Мандрил провів кінчиком язика по губах, неквапливо витяг з кишені руки і знову покрутив лещата.
Гефель застогнав, йому здавалося, що він стоїть між двома кам’яними брилами, які ось-ось розчавлять його.
Кропінський упав на коліна. Не тямлячи себе від жаху й гнітючого почуття власного безсилля, він, ридаючи, поповз до Мандрила, але той ногою відкинув його назад у куток.
— Лежи там, падло, і не ворушись!
Гефель скористався з цієї миті, щоб зірвати з себе
лещата, що міцно вп’ялися в нього. Вони з брязкотом упали додолу. В голові шуміло й паморочилось. Перед очима попливли чорні кола. Гефель притиснув кулаки до скронь і захитався.
Знавіснівши від люті, Мандрил кинувся до нього і одним сильним ударом повалив його на підлогу. Від цього раптового стусана в голові Гефеля прояснилося.
Намагаючись уникнути ударів, що градом сипалися на нього, Гефель качався по підлозі. Ослаблений і змучений тортурами, Гефель дуже скоро зовсім знесилився. Його кат опустився над ним навколішки, міцно притиснув його руки коліньми і знову здавив його скроню лещатами.
Гефель кричав, крутив на всі боки головою, але лещата мертвою хваткою вгризлися в скроню.
Мандрил затулив здоровенною лапою рот Гефеля і міцніше здавив лещата.
Гефель захрипів; здавалося, очі його от-от вискочать із орбіт.
— Хто другий?
Кропінський затиснув кулаками рот, з невимовним жахом дивлячись на те, що робить з його товаришем і братом цей недолюдок.
— Хто другий?
Не тямлячи себе від болю, Гефель почав бити кулаками й ногами об кам’яну підлогу камери.
— Імена! Імена!..
Вони підступали до горла, ладні вирватися на волю разом з хрипінням.
— Хто другий? Скажеш?..
Коли Мандрил відпустив руку, з Гефельового рота вирвалось тихе хрипіння:
— Хррааххх...
— Хто другий?
— Хррааххх...
Це й були вони, ті імена. Гефель викрикував їх, кожне поодинці:
— Хррааххх, хррааххх!
Раптом і Кропінський почав теж кричати, він стиснув руками голову і кричав, кричав...
Кричало саме повітря в камері, стіни не могли поглинути цих диких моторошних криків, і божевілля розпростерло свої крила над бункером.
Мандрил підвівся і, широко розставивши ноги, стояв над тілом Гефеля, що билося в конвульсіях; йому рано було ще вмирати, і тому Мандрил розкрутив лещата.
Дикі крики Гефеля перейшли в глухе кволе хрипіння, змучене тіло випросталось.
Кропінський, що злякано скрутився клубочком у своєму кутку, як тільки Мандрил вийшов з камери і світло погасло, підповз до Гефеля і тремтячими руками почав обмацувати його лице й тіло, здригаючись від беззвучних ридань.
Гефель відчув, що й на цей раз життя перемогло, і смерть відступила. Ніби під ударами батога шалено билася в жилах кров, череп, здавалося, от-от лусне від болю, і думки пекли голову, мов вогнем. Уривчасте дихання з хрипом виривалося з грудей.
— ...Імена... Маріане...
Кропінський ніжно провів рукою по грудях Гефеля.
— Ти кричав, брате, весь час тільки кричав...
Гефель захрипів, не маючи сил відповісти другові.
Його свідомість раз у раз затьмарювалась, але благодатна непритомність тікала від змученого тіла.
— О боже мій, — застогнав Гефель, — о боже...
Це було понад людські сили...
***
Другого дня під час півгодинної перерви Форсте побачив електрика за ворітьми. Вони перезирнулися. Чи нахилиться Форсте, щоб зав’язати шнурки на черевиках?
А Форсте ніби й не помічав Шюппа. Він підняв високо вгору закладені за спину руки, так наче робив вільні вправи на зарядці. Коли Шюпп проходив повз нього, прямуючи до прохідної будки, він ніби ненароком поклав руку на серце.
Шюпп відрапортував вартовому про своє прибуття у табір. Він зрозумів, що хотів йому сказати Форсте. Їх знову катували, але рука на серці означала, що вони трималися мужньо.
Минуло лише два дні, але ці дні були по вінця сповнені таким напруженням, що здавалися цілими роками. Вся підпільна організація була паралізована, і в кожній окремій групі Опору звістка про цей арешт викликала якесь заціпеніння. Товариші з груп Опору уникали розмовляти між собою. Зустрівшись де-небудь на території табору, вони мовчки проходили мимо і віталися один з одним лише кинутим крадькома поглядом. Вони не повинні були признаватися, що знайомі між собою.
В повітрі носилася тривога. І те, що першого і навіть другого дня після арешту нічого не трапилось, аж ніяк не могло заспокоїти їх. У кожного з них було таке відчуття, ніби небезпека просто підступно заховалася, щоб саме в ту хвилину, коли їм здасться, що можна, нарешті, зітхнути вільніше, виповзти з своєї криївки.
ІТК пішов у ще глибше підпілля. Єдина людина, з якою Бохов зустрічався в ці два дні, був Богорський. Коли Кремер розказав йому, як тримається Гефель, Бохов вирішив, що зараз можна ризикнути зібрати членів комітету на нараду. Богорський погодився з ним, і увечері всі товариші з ІТК зібралися в підвалі під ревіром.
Вони були дуже мовчазні цього разу, мовчки вислухали всі повідомлення Бохова. Вони почули на цей раз про все, зрозуміли, який зв’язок був між усіма цими подіями. Дитина була просто зручним приводом
для Клюттіга і Рейнебота, щоб напасти на слід підпільної організації. Гефеля і Кропінського нелюдськи катували в бункері, і всі комітетники знали, що для тих двох це було страшне випробування волі. Одного' тільки не могли вони знати: того, що може трапитись завтра чи післязавтра...
Майбутнє було ніби бомба, яка могла щомиті вибухнути.
Взагалі досі на цих нарадах панував пожвавлений обмін думок, а сьогодні вони сиділи навколо недогарка свічки, що, тихо потріскуючи, догоряв перед ними, і мовчали. Цей спокій після арешту товаришів був облудним спокоєм, і вони не довіряли йому. Все те, що так болісно пережив уже Бохов, переживали тепер ці мовчазні люди, що зібралися навколо нього.
Як старанно готувалося повстання! На яку небезпеку наражалися вони, таємно проносячи у табір зброю і боєприпаси! Часом бувало, що яка-небудь відчайдушна операція висіла на тонесенькій ниточці. Про все вони подумали заздалегідь, усе передбачили. Тисячі індивідуальних перев’язочних пакетів лежали в ревірі, сховані в надійному місці. Було припасено медикаменти, виділено хірургічні інструменти. Ломи, ножиці для перерізування дротяних загорож — все було заздалегідь приготовлено.
Існував оперативний план збройного повстання. Бойові групи всіх національностей були підготовлені до цієї години, вони давно вже знали свої завдання. Концтабір був розподілений на окремі бойові сектори. Численні ударні групи мали розпочати бойові дії водночас в кількох напрямках. Польські групи Опору пробиватимуться на північ табору. Групи радянських військовополонених атакуватимуть есесівські казарми. Групи французів, чехів, голландців і німців мали завдання захопити район комендатури. Загальний удар спрямовувався в західному напрямі; мета його: встановити зв’язок з американцями, які підходили все ближче й ближче, і забезпечити успіх повстання.
Цим бойовим групам були підпорядковані спеціальні групи особливого призначення. А далі майстерно законспірована, широко розгалужена організація, невидима і невловна, яка щохвилини готова була вийти з підпілля й відкрито очолити боротьбу.
Коли настане слушна година, буде дано сигнал до виступу. Але ця година ще не настала, американці були ще далеко...
І ось тепер один з їх товаришів лежав там, нагорі, в камері бункера... Досить було одного його слова, одного-єдиного слова, вимовленого в хвилину марення чи під впливом сліпого інстинкту самозбереження, і в ту ж мить розкриються надра концтабору, виказуючи всі свої таємниці. Зброя, зброя! Перш ніж п’ятдесят тисяч в’язнів, які ні про що не підозрівають, могли б збагнути незбагненне, над концтабором пронісся б смертоносний смерч, винищуючи все і всіх...
Члени комітету сиділи мовчки й нерухомо, втупившись поглядами в хистке полум’я свічки.
