На початок 1963 року вже понад 16 тис. радянських спортсменів обрали бадмінтон своєю основною спортивною спеціальністю. Зокрема, в Україні регулярно тренувались у спортивних секціях і виступали на змаганнях 4606 осіб (другий показник після РСФСР).

Додамо, що на той час на весь Радянський Союз було всього 10 платних тренерів бадмінтону, а громадських інструкторів – 827 і спортивних суддів – 744. Авангард бадмінтоністів становили вже 68 першорозрядників. Настав час виявляти сильніших.

Перший чемпіонат СРСР відбувся в Москві в спортивному залі ЦСКА на Комсомольському проспекті у вересні 1963 року. В турнірі взяли участь 128 спортсменів (96 чоловіків і 32 жінки) з 30 міст 11 союзних республік. Серед них були 20 представників України – з Харкова, Львова, Києва, Дніпропетровська.

Срібний призер першого чемпіонату СРСР Юрій Єрмолаєв згадував: «Чемпіонат був „дерев’яним”: усі виступали з дерев’яними ракетками, натягнутими рибальською волосінню. Потрібно було грати тільки в білому. І ті, хто мав білі шорти, та ще й сорочку, а не майку, вважалися просто законодавцями моди. На ногах у нас було те саме – різне. Ті, кому пощастило, взували спеціально підклеєні фехтувальні кросівки – це був найкращий варіант. Усе тоді було з нуля, з чистого аркуша. Ми починали з того, що не знали добре правил, наприклад, від якої лінії подавати, не уявляли техніки ударів. Але з часом вигадували, вчилися один в одного. Було колосальне бажання навчитися, передати все це далі».

Зазначимо, що Юрій Єрмолаєв переїхав із Куйбишева до України й 1965 року став чемпіоном СРСР в парі з харків’янином Володимиром Ліфшицем.

На чемпіонаті 1963 року не було медалей за призові місця, тільки дипломи та пам’ятні медалі із зображенням волана і написами «рік 1963» і «Перший чемпіонат СРСР». Раніше в країні на медалях чемпіонатів СРСР були зображені емблеми виду спорту. Щодо бадмінтону, то такої емблеми ще не існувало, тому медалі до першого чемпіонату з бадмінтону не були виготовлені.

За підсумками першого чемпіонату країни Президія федерації бадмінтону СРСР надала звання «Майстер спорту СРСР» першим десяти спортсменам – чемпіонам і віцечемпіонам турніру. Серед них на той час ще не було українців, але був Микола Пешехонов – майбутня зірка українського бадмінтону, який тоді виступав за Московську область («Труд», Красноармійськ) і став першим чемпіоном СРСР у чоловічій парі разом з Анатолієм Єршовим. Цікаво, що саме пара Пешехонов – Єршов відповідно до розкладу змагань першою виконала норматив майстрів спорту, та за кілька років обидва хлопці вже грали в Дніпропетровську за «Метеор».

Перші українські майстри спорту з’явилися в 1964 році, за підсумками другого чемпіонату СРСР, який відбувся в Харкові. Високе звання «Майстер спорту СРСР» тоді отримали дев’ять радянських спортсменів, серед яких були українці Агнета Карцуб («Буревісник», Львів), Ніна Мякишкова («Динамо», Київ) та Володимир Ліфшиц («Спартак», Харків). Також у тому списку був Костянтин Вавілов (тоді – «Труд», Красноармійськ), майбутня легенда українського бадмінтону.

Агнета Карцуб і Володимир Ліфшиц на той час уже були першими чемпіонами України (1962), а попереду на них обох чекало золото чемпіонату СРСР 1965 року в парному розряді.

Юна киянка Ніна Мякишкова, чемпіонка України, зробила сенсацію на першості СРСР – 1964, виборовши срібло. Попереду в неї (вже під прізвищем Косяк) були чотири золоті медалі в парній категорії.

Третій чемпіонат СРСР відбувся в Москві у вересні 1965 року. Цей турнір приніс українському бадмінтону перші золоті медалі. Як уже було зазначено вище, почесні титули здобули чоловіча та жіноча пари. Чемпіонами СРСР стали харків’яни Володимир Ліфшиц – Юрій Єрмолаєв і львів’янки Агнета Карцуб – Олімпіада Марчева. В одиночних розрядах чемпіонами стали Костянтин Вавілов і Тетяна Новікова з підмосковного Красноармійська – незабаром вони переїдуть до України та здобудуть чимало нагород для українського спорту.

Киянка Ніна Михальчук (Мякишкова, Косяк), 4-разова чемпіонка СРСР

Срібні та бронзові медалі того чемпіонату виграли дві українських пари: змішана Борис Баршах – Елеонора Корнієнко (Дніпропетровськ) і жіноча Валентина Литвиненко – Ніна Мякишкова (Київ).

Календар змагань радянських бадмінтоністів був вельми насиченим. Чемпіонати СРСР, Кубок СРСР (з 1971 року), юнацькі чемпіонати СРСР (з 1969 року), чемпіонати різних ДСТ Союзу та республіки, регіональні, профспілкові, студентські, молодіжні турніри.

Прогрес українського бадмінтону був зумовлений накопиченням досвіду, роботою талановитих організаторів і тренерів, появою яскравих спортсменів, зростанням професійного підходу до підготовки та виступів майстрів. Вагомий внесок зробили й спортсмени, які переїхали до України з інших республік: Микола Пешехонов, Тетяна Новікова, Костянтин Вавілов, Віра Косенко, Анатолій Єршов, Юрій Єрмолаєв, Володимир Нікіфоров, Надія Литвинчева, Алла Звонарьова й ін.

Надія Олександрівна Литвинчева (1955–2010), майстер спорту міжнародного класу.

Приїхала до Дніпропетровська з підмосковного Орехово-Зуєва. Тренер – Борис Баршах.

Чемпіонка СРСР в одиночному розряді (1976), в парному розряді (1975, 1976 – з Іриною Шевченко, 1977, 1978, 1979, 1982 – з Аллою Продан), змішаному розряді (1977, 1978, 1980, 1981, 1982 – з Віктором Швачком).

Одна з небагатьох спортсменів, які вигравали чемпіонати СРСР та України в усіх категоріях, як особистих, так і командних.

На чемпіонаті Європи 1980 року в парі з Аллою Продан завоювала першу медаль для СРСР.

Закінчила Дніпропетровський архітектурно-будівельний інститут. Кандидатка технічних наук (1996). Спеціалізація – оптимізація розподілу змінної теплового навантаження між котлоагрегатами опалювальних котелень.

Пішла з життя після важкої тривалої хвороби.

Надія Литвинчева (праворуч) та Ірина Шевченко, двократні чемпіонки СРСР в парному розряді

Команда України – чемпіон СРСР 1978 року. Дніпропетровськ.

Зліва направо: Надія Литвинчева, Віктор Швачко, Алла Продан, Костянтин Вавілов, Володимир Нікіфоров, Микола Пешехонов

Проте слід зазначити, що також траплялися й переїзди майстрів з України до інших союзних республік. Достатньо згадати харків’ян Володимира Ліфшица, Семена Розіна і Володимира Ройзмана, які 1968 року перебралися до Білорусі, де Ліфшиц підготував чимало сильних майстрів, а Розін двічі виграв чемпіонат СРСР в одиночному розряді (1972, 1973).

Настав час, коли українці почали беззаперечно домінувати на всесоюзних змаганнях. Так, на чемпіонатах СРСР 1971 (Москва) та 1976 (Дніпропетровськ) років усі переможці в п’яти особистих категоріях були представниками України. На першості 1970 року (Дніпропетровськ) лише партнерка Ірини Натарової по жіночій парі Гундра Грінума з Латвії не була з України. Така сама картина була й на чемпіонатах СРСР 1977-го (Ростов), 1978-го (Дніпропетровськ) і 1982-го (Дніпропетровськ), коли єдиним не українцем серед чемпіонів обидва рази був білорус Анатолій Скрипко.

Костянтин Вавілов, Віктор Швачко, Микола Пешехонов, Ірина Шевченко, Алла Продан, Надія Литвинчева, Наталія Дамаскіна, Тетяна Литвиненко стабільно перемагали або виборювали високі призові міста на головних турнірах.

Українські спортсмени складали кістяк збірної СРСР з моменту її формування (1975), а тренером команди багато років був Анатолій Гайдук.