– Це та-ак дивно! – Скільки ж у світі всього цікавого! – вигукнула Соня.
– Ти ще більше здивуєшся, коли довідаєшся, що насправді наш острів – це гора в Індійському океані, а його верхівка визирає з води. – Пояснила далі Желі. – Це найбільший у світі атол, тобто кораловий острів.
Вона глибоко вдихнула повітря й натхненно продовжила:
– Тільки уявіть собі! Тільки уявіть! У нас на острові живе 14 видів равликів, 70 видів метеликів, 90 видів жуків, 30 видів павуків, 650 видів риб, дуже багато моїх сестричок – зелених черепах! А на деревах ростуть папороті та орхідеї! Все це поєднується в єдиний Національний парк.
– Так, Желі, дорога, тут просто чудово, але нам треба поспішати. За хвилину настане північ на острові Різдва, тут почнеться Новий рік, і ми відправимося далі. А зараз відвідаємо нашого друга – Маленького Червоного Крабика, привітаємо його, а виходить, і всіх мешканців острова Різдва. – Трохи стурбовано відповів Гермес.
– Звичайно! – відгукнулася Желі. – Тут дуже багато крабів. Вони невеликі, розміром як долоня дорослої людини. Коли приходить сезон дощів, відразу після першої зливи, червоні краби починають подорож з лісу на берег океану. Це така величезна червона жива ріка!
– Навіщо вони це роблять? – запитав Девід.
– Саме в прибережних норах вони відкладають ікринки, з яких народяться маленькі личинки – крабики. Вони дуже маленькі і безпомічні. Кожен може їх скривдити. Їх хочуть з'їсти і риби, і птахи. А через 25 днів малесенькі крабики починають свою першу подорож углиб острова, в ліс своїх батьків. – Відповів Гермес. – Ну от, ми вже в гостях у Маленького Червоного Крабика.
Желі тихенько поворушила сухий листочок, яким була прикрита нірка. Звідти показалася червона голівка з великими розумними очима:
– Ах! Не вірю своїм очам! Які гості на Новий рік! Мої дорогі, улюблені Гермес, Желі, Соня, Девід!
– Як, звідки ти знаєш нас? – Здивувався Девід.
– На нашій планеті все пов'язане, – весело відповів Маленький Червоний Крабик. – Нам може здаватися, що ми незнайомі, а насправді всі знають і люблять один одного. Коли я вперше подорожував від берега океану до лісу, мені було страшнувато, адже я нічого не знав.
Маленький Червоний Крабик трохи зіщулився, показуючи усім своїм виглядом, як саме йому було страшнувато, і продовжив свою розповідь:
– Поруч було багато моїх братиків і сестричок, нам було дуже тісно.
І ось, коли попереду з`явилося шосе, більшість наших почали переправлятися через спеціальні містки, які люди будують для наших походів. Ну а я вирішив перейти прямо через дорогу. А-а-а-а!
Соня здригнулася від лементу. А Маленький Червоний Крабик весело подивився на неї:
– Не бійся! Це історія з гарним кінцем. Розумієте, на мене наїхала така штука, яка називається байк, або велосипед. От я і кричав, звичайно.
Оповідач надув свої щічки, намагаючись знову показати, як саме він кричав, але Соня благально склала ручки на грудях:
– Будь ласка, не треба!
– Ну добре, добре. – Дружелюбно відповів Маленький Червоний Крабик. – А далі мене підібрала дівчинка, яка їхала на байку. Вона забрала мене додому, поселила в скриньці біля торшера, вилікувала ніжку, а потім віднесла мене в ліс. Ми й зараз дружимо із Сонею.
– Цю дівчинку звати Соня? – Здивувалася Соня.
– Так, дівчаток з іменем Софія зараз багато на нашій Планеті, – Відповів Гермес. – Це ім'я в перекладі з давньогрецької мови означає мудрість, і вона так потрібна зараз. Напевно, тому багатьох дівчаток називають іменем Соня
– А що таке мудрість? На що вона схожа? – запитав Девід.
– Мудрість? – Задумався Гермес. – Мабуть, це теплі очі, тепле серце, теплий розум. Це як чашка какао, як улюблена іграшка, як світанок на морі.
– Це коли ти можеш зрозуміти і вибачити іншого, і навіть подружитися, як я із Сонею. Адже вона не хотіла мене кривдити, і відразу кинулася на допомогу. – Переконано сказав Маленький Червоний Крабик.
– Ми повинні поспішати. – Желі похитала голівкою. – Адже часу обмаль. Нам потрібно встигнути за п'ять хвилин земного часу відвідати святкування Нового року в різних країнах.
– Як? – засмутився Маленький Червоний Крабик. – А я? Я з вами!
Соня швидко запропонувала:
– Я можу забрати Крабика у свою нагрудну сумочку!
– Це дуже гарна думка! – Підтримала Желі.
Глава третя. 13 годин – Нова Зеландія і Антарктида
За мить наші мандрівники опинилися на чудесній зеленій галявинці, де легко одягнені діти смажили барбекю, сміялися і танцювали навколо гарного деревця із червоними квітами.
Гермес запропонував:
– Підемо знайомитися, це місцеві школярі святкують Новий рік. У них кінець навчального року. Тепер починаються літні канікули.
Коли наші мандрівники підійшли до дітей, ті оточили їх дуже доброзичливо:
– Привіт! Ви із сусіднього міста до нас на свято?
– Ми здалеку. – Відповіла Соня. – Ми з братом купалися на березі Моря, але тут з'явилися Гермес і Желі й запропонували нам новорічну подорож. Будемо дуже вдячні, якщо ви нам покажете, що у вас найголовніше.
Діти з подивом поглянули на гостей, а потім усі разом звернулися до високого темноокого хлопчика:
– Мак, що ти про це думаєш? Адже ти усе знаєш!
Мак ледь прикрив очі, помовчав і відповів:
– Так, це правда. Вони здалеку. Вони подорожують із Зеленою Черепахою та Гермесом. Їм допомагає Велика Вода. Ми повинні їх прийняти як мандрівників.
– Тоді…. Ви, напевне, зголодніли? – Давайте разом пригощатися, і ми вам усе розповімо. Мене звати Арона, це мовою народу маорі значить любов. – Звернулася до мандрівників дуже мила дівчинка з ясними очима.
– Мої пращури, народ маорі, першими прибули на цю землю й назвали її Аотеароа, що значить Довга Біла Хмара. А через багато століть сюди ж прибули і європейці, які дали землі ім'я Нова Зеландія. Спочатку маорі і європейці воювали між собою. Але потім усе залагодилося зусиллями людей, які влаштували мирне життя. Мак розчулено підтримав оповідання Арони:
– Зараз у нашій країні вже інша боротьба – за зелений і чистий імідж. Це головне спільне завдання. І ми, діти, теж включаємося в цей рух. Любов до рослин і чистоти закладаються, як насіння, у серце кожного малюка. Дивіться, це наша новорічна ялинка. Вона називається Похутукава. Це наша місцева сосна, її не потрібно прикрашати іграшками, адже в цей час вона квітне червоними квітами! Соня підбігла до дерева і ніжно погладила квітку:
– Мила, ти така розумничка!
І раптом розгублено вигукнула:
– Ой! Вона мені відповіла. Вона послала мені любов!
– Так, це так! – зраділа Арона. – Усе живе відчуває любов і відповідає взаємністю. Мені це зрозуміло. Я так вдячна батькам, що вони мені дали таке чудесне ім'я. Я просто відчуваю потоки любові. Вони бувають дуже сильні, а іноді це просто маленький промінчик. Але любов є завжди!
– Наприклад, Новий рік – це, звичайно, свято любові. – Продовжив Мак. – Європейський Новий рік ми святкуємо зараз, а корінні жителі – у липні, коли в південній півкулі наступає середина зими. В цей час одночасно видно всі зірки сузір'я Плеяди, які іменують «очима Бога».
Поки тривала розмова, інші діти принесли велике блюдо зі шматочками ківі:
– Ось вам ще наше частування!
– О так, ківі! – Викликнув Девід. – Я дуже люблю цей плід, він такий незвичайний, смачний і пухнатий, як пташка!
Арона з подивом поглянула на Девіда:
– Так тобі знайома історія ківі?
– Поки що ні, я просто так сказав. – Зніяковів Девід.
– Справа в тому, що ківі, який усі знають, був виведений з дикоростучої ліани тут, у Новій Зеландії. І селекціонер А. Еллісон, який це зробив, назвав плід на честь пташки ківі, оперення якої дуже схоже на шкірочку плода. – Засміялася Арона. – Отже, у нас є два ківі: плід, який усі знають, і пташка, яка є символом нашої країни.
