Відірваний від своїх думок, гестапівець звів очі на стурбоване обличчя лагерфюрера.

Гестапівця не бентежила обмаль часу, навпаки, він вірив, що це допоможе йому скоріше напасти на слід таємної організації в концтаборі. Не раз уже на своєму віку доводилося йому бути свідком того, як люди, поставлені перед фатальним вибором — життя чи смерть — в останню мить вибирали життя, слабнули і, рятуючи свою шкуру, признавалися в усьому, що до того часу уперто заперечували. Ці десятеро хлопців, яких привіз із собою КлютТіг, напевно просиділи вже не один рік у таборі. І вони теж добре знали, що наближається кінець.

Гай зовсім примружив очі: це ніби допомагало йому ще гостріше й чіткіше бачити весь хід своїх думок.

Хіба знайдеться такий дурень, який би захотів перед самим кінцем ризикувати своїм життям, якщо йому трапляється нагода уникнути останньої великої небезпеки?

Гестапівець пересунув у роті сигару і нетерпляче махнув рукою, щоб Клюттіг замовк.

—  Ну, годі вже, мені все ясно!

Трохи згодом, випровадивши Клюттіга, Гай подався до в’язниці. Хоч усі камери її були переповнені по саме нікуди, він наказав звільнити одну з них і передав тюремникові список бухенвальдців, зажадавши, щоб той завів на кожного справу і заново розподілив по окремих камерах. Вони повинні були «перемішатися». А Розе і Піппіга він звелів помістити разом у щойно звільнену камеру.

—  Але зробити це треба непомітно, ясно?! Так, ніби все сталося зовсім випадково! Ці хлопці не повинні догадатися, що їх навмисне посадили разом.

Отак Розе і Піппіг потрапили разом до камери номер 16, навіть і не підозріваючи про те, що цим самим гестапівці підготовляли собі грунт для майбутнього слідства.

Розе зовсім занепав духом. Безсило нахилившись всім тілом уперед, сидів він на єдиній табуретці, яка була в камері, руки його, що досі раз у раз нервово потирали одна одну, звисли, мов неживі, поміж колінами; нерухомий погляд втупився кудись у простір. Обличчя Розе було біле, як стіна, від хвилювання його весь час нудило.

Піппіг швидким поглядом окинув похмуру камеру і підбадьорливо поплескав Розе по плечу.

—  Візьми себе в руки, чоловіче!

Розе важко зітхнув і прошипів тремтячими губами:

—  Собако...

Піппіг здивовано глянув на Розе, який тужливо почав розхитуватися на табуретці.

—  Ти, собако... якщо я тепер, в останню хвилину, загину, то це ти винен!

Піппіг зрозумів, яку муку переживає зараз цей чоловік.

—  Але ж, Август...

Раптом Розе скочив з місця і вчепився Піппігу в горло. Піппіг випручався з його цупких обіймів, але Розе знову накинувся на нього, і вони зчепилися в лютій сутичці.

Піппіг от-от мав подужати знавіснілого Розе. Табуретка з гуркотом відлетіла вбік, двері камери розчинилися, і ввійшов тюремник.

—  Оце-то так! Що це ви робите?

Він розборонив їх.

—  Ви що, хочете повбивати один одного? Досить уже того, що ви опинилися тут. Помиріться і радійте, що сидите в окремій камері. В інших камерах напхано чоловік по п’ятнадцять.

Старий тюремник з першого погляду догадався, у кого з них двох не витримали нерви, і силоміць посадив Розе на табуретку.

—  Ну ж бо, заспокойтеся.

Він обернувся до Піппіга, який намагався застебнути куртку, що порвалася під час бійки.

—  Цим ви тільки погіршите своє становище.

Піппіг почув у голосі старого нотки людяного співчуття і з вдячністю глянув на нього. Тюремник вийшов, замкнувши за собою камеру.

Розе лишився сидіти в тій самій позі, в якій покинув його тюремник. Охоплений панічним страхом, він безпорадно бурмотів собі під ніс:

—  Я до цього зовсім не причетний. Це мене не стосується. Я виконував свою роботу і більш нічого. Я хочу додому. Я не хочу загинути в останню хвилину.

Піппігу стало жаль його.

—  Твоя правда, до дитини ти не причетний, Август.

Руки Розе затремтіли, і він закричав не своїм голосом:

—  Я нічого не знаю про дитину! Нічого, нічогісінько!

—  Ну що ж, тоді все гаразд, — сухо відказав Піппіг: йому раптом стало гидко дивитися на Розе, що весь трусився від страху.

Він притулився спиною до стіни і мовчки дивився на зігнуту постать і низько похнюплену голову Розе. Посеред коротко постриженого волосся блищала кругла, немов тонзура, лисина.

Піппіг почував, що в тому страшному, що чекало на них, він не знайде в Розе товариша. І тільки тепер він раптом з подивом подумав про те, як, по суті, мало знає він про Розе. Казали, ніби його заарештовано за те, що він збирав партійні внески.

Більше Піппіг нічого не знав про нього. З тупою ретельністю дрібного службовця виконував Розе повсякденну роботу в команді, вів усю канцелярську писанину, і, здавалося, з таким самим успіхом міг би носити замість смугастого арештантського одягу в’язня дешевий костюм з гребінної пряжі. Товариші з команди не раз добродушно кепкували з його вічної боязні привернути до себе чиюсь увагу. Але тоді ніхто не надавав цьому серйозного значення. Та хоч до нього ставилися в команді, як і до всіх інших товаришів, і він ніколи не давав приводу до підозри, проте він жив серед усіх них якимсь своїм замкнутим життям.

Піппіг глянув ще раз на цю жалюгідну зігнуту спину і враз відчув: ось тут, поряд з ним притаїлася зрада! Але він постарався відігнати від себе недовіру, що пойняла його душу: по суті, якщо вдуматися як слід, Розе був зовсім не поганий чоловік. Просто він боявся. Ну, ясно, він просто боявся.

Піппіг відштовхнувся від стіни і підійшов до Розе.

—  Ти ж непоганий хлопець, Август.

Розе нічого не відповів. Він про щось глибоко замислився.

Якусь мить Піппіг вагався, потім рішуче опустився прямо на підлогу, поруч з табуреткою Розе.

—  Послухай-но, Август! Щодо дитини ти не бійся. Ти ж нічого не знаєш.

Розе закричав:

—  Ото ж то й є, що знаю!

—  Ні! — накинувся на нього Піппіг. — Ти нічого не знаєш! Нічогісінько! А коли ти нічого не знаєш, то не зможеш нічого розказати їм.

Розе відчував, як цей владний голос впливає на нього, і вперто мовчав. Піппіг злегка стукнув його по коліну:

—  Ти чув, що я тобі сказав?.. Я також нічого не знаю, і всі інші товариші теж нічого не знають. А якщо ми всі нічого не знаємо... Ну, Август...

Розе мовчав. Та Піппіг не відступався, він продовжував палко переконувати Розе:

—  Чоловіче, Август! Невже ти хочеш бути єдиним?.. Ти ж наш товариш! Не думай зараз про дитину! Подумай про всіх нас! Можливо, ми тут через Цвейлінга, а може, на нас доніс Вурах... Послухай, Август! Ти ж не донощик!

Розе застогнав від муки. Його замкнуте обличчя скривилося в болісній гримасі, кадик затремтів.

—  Я не хочу загинути в останню хвилину, я не хочу загинути...

Піппіг зірвався на рівні ноги і грубо вилаявся:

—  А, стонадцять чортів! — Він схопив Розе за плече і щосили струснув його, — Август, чоловіче добрий!

Подумай тільки! Невже ти гадаєш, що вони підуть на таке в останню хвилину? Не такі вони дурні. Вони побояться! Оце й є наш найбільший шанс! Ми повинні тільки держатися вкупі!

Розе передражнив його:

—  Держатися вкупі! Вони просто переламають нам усі кістки та й годі.

Піппіг відійшов від нього. Він засунув руки в кишені і твердими кроками заходив по камері.

—  Ну, а якщо заробимо пару лящів по пиці, то доведеться вже потерпіти...

Двері камери раптом розчинилися. На порозі стояв тюремник.

—  Піппіг — на допит!

Піппіг перелякано обернувся, глянув на старого тюремника, що чекав на нього біля дверей.

Піппіг байдуже пересмикнув плечима і рушив до виходу. Біля дверей він ще раз обернувся, до Розе, засміявся:

—  Ну, Август, ризикуєш ти, чи я ризикую? Я ризикую!

Розе, мов заціпенівши, не зводив погляду з дверей, які замкнулися за Піппігом.

В цей самий час Бохов .зустрівся з Богорським. Разом з останньою партією в’язнів з лазні пішов і шарфюрер. В’язні з робочої команди прибирали в душовій.

—  Починається, Леоніде!