На якусь мить Кремер відчув приємну полегкість, але одразу ж вслід за тим новий, ще більший страх стиснув його серце. Він розгублено глянув на Шюппа.

***

Вранці Рейнебот знайшов підсунуту під його двері записку і, нічого не розуміючи, довго крутив її в руках.

«Гефель і Кропінський обманюють гауптшарфюрера Цвейлінга. Вони заховали на складі єврейську дитину, в кутку праворуч».

Рейнебот перечитав записку кілька разів. «В’язень з речового складу» — стояв унизу підпис.

І раптом Рейнеботу пригадалося, як минулого ранку Цвейлінг відчинив двері його кабінету, розгублено спинився, зніяковіло привітався і, задкуючи, пішов собі геть.

Рейнебот засвистів крізь зуби і засунув записку в кишеню. Трохи згодом він показав її Клюттігу.

Цей теж прочитав її кілька разів, спершу нічого не второпавши. Він заплющив запалені очі, товсті скельця його окулярів поблискували.

Рейнебот засовався на стільці за письмовим столом:

—  А що ти скажеш про підпис?

Клюттіг невпевнено зауважив:

—  Серед них є, виходить, донощик.

—  В’язень?

—  А хто ж іще?

Рейнебот посміхнувся з почуттям власної вищості:

—  Цвейлінг, — сказав він, спроквола підводячись.

Він узяв у Клюттіга з рук записку і несподівано заговорив різким тоном:

—  Цвейлікг і ніхто інший написав цю записку!

Тупувато-здивоване обличчя Клюттіга роздратувало Рейнебота. Він сердито накинувся на лагерфюрера.

—  Чоловіче, невже ж ти не розумієш цього? Це ж ясно, як божий день. Цей пришелепуватий йолоп злигався з комуністами, а тепер закалявся від страху.

Клюттіг спробував простежити за ходом думок хитрого юнака. А той заклав ліву руку за спину, засунув великий палець правої руки за борт мундира і заходив по кімнаті. Слова його були сповнені цинізму:

—  Чи не буде ваша ласка, пане гауптштурмфюрер, порівняти зведення нашого високошановного головного командування збройних сил з радіопередачами англійців.

Він спинився перед Клюттігом і різко сказав:

—  Бо тоді б ти, мій дорогий, переконався, що американці просунулися вперед від Оппенгейма. Вони стоять уже під Ашаффенбургом. Подобається тобі такий театр воєнних дій?

Рейнебот з ввічливим глузуванням показав на карту, що висіла на стіні.

—  Напрям удару — Тюрінгія! Ну, прошу, що ти на це скажеш? Не обманюйте себе, панове, каже наш дипломат. Маневруйте, кажу я!

Він самовдоволено пройшовся туди й сюди по кімнаті і промовив, звертаючись до.мовчазного на цей раз Клюттіга:

—  Ну от, прошу, пане лагерфюрер, маневруйте!

Клюттіг, здавалося, почав вбачати якийсь зв’язок між усім цим.

—  Ти гадаєш, Цвейлінг зв’язався з комуністами для того, щоб, коли все полетить шкереберть?..

—  Дуже глибокодумне зауваження, — кепкував з нього Рейнебот, — кожен викручується, як уміє. Все це може поламатися швидко, навіть дуже швидко. Один тиждень — від Ремагена до Франкфурта, отже, ти можеш підрахувати, коли вони будуть тут. Послухай-но тепер, що я придумав. Отим жиденям вони розжалобили Цвейлінга. «Пане гауптшарфюрер, подивіться на це крізь пальці, і ми зробимо так само, коли настануть інші часи». Правда ж? Отак-то...

Рейнебот, не чекаючи, що відповість йому Клюттіг, ткнув пальцем у повітря:

—  Це Гефель заварив кашу, він і є один з організації. Ergo, що криється за всією цією метушнею? Підпільна організація! Второпав? Ми схопимо Гефеля і поляка на додачу, отого... як зветься цей тип?

Аж тепер Клюттіг, нарешті, зрозумів. Він обурено взявся руками в боки:

—  А що робити з Цвейлінгом?

—  Нічого, — відказав Рейнебот, — схопивши Гефеля і того типа, ми триматимемо в своїх руках кінець ниточки. А той дурбас буде ще радісінький, якщо зможе стати нам у пригоді, коли ми почнемо розмотувати клубок.

Клюттіг з щирим захопленням витріщив очі на Рейнебота.

—  Хлопче, ну й хитра ж ти штучка...

Це непідробне визнання його проникливості потішило самолюбство Рейнебота, він забарабанив пальцями по борту мундира.

—  Ми зробимо все без нашого дипломата, навпаки, — всупереч йому. Ми повинні бути обачними, пане гауптштурмфюрер, дуже обачними! Все може легко зірватися. Я тобі вже казав якось і ще раз повторюю: якщо вже бити, то без промаху: один удар — і він повинен точно влучити в ціль.

Рейнебот підійшов впритул до Клюттіга і промовив з притиском:

—  Тепер гляди, не нароби дурниць. Ні слова про організацію, її не існує, ясно? Йдеться тільки про жиденя, зрозумів?

Клюттіг мовчки кивнув головою, вирішивши покластися на спритного Рейнебота. А той не хотів гаяти ані хвилини, він рішуче насунув на лоба кашкета:

—  Гайда!

***

Вони рвонули двері речового складу і швидко увійшли всередину.

В’язні, що поралися на складі, вражено обернулися до них, хтось вигукнув:

—  Струнко!

І кожен, виструнчившись, завмер на тому місці, де застала його команда.

Гефель почув цей вигук у конторі і сполошився, побачивши лагерфюрера і Рейнебота. Він поспішно увійшов до складу і доповів, як годилося за уставом:

—  Команда речового складу за роботою.

Рейнебот, заклавши за борт великий палець, прогаркавив:

—  Вистроїти всіх!

Гефель дуже голосно повторив команду, і ці слова лунко рознеслися по всьому приміщенню. В голові його вихором кружляли думки. Поки збігалися з усіх боків в’язні і, почуваючи навислу над ними небезпеку, — бо так собі просто, з Доброго дива, не з’явилися б сюди ці двоє есесівців, — швидко шикувалися в дві шеренги, Клюттіг спитав, де Цвейлінг.

Гефель доповів:

—  Гауптшарфюрер Цвейлінг ще не приходив.

Лиховісна тиша залягла в приміщенні. В’язні завмерли нерухомо, вп’явшись очима в Клюттіга і Рейнебота, які теж стояли мовчки. Ті кілька тривожних хвилин, що минули з часу їх появи, мов дикі пташки, промчали над головами в’язнів. І все завмерло.

Клюттіг зробив знак Рейнеботу. Той швидко пройшов в глиб складу, в куток праворуч. А Клюттіг тимчасом сів на довгий стіл і нетерпляче подригував ногою. В другій шерензі стояли поруч Піппіг і Кропінський. Піппіг крадькома штурхнув Кропінського у бік. В першій шерензі стояв Розе. Його перелякане обличчя різко вирізнялося серед замкнутих облич інших в’язнів.

В голові Гефеля, що стояв у кінці першої шеренги, на своєму звичайному місці, одна за одною проносилися тривожні думки. Його серце, здавалося, перемістилося в горло, він почував, як воно злякано тріпоче. Дивна річ: Гефель чомусь більше зв’язував появу цих двох есесівців з 7,65-міліметровим пістолетом вальтер, аніж із зниклою дитиною. Крім нього, жодна жива душа тут не знала, де захована зброя.

Зненацька йому пригадалася давня дитяча гра в схованки, і він розвеселився: гаряче, гаряче, гаряче... В думках він обмацував заповітний мішок, де було сховано зброю, зважував усі можливості викриття і згадував, як він хлопчиськом бурхливо радів, коли його схованка, хоч як ретельно розшукували її, так і лишалася незнайденою.

Гаряче, гаряче, гаряче!..

Він зовсім заспокоївся, тривожний стукіт серця затих, і збудження уляглося. Тепер він міг навіть куточком ока спостерігати Клюттіга, який все ще сидів на столі і барабанив пальцями по коліну. Погляд Клюттіга злорадно перебігав по застиглих обличчях в’язнів; він пильно вдивлявся в них: очі їх були втуплені прямо в простір перед собою. На складі панувала насторожена тиша, яка буває перед бурею.

Минув досить довгий час, поки знову з’явився Рейнебот. Його губи кривила насмішкувата посмішка, брови були високо зведені вгору.

—  Нічого нема, — лаконічно сказав він.

Клюттіг зістрибнув зі стола. Лють, немов шалений порив вітру, ударила йому в груди.

—  Гефель, крок уперед!

Гефель вийшов з шеренги і спинився перед Клюттігом. Той, ніби шукаючи чогось, дивився кудись понад головою Гефеля.

—  Хто з вас польська свиня Кропінський? Вийти сюди!

Кропінський повільно зрушив з місця, пройшов крізь шеренги товаришів і став поруч з Гефелем.