—  Я не курю.

—  Правильно, я й забув, що наш староста не курить. Рідкісний екземпляр...

На обличчі Кремера не ворухнувся жоден мускул, і Рейнебот не міг зрозуміти, чи дійшов до старости його жарт.

Закурюючи сигарету, Рейнебот вирішив піти напролом, а не манівцями.

—  Про Гефеля ви вже, певно, знаєте?

—  Так точно, рапортфюрер, двох чоловік зі складу заарештовано за переховування дитини.

—  Ви добре поінформовані.

—  Я й повинен знати все, як староста табору.

—  Отже, ви, напевно, знаєте й про те, що сталося цієї ночі в бункері?

—  Ні.

—  Не знаєте?

—  Ні.

—  Гефель помер.

Рейнебот примружив очі так, ніби, прицілюючись, дивився у ствол револьвера, але нічого не помітив. Ні очі Кремера, ні риси обличчя нічим не зрадили його. А того, що діялося в його мозку, Рейнебот не міг бачити. Там засіла одна упевнена думка: ти брешеш!

Незворушний спокій Кремера неприємно вразив Рейнебота; твердий грунт ніби вислизав з-під його ніг; одвернувшись, він удавано байдуже зауважив:

—  Під час вечірньої перевірки викресліть із списків двох чоловік, Гефеля і того поляка, як його...

—  Кропінського.

Рейнебот відчув себе ще більш невпевнено і, розізлившись, пробурчав:

—  Авжеж, Кропінського.

Він не міг уже тримати себе в руках і робив помилку за помилкою.

—  Що ж, видно, ці двоє вчасно відкинули копита?— скрививши губи, промовив він: в його устах навіть найвульгарніші слова звучали якось вишукано. — Ви, мабуть, радієте з того, га?

Його погляд сковзнув по обличчю Кремера.

—  Але отут-то вам і не поталанило. Перед тим, як віддати богу душу, вони встигли висповідатись.

І знову бистрий погляд сковзнув по обличчю старости.

Кремер високо звів брови.

—  Отже, ви знайшли дитину?

Це запитання захопило хитрого лиса зненацька.

Рейнебот зробив ще одну помилку.

—  Дитину? Я дуже вдячний цій дитині. Вона допомогла нам напасти на слід...

Тепер брехня була очевидною!

«Висповідатись» міг тільки Гефель, Кропінський нічого не знав. А Гефель живий і ні в чому не признався.

І так вони ходили околясом, випитуючи один одного. Рейнебот побоювався, що він уже занадто переборщив на цей раз. Та, щоб потішити свою душу наостанку, він підійшов майже впритул до Кремера і, примружившись, пильно глянув на нього:

—  Отже, можете викреслити їх.

—  Слухаюсь.

Кремер, не моргнувши, витримав погляд Рейнебота. Вони стояли один проти одного, нічим не виказуючи своїх почуттів. Погляд Рейнебота став холодним і гострим, він почував, як закипає в ньому шалена \ють проти Кремера. Але жоден мускул на його обличчі не здригнувся, він тільки коротко кивнув старості, що означало: геть!

Коли Кремер вийшов, Рейнебот з досадою шпурнув сигарету, засунув руки в кишені штанів і важко опустився на стілець, втупившись поглядом перед собою. В цьому психологічному двобої він зазнав поразки.

***

«А що, як вони справді замучили Гефеля?..

Адже такого ще досі ніколи не траплялося: викреслити живу людину із списків». Поринувши у важкі думки, Кремер поволі йшов до контори. Невже Рейнебот сказав йому правду? Де ж правда, а де брехня?.. Тут ішлося зовсім не про дитину!

Якими напруженими, сповненими небезпеки були години, що минули після арешту Гефеля! Кожна нова година таїла в собі страшну загрозу: щохвилини міг пролунати вибух. І тоді вмить блокфюрери розсипалися б цепом, оточивши весь табір, кинулися б туди, де можна було захопити членів підпільної організації. Менш як за годину вони позганяли б докупи усіх керівників. І бункер став би їх останньою зупинкою перед крематорієм!

Якщо тоді, коли він по.спішав до Рейнебота, Кремерові здавалося, що він іде по тонкому льоду, який може от-от проломитися під ним, то тепер, коли він повертався назад, у нього було таке відчуття, наче він іде вузенькою стежкою над краєм глибочезного провалля.

Тільки-но повернув він до контори, як з головного репродуктора над ворітьми гучно пролунало й рознеслося над усім табором:

—  Електрик — до воріт!

Кремер спинився.

Той же голос повторив наказ:

—  Електрик — до воріт, швидше!

Кремер повернувся і побіг в напрямі барака, де мав бути електрик.

Шюпп із своїм незмінним ящиком для інструментів за спиною уже поспішав йому назустріч.

—  От побачиш, Вальтер, буде діло!..

Вони без зайвих слів зрозуміли один одного.

—  Кажуть, Гефель помер...

У Шюппа від страху округлилися очі.

—  Чоловіче, Вальтер!

—  Біжи, Генріх, можливо, тобі вдасться розвідати все точніше, — тільки й сказав Кремер.

І Шюпп побіг далі. Кремер довго дивився йому вслід.

***

Форсте додержав слова. У бункері несподівано погасла електрика. Перегоріли запобіжники. Шюпп оглядав кип’ятильник у кімнаті Мандрила; він попросив, щоб Форсте допомагав йому.

Мандрил стояв поряд і недовірливо стежив за ними: він дуже неохоче допускав в’язнів у свої володіння.

Між Шюппом і Форсте панувала мовчазна згода і взаєморозуміння. Електрик уникав будь-якої фамільярності. Коротко, по-діловому говорив він Форсте, що той повинен робити. Форсте тримав кип’ятильник, поки Шюпп відкручував гвинти. Старанно перевірив він усе, але не знайшов усередині нічого несправного.

—  Кип’ятильник справний, — сказав він у раптовому пориві балакучості. — Звичайно, коли трапляється коротке замикання, причину треба шукати насамперед тут.

Мандрил грубо нагримав на нього:

—  Нема чого базікати, полагодь швидше електрику й забирайся!

—  Слухаюсь, пане гауптшарфюрер, — покірно відказав Шюпп, продовжуючи огляд.

Перевіряючи вимикачі, він зауважив, звертаючись до Форсте:

—  Провід^[19] здається мертвим...

З безпомилковим інстинктом бранця Форсте одразу збагнув зашифрований зміст цих слів. І в ту ж мить між обома в’язнями встановився потрібний контакт, який дозволяв їм порозумітися між собою, незважаючи на присутність Мандрила.

—  Гауптшарфюрер уже сам перевіряв, але нічого не знайшов, — відповів Форсте.

Шюпп, щоб відвернути можливу підозру, невинно зауважив:

—  Треба перевірити всю проводку, де-небудь та знайдеться коротке замикання.

Отже, вони шукають підпільне керівництво, і Гефель живий. Він ні в чому ще не признався. Так розтлумачив собі Шюпп прихований зміст слів Форсте. Це була дуже цінна звістка. Але як влаштуватися так, щоб і надалі підтримувати зв’язок з Форсте і діставати відомості про обох заарештованих? Не міг же Шюпп цілими днями ремонтувати проводку

—  А чого це ти хочеш перевіряти всю проводку — пробурчав Мандрил.

Шюпп заспокоїв його:

—  Це забере небагато часу, пане гауптшарфюрер, проводка могла попсуватися де завгодно.

Він попросив Форсте принести драбину і почав перевіряти проводку на стіні. Форсте підтримував драбину. Почавши від кімнати Мандрила, вони метр за метром просувалися в темний коридор бункера.

Мандрил стояв на дверях своєї кімнати і стежив за ними.

Шюпп мовчки робив своє діло. З цим похмурим звіром треба поводитись обережно, думав він, а тимчасом у його голові йшла напружена робота: як би примудритися вільно поговорити з Форсте? Саме мовчання, яке запанувало між ними, настирливо вимагало дальших пояснень, але це було можливо лише в тому разі, якщо Мандрил не рушить слідом за ними. Вони посувалися по тюремному коридору все вперед і вперед, і відстань між ними й Мандрилом дедалі збільшувалась. Чи піде він за ними?

Щоб заспокоїти його, вони вдавали, що ретельно трудяться, але між голосно вимовленими — спеціально для Мандрила — словами:

—  Постав драбину трохи вище... отак... добре... тримай міцніше... — вони нишком обмінювалися ледь чутними короткими фразами:

—  Я вийду, коли в тебе буде перерва...

Не чекаючи на відповідь Форсте, Шюпп виліз на драбину і почав поратися біля проводки.

Обидва вони не забували пильнувати за кожним рухом Мандрила. Форсте зацікавлено стежив за роботою електрика. Коли Шюпп спустився на підлогу і вони вдвох потягли драбину далі, Шюпп уголос промовив: