновагою, щоб виміри не перетиналися, і не заважали існувати один одному. Але є щось зловісне, воно намагається підпорядкувати собі весь всесвіт, воно проникає в різні виміри і наводить там хаос, спотворюючи існуючу реальність.

Ми маємо деяку силу, магічну силу, яка допомагає нам у захисті вимірів, і вона закладена в генах, тому, ви теж нею володієте і рано чи пізно ви зіткнетеся зі злом, яке може вам нашкодити, і я хочу, щоб ви були готові.

Я знаю, як це все звучить, але вам доведеться мені повірити. В скриньці лежить ключ, який покаже вам, що все це правда. Можливо, ви вже відчули втручання в нашу реальність, і боюся це тільки початок. Будьте дуже обережні і знайдіть двері, які зможете відімкнути тільки ви, тим самим ключем, вони дуже близько до вас, варто тільки пошукати.

З любов'ю, мама. »

«Це схоже на злий жарт, ‒ це все, що було у Таї у голові. ‒ Але почерк, це точно її, варто говорити про це братові? І ключ? А якщо… То, що відбулося вночі. Ні. Поки не варто нікому про це говорити.»

Вона взяла ключ, і повісила на ланцюжок на шию, сховавши під одягом, а лист склала і прибрала в чохол під телефон, щоб все було поряд, і ніхто інший не знайшов це.

***

Пізніше увечері Сіт прийшла до друзів додому, і вони сіли розповідати про минулі дні, дивилися фільми, пили пиво і їли піцу, все було так спокійно і буденно, що Тая навіть забула про всі неприємності.

Вони розійшлися по кімнатам, Сіт пішла в душ, поки Тая готувала ліжко до сну. Сіт вийшла з ванни з фразою:

‒ Дуже смішно. Навіщо ти це зробила?

‒ Що? Ти взагалі про що?

‒ Напис у ванній, розумно придумано, його не видно, поки дзеркало не запітніло.

Вона не встигла закінчити думку, Тая зблідла і бігом зірвалася у ванну, на дзеркалі красувалося всього одне слово «Допоможіть», але коли вона стояла у ванній з’явилися ще кілька слів «Воно наближається». В цю мить Сіт стояла поруч, і застигла від жаху. Обидві дівчини стояли там ще деякий час, не вронивши ні слова, поки у дзеркалі не постукали.

Вони вискочили з кімнати, прямуючи к Дену, але він як раз біг їм назустріч, по всьому будинку було чути стукіт з дзеркал.

Друзі з жахом вискочили з будинку, але куди йти? Вони просто опустилися прямо на галявину, дивлячись один на одного переляканим поглядом.

Першим тишу порушив Ден.

‒ І що це таке було? Як таке взагалі може бути?

‒ Здається, мені треба вам дещо показати, ‒ тихо сказала Тая, потягнувшись до телефону, вона дістала лист, ‒ я думала про те, варто його показувати чи ні, але після того, що було тільки що, ‒ вона простягла лист братові.

‒ Де ти це взяла? – Він з недовірою дивився на сестру, передавши лист Сіт.

Це не те, що вона очікувала почути від брата, ‒ У мами у кімнаті, під ліжком була скриня.

Вона не встигла закінчити, Ден перебив її, ‒ Це почерк мами. Але те, що написано… Я не вірю, не можу.

‒ Я теж так подумала, коли прочитала його, але як ти поясниш те, що відбувається? Щось дивне відбувається у нашому житті постійно, у мене якесь незрозуміле відчуття від всього цього.

Повисла довга пауза, ніхто не знав, що говорити, навколо було дуже тихо, і першою заговорила Сіт.

‒ Тут так тихо, занадто тихо. Ви помітили? Стукіт припинився. Може нам варто повернутися до будинку?

‒ Ходімо, ‒ занадто впевнено, майже крикнув Ден, ‒ я хочу у всьому цьому розібратися. Мені потрібні відповіді.

Вони повільно увійшли в будинок, озираючись навколо, в очікуванні чогось моторошного. Але все було як зазвичай, нічого надприродного не відбувалося. Було вирішено відправитися в кімнату мами, в пошуках ще будь-якої інформації.

‒ Як вважаєте? Що значить «вони дуже близько до вас, варто тільки пошукати?» Може нам варто обшукати весь будинок? – Пролунав втомлений голос Дена.

‒ Хм, ти хочеш розділитися? Ми ж не в «Скубі Ду», ‒ спробувала розрядити обстановку Тая.

‒ Звичайно, ні, підемо всі разом, оглянемо усі куточки будинку, може дійсно щось знайдемо.

Вони довго блукали по дому, оглянули всі кімнати, кухню, вітальню, навіть зазирнули на горище. Нічого. Залишилося одне місце, в яке у них не було особливого бажання заходити, але цікавість була сильніше за страх, і вони попрямували у бік підвалу.

Довгі дерев'яні сходи йшли далеко вглиб темряви, і щоб запалити світло, потрібно було спуститися туди, але що могло чекати їх там, в непроглядній темряві. Кожен задавався цим питанням, але на дворі двадцять перше століття, і мобільні телефони з ліхтариками ніхто не відміняв, було вирішено йти всім разом, тримаючись за руки.

Ден йшов попереду, на їх подив все пройшло спокійно, спустившись вниз, вони знайшли вимикач, світло осяяло приміщення. Вони не побачили нічого нового, лише звичайний старий підвал, з купою всякого мотлоху. Вони вже збиралися йти, як раптом Тая скрикнула, всі обернулися на неї стривоженим поглядом.

‒ Ключ, він пече, ‒ вона нервово потягнулася за ним. Навколо ключа було червоне сяйво, яке обпікало.

‒ Що це? – Майже пошепки видавала з себе Сіт, вказуючи в іншу частину підвалу, де стояла стара громіздка шафа, навколо неї було таке ж саме сяйво.

Друзі, одразу ж, не роздумуючи, вирушили туди. Але відкривши шафу, на превелике розчарування, нічого не виявили, обшукавши її цілком з низу до верху. Ден попросив всіх відійти і відсунув шафу, за ним був невеликий отвір у стіни, схожий на замок. Вони переглянулися, в їх очах читалася невпевненість, адже хто знає, що може статися і що чекає їх по ту сторону. Раптом це пастка, і відкривши двері, вони випустять щось зловісне, ця думка змусила їх усіх зупинитися.

‒ Ми повинні відкрити, ‒ нарешті пролунав голос Дена, ‒ ми повинні дізнатися що відбувається.

Тая простягнула йому ключ. Він вставив його в замок і повільно повернув, тут же почали з'являтися обриси двері, слідом за цим красива дерев'яна ручка з ієрогліфами на ній, він невпевнено потягнувся до неї, і коли стався контакт, спалах енергії освітив кімнату яскравим червоним кольором.

Двері заскрипіли, і повільно відчинились, всі завмерли у подиві.

Це була дуже велика кімната, стіни якої були розмальовані невідомими ієрогліфами. Навколо стояло багато шаф з різним змістом, в тому числі книги, їх була величезна безліч, вони лежали стопками по всьому приміщенню, полиці з безліччю невідомих предметів, з камінням і колбами, а також зброя, деяку вони навіть не бачили ніколи до цього часу.

Коли друзі зайшли всередину, двері зачинились. І вони застигли, з подивом розглядаючись навколо. Тая схаменулася перша, і кинулася перебирати найближчу до неї стопку книг.