—  А от це вже зовсім зайве, бо хто ж тоді лагодитиме вам приймач? Ви ж любите забавлятися ним!

—  Забавлятися! — розвеселившись, прохрипів Мейсгейєр і зневажливо дав щигля по шкалі.

Бачачи таке грубе поводження з апаратом, Шюпп не витримав: у ньому заговорив спеціаліст.

—  А ось так ніколи не слід робити, — докорив він Мейсгейєру.

Він міг дозволити собі такий вільний тон, бо добре знав, що есесівці не можуть без нього обійтися.

Обидва есесівці зареготали: Брауер, що сидів за письмовим столом, встав і, нетвердо тримаючись на ногах, теж підійшов до приймача. Він вищирив зуби до Шюппа.

Раптом його обличчя витяглося. Він здивовано ткнув пальцем у Шюппа і поманив до себе Мейсгейєра.

—  Поглянь лишень на це придуркувате обличчя, — сказав він, і обидва есесівці тупо вирячили п’яні баньки на електрика.

Шюпп, нічого не розуміючи, дивився на них своїми круглими очима.

Зненацька Брауер загорлав:

—  Таж цей радіот—викапаний наш Рейхсгайні!

Мейсгейєр погодився з цим неймовірним відкриттям.

Шюпп здригнувся від раптового страху. Ці п’яні тварюки ставали небезпечними. В першу-ліпшу хвилину Брауер міг затопити йому кулаком в обличчя за те, що він мав нахабство народитися схожим на Гіммлера.

Та ця неприємна хвилина страху швидко пронеслася мимо. Брауер і Мейсгейєр зайшлися оглушливим реготом. Брауер схвально поплескав Шюппа по спині, все ще продовжуючи басовито реготатися, Мейсгейєр дискантом вторив йому.

Небезпека минула, і Шюпп, на всякий випадок, скорчив привітну міну, мимоволі вступаючи в цю огидну йому своєрідну гру, що почалася для обох п’яничок після їх розкішного відкриття і яку вони, здавалося, й не думали так скоро кінчати.

Брауер зірвав у Мейсгейєра з голови кашкет і надів його на Шюппа, а потім вихопив у електрика з рук його арештантську шапку і насунув її на гострий череп Мейсгейєра.

Тепер вони були повністю задоволені. Перед ним стояла чудова карикатура їхнього Рейхсгайні, і Мейс- гейєр, кривляючись, виструнчився перед Шюппом, пирскаючи від сміху.

Через чверть години Англія мала передавати останні вісті, і Шюпп неодмінно хотів прослухати їх. Він зробив над собою зусилля, заглушив біль від приниження своєї людської гідності і з обережності почекав, поки ці п’яні тварюки досхочу нарегочуться і наситяться своїм жартом. Потім він зняв з голови есесівський кашкет і поклав його на стіл. Жест, яким він зробив це, був такий недвозначний, що Брауер не міг не помітити цього.

Він схвально зморщив лоба і сказав, звертаючись до Мейсгейєра:

— Диви-но, він уміє навіть ображатися.

Шюпп насилу стримав себе, щоб різко не відповісти есесівцю.

Якби він почав заперечувати, це тільки переконало б есесівців, що він справді образився, і жарт міг би погано скінчитися. З досвіду Шюпп знав, що від цих типів можна було чекати всяких несподіванок; мов хижі звірі в клітці, вони могли щомиті випустити сховані пазури. Шюпп спокійнісінько підійшов до приймача і почав поратися біля нього.

За роботою Шюпп ставав невразливим, і зараз він з задоволенням відзначив про себе, що регіт позад нього почав затихати. Мейсгейєр шпурнув йому, мов непотрібний уже театральний реквізит, арештантську шапку, надів на голову свій кашкет і вийшов з кімнати.

Шюпп зітхнув з полегкістю: одного він уже позбувся.

Він одразу ж виявив пошкодження: в одному місці відійшов контакт, він міг би полагодити приймач за кілька хвилин. Але він не поспішав, бо йому неодмінно треба було спершу здихатися ще й Брауера. А той засунув голову в коробку приймача і спитав, що ж, власне, зіпсувалося.

Уже не раз вдавався Шюпп до свого випробуваного методу, коли хотів забити баки якому-небудь набридливому есесівцю. Чим менш обізнані були есесівці з технічними питаннями, тим більше намагалися вони приховати це, щоб не показати себе перед в’язнями неуками. Шюпп умів користатися з цього: і зараз також, у відповідь на запитання Брауера, він прочитав йому цілу лекцію з історії радіо. Він почав з Фарадея і Максвелла, перейшов від Генріха Герца до Марконі, присмачив свою розповідь технічними загальниками, забивав памороки унтершарфюрерові електричними хвилями, конденсаторами, котушками, катодними лампами, затуманював йому мозок коливальними контурами і магнітними полями, індукцією, високою і низькою частотою, аж поки в того зовсім замакітрилося в голові.

Брауер нетерпляче пробурчав:

—  Ну і що ж у цій коробці зіпсувалося?

Шюпп, як завжди, скорчив невинне обличчя:

—  А це ще треба визначити.

Брауерові увірвався терпець. Він натягнув на голову кашкет і заревів:

—  Якщо ти за чверть години не закінчиш ремонту, від тебе мокре місце залишиться! Ти чув, що я сказав, радіот?

Він розлючено грюкнув дверима.

І одразу ж чортик, що сидів у Шюппі, радісно потер руки. Він швиденько налагодив контакт, настроїв приймач. Ось до його вух долинули здалеку чотири тихеньких знайомих удари літавр. Це була Англія! І одразу ж так само тихо й приглушено заговорив понімецькому з англійським акцентом диктор:

—  З часу нашої перемоги і форсування Рейну на північ від Кобленца ідуть запеклі бої. З передмостового укріплення біля Оппенгейма американські танкові частини прорвалися на схід. Їхні головні підрозділи досягли біля Ганау і Ашаффенбурга ріки Майн. Між північними відрогами Оденвальду і Рейном точаться запеклі маневрені бої...

Шюпп майже встромив голову всередину приймача. Він хотів закарбувати в пам’яті кожне слово, щоб нічого не забути.

Коли повернувся Брауер, Шюпп все ще порався біля радіоприймача, але він одразу ж повернув ручку і увімкнув апарат на повну потужність, так що той аж затріщав.

Брауер захоплено вигукнув:

—  Чоловіче! Як це тобі вдалося? Я ж сам стільки крутив, та в мене нічого не виходило. Ти таки справді мо...

Та хвалити в’язня не годилося. Тому Брауер, урвавши свою мову на півслові, закінчив брутальним:

—  Ах, поцілуй мене в гедзло, головне, що коробка ця знову працює.

Шюпп мовчки склав свої інструменти в ящичок.

***

А невдовзі після того він стояв разом з Кремером в кімнаті старости перед картою, яку Кремер приколов до стіни. Від Ремагена американці за кілька днів просунулися аж до Оппенгейма. Звідси відкривався шлях на Франкфурт, а на північ від Кобленца уже намічався напрям удару на Кассель. Без усякого сумніву, вони підуть далі на Тюрінгію!..

Обидва чоловіки мовчки дивилися один на одного, думаючи про одне і те ж саме. Кремер узяв лінійку і виміряв відстань між Ремагеном і Франкфуртом. Потім він пересунув лінійку далі, виміряючи відстань між Франкфуртом і Веймаром. Лишалося приблизно дві третини досі пройденого шляху і...

Кремер глибоко зітхнув, поклав лінійку назад на стіл і похмуро промовив:

—  Через два тижні всі ми будемо або вільні, або мертві.

Шюпп засміявся:

—  Мертві? Чоловіче, Вальтер, оті, там нагорі, нічого вже нам не зроблять. У них у самих уже душа в п’яти сховалася.

Кремер перестеріг:

—  Не поспішай...

Раптом він схопив Шюппа за руку і показав на вікно. Вони побачили, що Клюттіг і Рейнебот швидкими кроками перетинають табірний майдан. В’язні, які зустрічалися їм по дорозі, виструнчуючись, скидали з голів шапки і крадькома оберталися їм услід.

Кремер і Шюпп стежили за тим, куди прямують есесівці, аж поки ті не зникли з їх очей.

—  Там щось трапилось, побіжи-но, Генріх, за ними і постеж, куди вони підуть.

Шюпп вибіг з кімнати.

Кремер відчув неясну тривогу в серці. У нього було таке передчуття, ніби ті двоє прийшли у табір за ним. Ось-ось розчиняться навстіж двері, і Клюттіг загорлає пронизливим голосом:

—  Ідіть з нами!

Кремер стиснув кулаками скроні, неспокій переростав у ньому в страх, що, може, все відкрилося. Все!

І коли двері справді з шумом розчинилися, Кремер злякано схопився. Але то був Шюпп. Електрик поспішно увійшов до кімнати.

—  Вони пішли до складу!