Шваль ще раз перечитав список. Читав довго й уважно. Нарешті він спитав:

—  Чи ви твердо переконані, що це справді керівна головка?..

—  Я твердо переконаний в цьому, — відповів Клюттіг, намагаючись заглушити свою власну невпевненість.

Шваль підійшов до письмового стола, взяв авторучку і викреслив у списку якесь прізвище, потім подав список Клюттігу.

—  Розстріляти! Не привертаючи нічиєї уваги і не зчиняючи шуму!

Клюттіг, думаючи, що Шваль підписав папір, взяв його в руки і несподівано виявив, що комендант викреслив прізвище Кремера.

—  Пане штандартенфюрер! — обурився він.

—  Цей мені ще потрібен! — різко спинив Клюттіга Шваль, не бажаючи слухати ніяких заперечень, і знизав плечима: — Отак-то, мій любий, буває на світі. Стільки років внутрішня адміністрація табору робила

все за нас, і ми спокійно полишали на них в’язнів. А тепер от ми змушені знищити їх. Та без досвідченого старости табору я не зможу провести евакуацію.

—  Але ж, штандартенфюрер! Кремер один з найважливіших...

Шваль хитро посміхнувся:

—  Щось ніби генерал, правда? Ну що ж. Тим краще для нас. Як можна знешкодити генерала? Позбавивши його офіцерів. Знищіть усіх інших, і ваш Кремер стане слухняним, як цуценя. Ви згодні зі мною?

Шваль, задоволений своєю власного проникливістю, поблажливо поплескав Клюттіга по плечу.

—  А якщо це дасть вам таку втіху, то, про мене, ви зможете пустити йому кулю в потилицю і в останню хвилину. Але зараз він мені ще потрібен.

І Клюттіг мусив примиритися з цим.

***

Усі офіцери зібралися, почалася нарада. Клюттіг сидів, забившись у куток кабінету, і його гризла досада, що хитрий Шваль пошив його в дурні, кинувши йому, немов собаці, якийсь жалюгідний шматок. І як тепер бундючиться цей страхополох.

Шваль, доповідаючи про обстановку, походжав по кабінету з Гіммлеровою телеграмою в руках.

— Наказ ясний і, само собою зрозуміло, повинен бути виконаний.

Клюттіг переводив уважний погляд з одного обличчя на друге, спостерігаючи, яке враження справляють на присутніх слова Шваля. Біля письмового стола сидів вічно п’яний Вейзанг, втупившись прямо перед собою каламутним поглядом. Йому явно бракувало шнапсу, на який комендант скупився, коли збирався штаб.

Штурмбанфюрер Камлот, командир есесівської частини, стояв посеред кімнати, виставивши вперед ногу і схрестивши на грудях руки. За столом для засідань сиділи начальник по трудовій повинності, начальник господарчої частини і ад’ютант коменданта. Численні блокфюрери, відповідно до свого низького чину, стояли позаду офіцерів.

Рейнебот також визнав за необхідне, зважаючи на своє невисоке військове звання, і собі стати поруч з ними.

Клюттіг пильно дивився на офіцерів. На всіх обличчях лежав вираз покори і готовності коритися комендантові.

«Які ж вони всі жалюгідні боягузи! — думав Клюттіг. — Вони гадають, що наказ Гіммлера допоможе їм врятувати свою шкуру! Навіть Рейнебот здається зараз покірним, мов ягнятко».

Ніхто не звертав на Клюттіга уваги, всі шанобливо слухали коменданта.

—  Коли саме почати евакуацію — це залежить від нас, ми повинні орієнтуватися на становище на фронтах.

Шваль підійшов до карти і широким жестом провів по південній Німеччині: ну точнісінько тобі славетний полководець!

—  Тільки сюди зможемо ми ще пробитися.

Вейзанг щось буркнув собі під ніс.

Шваль театральним жестом розвів руками.

—  Іншого шляху нам не лишилося...

Клюттіг аж тремтів від злості. Йому хотілося зірватися на рівні ноги й закричати від обурення, але загальний настрій офіцерів стримував його.

Шваль стояв посеред кабінету і, ніби кепкуючи з Клюттіга, говорив:      _х

—  Само собою зрозуміло, що в таборі існує таємна організація. Ми не такі дурні, щоб не помітити цієї обставини. Але це все-таки лише одна обставина. — Він повернувся до Камлота. — Чи думаєте ви, пане штурмбанфюрер, що ця організація може становити серйозну загрозу для вашої частини?

Штурмбанфюрер у відповідь лише зневажливо посміхнувся, і Шваль поспішив закінчити:

—  Я цілком поділяю вашу думку. Кількома залпами по табору ми зможемо вмить зламати будь-який опір, а я не вагатимуся і неодмінно вдамся до цього заходу, як тільки визнаю це за потрібне.

Шваль зробив промовисту паузу, заклав руки за спину і, задерши вгору голову, знову почав походжати навколо письмового стола. Потім він продовжував:

—  Але не про це зараз мова. Панове, я несу відповідальність за безпеку вас усіх. Не лише тепер, але й у майбутньому.

Він сказав це з особливим притиском, заздалегідь упевнений, що всі з ним погодяться, бо добре знав своїх підлеглих.

—  Авжеж, і в майбутньому також, — повторив він, — Ви розумієте мене.

Всі мовчали.

Шваль вирішив, що настав його час. Не приховуючи свого торжества, він сказав:

—  Енергії гауптштурмфюрера Клюттіга ми завдячуємо тим, що йому — я сказав би — в останню хвилину пощастило вислідити верховодів таємної організації в таборі. Цим самим він зробив нам неоціненну послугу. Я наказав йому розстріляти цю зграю змовників і певен, що він виконає мій наказ з усім властивим йому розумом і обережністю.

—  А що буде потім? — спитав досі мовчазний Камлот.

Вкрай здивований Шваль високо звів брови.

—  Ми виконуватимемо наказ рейхсфюрера СС, — відповів він.

Камлот ліниво поворухнувся.

—  Гіммлера? Дурниці! Він сидить у безпечному місці і йому легко наказувати. А возитися з цією сволотою повинен я? Перестріляти всю зграю до останнього пса! Ось яка моя думка.

Шваль занепокоєно походжав по кімнаті.

—  А американці?

Камлот з нудьгуючим виглядом засунув руки в кишені штанів.

—  Ах, не меліть дурниць, Шваль! Перш ніж вони дійдуть сюди, я не лишу в таборі жодної живої душі і чкурну звідси геть.

Він зареготав.

Шваль зблід, його товсті щоки затрусилися. Раптом він істерично загорлав:

—  Іменем рейхсфюрера СС наказую вам коритися мені! Хто тут комендант?

—  А хто командує військовою частиною? Ви чи я? — відпарирував Камлот.

Тут схопився з місця й Клюттіг. Двома стрибками опинився він біля штурмбанфюрера, шукаючи біля нього опори. Від хвилювання слова застряли у нього в горлі, і він тільки дико вирячився на Шваля. Підвелися й інші есесівці. Вони почували, що зараз станеться сутичка.

Але Шваль не розгубився:

—  Що це — інтрига? Змова?

Камлот не мав нічого подібного на думці і миролюбно відповів:

—  Ну, навіщо таке казати. Яка там змова? Нісенітниця! Просто я не маю ніякої охоти возитися з цією сволотою. Про мене краще перестріляти всіх.

Він сів у крісло й закурив сигарету.

Під захистом цього могутнього союзника і Клюттіг раптом відчув себе сильним.

—  Перестріляти! Я теж такої думки! — загорлав він і з войовничим виглядом став поруч з Камлотом.

Втрутилися й інші офіцери. Всі водночас щось несамовито кричали, жестикулювали. Не звертаючи уваги на свого начальника, Шваля, найжорстокіші серед блокфюрерів ставали на бік Камлота.

Ад’ютант коменданта Віттіг, пробуючи утихомирити їх, кричав на них, вони кричали на нього. Кашкети позсовувалися на потилицю, всі розмахували руками. Вони ніби забули про субординацію, якої звичайно так суворо додержувалися:

Віттіг затулив собою Шваля і щосили зарепетував:

—  Пане коменданте, накажіть їм негайно замовкнути!

І в ту ж мить гамір затих.

Деякі з блокфюрерів, що стояли в цей момент перед комендантом, злякавшись своєї власної сміливості, навіть стали струнко.

Єдиний, хто не брав участі в усьому цьому сум’ятті, був Рейнебот. Хоч раптова зміна ситуації дуже схвилювала його, бо він розумів, що от-от може розгорітися рішучий бій поміж двома протилежними силами, проте він ні на хвилину не втратив самовладання. От тепер, здається, знову взяв гору комендант.

Скориставшись із тиші, що раптом запанувала в кабінеті, Вейзанг ударив кулаком по письмовому столу і розлючено загорлав: