Клюттіг увійшов до кабінету.

Шваль зустрів його жартівливим докором:

—  Послухайте-но, мій дорогий, що це ви там зчиняєте за моєю спиною?

Клюттіг насторожився. Цей тон припав йому до смаку. Він войовничо закинув назад голову, аж кадик виліз із коміра:

—  За те, що я роблю, я несу повну відповідальність!

—  Відповідальність! Цим ви тільки внесете мені повне безладдя в табір. А саме цього зараз і слід уникати.

Клюттіг стиснув руки в кулаки і взявся ними в боки. Погрозливий жест! Шваль на всякий випадок вирішив бути обережним і ретирувався за свій письмовий стіл.

—  Навіщо ви зчиняєте стільки шуму через якусь там дитину? — спитав Шваль.

В очах Клюттіга спалахнули зловісні вогники, і жовна заходили на обличчі. Він зробив крок до стола.

—  Послухайте, штандартенфюрер. Ми ніколи не були з вами друзями і не станемо ними й тепер, в останню хвилину. Вся ця веремія скоро скінчиться. Ми тут зараз самі й без свідків, і я раджу вам: не суньте ви свого носа в мої справи.

Обличчя Шваля перекосилося. Якусь мить здавалося, що він от-от прийме цей виклик, проте він одразу ж узяв себе в руки.

—  Гаразд, — сказав він і, вийшовши з-за стола, почав походжати по кімнаті, — Ми тут самі і без свідків. Отож давайте поговоримо відверто. Ви вважаєте мене боягузом, який хоче втертися в довіру до американців. Помиляєтесь, мій любий. Просто я не такий фанатик, як ви, а звичайна людина, яка тверезо дивиться на речі. Так, так, тверезо, — перепинив він Клюттіга, який хотів щось заперечити йому.

Шваль узяв у руки телеграму і потряс нею в повітрі.

—  Евакуація! Наказ рейхсфюрера СС! Чи, може, ви не хочете коритися наказові? — з погрозливими нотками в голосі запитав він.

Те, що Клюттігу хотілося відповісти на це, можна було б розцінити як відкритий бунт, і тому він визнав за краще промовчати.

Шваль одразу ж скористався з своєї переваги.

—  Евакуацію полишено на розсуд табірного начальства. От бачите! А вся влада зосереджена в моїх руках. Чи, може, ви не згодні з цим?

І на це Клюттіг промовчав. Шваль продовжував:

—  Ми тут з вами віч-на-віч, гауптштурмфюрер, і говоримо відверто: хто може ще прийти нам на допомогу? Фюрер? Чи, може, рейхсфюрер СС? — Шваль хихикнув, — Ми сидимо в пастці. Часи геройських подвигів минулися. Минулися! — повторив він з притиском. — Зараз вже йдеться про те, щоб рятувати свою шкуру.

Клюттіг ледве стримувався, але Шваль уже не міг спинитися.

—  Якщо ми втечемо звідси, залишивши за собою гору трупів, то, крім честі й усвідомлення того, що ми лишилися вірні своєму обов’язкові, яку ще користь матимемо ми з того?

—  Боягуз! — прошипів Клюттіг.

Шваль поблажливо посміхнувся.

—  Я не хочу, щоб вони накинули мені зашморг на шию. Якби ми виграли війну, то і я теж, просто для розваги, наказав би влаштувати тут добру стрілянину по живих мішенях. Та, на жаль, — між нами кажучи, — на жаль, ми програли війну, а це вже зовсім змінює ситуацію.

Довго стримувана лють Клюттіга, нарешті, вирвалася назовні:

—  На мене можете не розраховувати! Чуєте ви, йітандартенфюрер? На мене не розраховуйте! Тікати, як найпослідущі боягузи, — це мерзенно... це...

В його голосі звучала погроза, але зараз це не справило ніякого враження на Шваля: він лише мовчки здвигнув плечима, випнув уперед гладке черево і схрестив на грудях руки.

—  Ага! Ви хочете зійти зі сцени, з грюкотом зачинивши за собою двері. Мій любий, по мікрофону це прозвучало б дуже велично. Але ж ми з вами не в Міністерстві пропаганди, а в таборі на Еттерсбергу, і фронт у нас під носом. Якщо ми грюкнемо, то й у відповідь пролунає такий самий грюкіт!

—  Ну то й що ж! — вигукнув Клюттіг.

Та на Шваля його вигук не справив ніякого враження.

—  В кого, скажіть на милість, ви хочете стріляти? В американців? Не робіть з себе посміховиська!

Клюттіг твердими кроками пройшов повз Шваля і важко опустився в глибоке шкіряне крісло за довгим столом для засідань; він являв зараз собою живе втілення безсилої люті.

Шваль мовчки спостерігав противника.

—  Чого ви, власне, хочете? — спитав він після короткої паузи. — Мені здається, ви й самі цього не знаєте. Ви хочете розстріляти весь табір. Потім ви хочете вислідити таємну організацію комуністів, а тепер ви ганяєтесь за якимсь малим вилупком і заарештовуєте людей. Просто у вас нерви розладналися, от і все.

Клюттіг схопився з крісла і загорлав:

—  Я добре знаю, чого я хочу!

Тремтячими руками він вихопив з кишені якийсь папірець і простяг його Швалю:

—  Ось!

Шваль оглянув записку.

—  Що це таке?

—  Керівна головка підпільної організації, — відрізав Клюттіг.

Шваль високо звів брови.

—  Цікаво, дуже цікаво... — В цих словах могло бути і здивування, і глум.

Він уважно прочитав список.

—  Та тут навіть не одна головка, а багато голів. Як же вам удалося виявити їх?

—  Під час мого полювання за отим малим вилупком, — цинічно відказав Клюттіг.

Шваль зберігав самовладання.

—  І що ж ви хочете робити з цими головами?

—  Відрубати, штандартенфюрер!

—  Так, так... — тільки й сказав на те Шваль і, заклавши руки за спину, почав задумливо походжати по кабінету.

Клюттіг чекав: от-от пролунає рішуче слово!

Та пауза затяглася. Шваль думав. Кінець кінцем, він, здавалося, зважився на щось. Ось він спинився перед Клюттігом. Вони дивилися один одному в вічі.

—  Слухайте, що я вам скажу, гауптштурмфюрер. Мені не подобається те, що ви тут робите. Ні, ні, не перебивайте мене, вислухайте до кінця. Початок вже зроблено, ваша акція, на якій ви наполягаєте, — надто масована і зайшла надто далеко, щоб я міг припинити її, не показавши в’язням нашої слабкості...

—  Слабкості? — обурився Клюттіг.

—  Так, — коротко відповів Шваль і відчув у цю хвилину, наскільки він розумніший за свого заступника.

Він знову облишив Клюттіга і почав ходити навколо письмового стола, як робив це завжди, збираючись сказати щось важливе.

—  Давайте поговоримо про інше. Наказ рейхсфюрера СС лежить перед нами, і він має бути виконаний. Табір буде евакуйовано! Ми тут з вами сам на сам, Клюттіг, я говоритиму цілком одверто. Ми не знаємо, що нас чекає. Можливо, одного чудового дня я повинен буду дати звіт рейхсфюреру СС, тому я хочу виконати його наказ. А може, колись мені доведеться відповідати перед американцями! Можливо, всі ми будемо відповідати перед ними!

Він спинився за письмовим столом.

—  Я не боюсь цього! — перебив Шваля Клюттіг, випнувши вперед підборіддя.

—  Знаю, — відказав Шваль, і знову з виразу його обличчя важко було догадатися, що було в цій відповіді: схвалення чи глум.

Шваль вийшов з-за письмового стола, став перед Клюттігом і широко розвів руками.

—  Я стою у вас на дорозі. Коли б це залежало від вас, то я давно вже не був би комендантом. Але це не так просто, мене...

Він зробив такий жест, ніби скручував комусь в’язи, кілька разів по-театральному ступнув по кабінету і несподівано знову спинився перед Клюттігом.

—  Це не так-то просто, й вас...

Знову той самий жест.

Комендант справді говорив зараз цілком щиро, і це обеззброювало Клюттіга.

Шваль скористався з цього.

—  От тому я й кажу: розум і хоробрість не повинні йти одне проти одного, а, навпаки, мусять об’єднатися... Ясно?

—  Чи повинен я зрозуміти це так, що ви ласкаво дозволяєте мені...

Шваль одразу ж кинувся в той пролом, який він щойно пробив собі. Твердими кроками наблизився він до Клюттіга і злегка доторкнувся пальцем до його грудей.

—  Навіть більше! Я наказую вам знешкодити підпільну організацію.

Клюттігу перехопило дух. Він, не відриваючись, дивився на коменданта, і за товстими скельцями його окулярів спалахували недовірливі вогники.

Шваль помітив це і, здається, вгадав, про що зараз думає Клюттіг.

—  Ні, ні, мій любий, — сказав він, — тут нема ніякої пастки. Але ви не повинні також думати, ніби я капітулюю перед вами. Мій наказ продиктований здоровим глуздом і необхідністю. Я не буду чинити вам ніяких перешкод, але сподіваюсь, що й ви зробите так само. Таким чином кожен доб’ється свого. Ясно?!