У бараках знову знявся гамір. В’язні з’юрмилися біля вікон. Але їм нічого не було видно...

Зненацька в’язні в першому ряду бараків, що виходили вікнами на майдан, схвильовано заворушилися. Підводячись навшпиньки і зазираючи через плечі передніх, вони широко розкритими очима дивилися в напрямі воріт.

Кремер і собі схопився з місця і кинувся до вікна.

Дві машини в’їхали на майдан і тут спинилися. З першої зістрибнуло двоє. Кремер пізнав Клюттіга й Камлота. З другої машини вилізли Шваль, Вейзанг і Віттіг.

Ось воно, починається! Чоловік сто есесівців промарширувало через ворота. Камлот дав якийсь наказ. Було встановлено кулемети, закладено кулеметні стрічки. За кулеметами став цеп есесівців з автоматами і протитанковими гранатами.

Кремер чув, як пульсує кров у нього в скронях.

Якщо вони відкриють вогонь, першими жертвами будуть в’язні з переднього ряду бараків. В’язні, охоплені панікою, кинулися від вікон.

—  Починається, починається!

Вони хотіли тікати, позаповзати кудись під столи і лави.

Кілька найхоробріших лишилися біля вікон, вони гукнули:

—  Комендант їде в табір!

Кремер швидким поглядом окинув картину, що відкривалася перед його очима. На головній вишці і на всіх інших сторожових вишках було повно есесівців. Вартові встановлювали кулемети, направляючи їх стволами на бараки.

Кремер вибіг з контори.

Машини під’їздили до останнього ряду бараків. Ось вони спинилися. Кремер помчав туди.

Першим з машини зіскочив Клюттіг і побіг до найближчого барака. Це був тридцять восьмий барак.

Виліз із своєї машини і Шваль.

—  Чому в’язні не шикуються? — закричав він до Кремера.

***

Клюттіг щосили рвонув двері і вдерся до барака. Його колючі очі за товстими скельцями окулярів швидко оббігли приміщення. Усі в’язні встали. Рункі швидко сховався за спинами товаришів.

Клюттіг випнув уперед нижню щелепу, переводячи пильний погляд з одного мовчазного в’язня на другого. Нараз очі його розширились. Він одіпхнув убік двох чоловіків, що стояли перед ним, і зробив крок уперед. На столі блокового він помітив дитину! Маля перелякано тулилося до Бохова, який заспокійливо пригортав до себе тремтяче тільце.

Клюттіг розкрив рота, його кадик виліз із коміра. Бохов стояв нерухомо. В’язні теж немов закам’яніли. Раптом Клюттіг пронизливо заверещав:

—  Ах, ось воно що?!

Зробивши дикий стрибок уперед, він вихопнз з кишені пістолет.

І тоді сталося несподіване. Вмить навколо Клюттіга утворилася порожнеча. Перед дитиною виросла ціла стіна з в’язнів. Жодного слова, жодного вигуку не зірвалося з їх уст. Мовчки стояли вони, не спускаючи з Клюттіга очей.

Він різко повернувся, ніби почувши щось за своєю спиною. Позад нього також стояла щільна юрба в’язнів. Прохід до дверей було закрито.

Клюттіг стояв один посеред барака.

Скрізь навкруги — мовчазні обличчя, опущені, стиснуті в кулаки руки. Очі уважно стежили за кожним його рухом... Клюттіг зрозумів, що потрапив у пастку. Він відчув, що люди навколо нього ладні отот кинутися на нього і розтерзати його. Стріляти? Блискавичним рухом він підняв пістолет і прицілився.

І тоді сталося ще більш несподіване. В’язні, які стояли біля дверей — члени підпільних груп Опору — розступилися. Шлях до дверей був вільний... Це була мовчазна вимога.

На худих вилицях Клюттіга плямами палав рум’янець. Слова застрявали в горлі, в роті пересохло.

— Ах... ось... воно... що... — прошипів він.

Стрибок — і він був уже коло дверей.

***

Побачивши, що Кремер стоїть біля коменданта, підійшло кілька блокових.

—  Чому в’язні не шикуються? — знову закричав Шваль.

Кремер виступив наперед.

—  Вони бояться штурмової авіації, яка обстрілює залізниці і маршові колони.

Шваль знизав плечима, взявся кулаками в боки:

—  Ви ж будете під нашим захистом! Я даю вам ще півгодини. Якщо в’язні не вишикуються, я накажу вигнати їх силою зброї.

В ту мить, коли Клюттіг вискочив з барака, завила сирена, завила так несподівано, що переляканий Шваль одразу ж стрибнув у машину. Сирена вила безугавно, то тихіше, то знову голосніше.

—  Гауптштурмфюрер! — гукнув з машини Камлот.

Не тямлячи себе від люті, Клюттіг кинувся на Кремера, щосили вдарив його кулаком в обличчя, загорлав:

—  Прокляте падло!

Кремер поточився назад.

Клюттіг стрибнув у машину, підняв пістолет. Закричав якийсь блоковий, та Клюттіг уже натиснув на гашетку — раз, два, три. Постріли пролунали один за одним.

Кремер змахнув обома руками, ніби хотів догнати машину, що швидко помчала геть, потім похитнувся вперед і впав долілиць на землю.

Все ще завивала сирена.

З бараків повибігали в’язні. Бохов проштовхався крізь юрбу і нагнувся над Кремером.

—  Швидше, до ревіра!

Непритомного Кремера поклали на лаву і понесли до Кена...

В передньому ряду бараків ніхто не чув пострілів. В’язні, що стояли біля вікон, бачили, як помчали геть машини. Проїжджаючи мимо, Камлот скомандував щось стривоженим есесівцям.

Сирена замовкла.

В’язні побачили, що есесівці, піднявши зброю, швидким кроком промарширували до воріт і зникли за ними, і радісно закричали:

—  Вони драпають, вони драпають!

***

В мовчазному страху оточили Бохов і блокові, що принесли Кремера, стіл, на якому лежав поранений.

Впевнено і спокійно порався коло нього Кен. З допомогою зонда він видалив кулі з двох ран на грудях: кулі влучили майже поряд одна біля одної. Потім промив рани, і двоє санітарів зробили перев’язку.

—  Це небезпечно для життя?

Кен, не відповідаючи, пройшов до умивальника, помив руки, потім обернувся до Бохова, який поставив це запитання, і заперечливо похитав головою.

—  Ніякий Клюттіг не зможе порішити такого хлопця...

***

Вже дві години продовжувалася тривога. А в’язні в бараках раділи. Десь зовсім близько йшов запеклий бій. Безперервно гриміла канонада. Постріли й вибухи лунали дедалі голосніше, фронт підступав усе ближче й ближче...

***

Кремера поклали на ліжко у приміщенні для санітарів. Кен сидів біля нього і чекав, поки він опритомніє. Нарешті поранений заворушився і розплющив очі.

—  Ну? Що сталося? — грубувато й здивовано спитав він, побачивши над собою обличчя актора.

—  Тривога, — привітно відповів Кен.

—  Що сталося зо мною, хотів би я знати.

—  Нічого особливого. Просто маленький переполох. Давай-но, друже, випий ось це.

Кен підклав руку під голову Кремера і підніс йому до рота,кухоль...

—  Обережно, гаряче, — попередив він.

Кремер ковтнув раз — напій, видно, припав йому до смаку, він здивовано глянув на Кена. Той лукаво підморгнув йому одним оком.

—  Пий.

Кремер жадібно, ковток за ковтком, випив увесь кухоль і, аж застогнавши від насолоди, відкинувся назад.

—  Чоловіче, звідки ти роздобув таку розкіш?

—  Ніколи не питай мене про це, — таємниче відповів Кен.

Живлюща чорна кава, з усього видно було, благодійно вплинула на Кремера.

—  Розкажи, що таке зо мною? — зажадав він.

—  Клюттіг продірявив тебе в кількох місцях. Але, наскільки я тебе знаю, через три дні ти вже знову вистрибуватимеш, як молодий жеребчик.

Почувши Клюттігове ім’я, Кремер вмить згадав усе.

—  Що робиться в таборі?

—  Тривога, я вже сказав тобі. Хіба ти не чуєш?

Вони прислухалися до далекого — і все ближчого —

гуркоту...

—  Ще що-небудь сталося?

—  Так.

—  Що?

—  Есесівці запакували свій реквізит та й накивали п’ятами.

Кліпаючи очима, Кремер дивився на усміхненого актора, і раптом його обличчя сердито нахмурилось.

—  Що ти там кажеш? Тільки через три дні? А дзуськи не хочеш? Я встану! Зараз же!

Та, спробувавши підвестися, Кремер зі стогоном упав знову на ліжко.