Піппіг засунув руки в кишені штанів і зажурено сказав:

— Отак-то, кошеняточко...

В цю мить до них підійшов хтось із команди в’язнів і попередив, що прийшов Цвейлінг. Треба було розходитися.

Цвейлінг одразу ж пройшов до свого кабінету; він ще не вибрав слушної хвилини, щоб підкинути записку... Прийшовши у табір, він обережно зазирнув до кабінету рапортфюрера. Рейнебот, що сидів за письмовим столом, здивовано глянув на нього, коли він, збентежено привітавшись, причинив за собою двері. Чого це йому треба тут, отому дурноверхому телепню з речового складу?..

До обіду Цвейлінг кілька разів виходив зі складу, але йому все ніяк не щастило здійснити свій намір, щоразу коло воріт товклися люди.

Після обіду Цвейлінг сидів у своїй кімнаті і думав. Звичайно після вечірньої перевірки Рейнебот сідав на мотоцикл і їхав до своєї любки у Веймар. Цвейлінгу, який страшенно хотів скоріше здихатися цієї клятої записки, довелося лишитися на складі до кінця вечірньої перевірки і дочекатися, поки Рейнебот виїжджатиме з табору.

Та й взагалі, чи правильно він надумав з цією триклятою запискою?

Гортензія нагнала на нього такого страху, що він ще й досі не отямився. Поки він служив у есесівських військах, йому не треба було сушити голову думками про майбутнє. Череп на кашкеті^[16] і служба в есесівській охороні табору звільняли його досі від будь-яких життєвих турбот. Лише після вчорашньої сварки з Гортензією він раптом з жахом побачив зовсім близько перед собою кінець цього ситого життя і вже не міг відмахнутися від застрашливих думок про майбутнє. Про свою можливу смерть Цвейлінг не думав, для цього він був занадто інертний. З тупою нудьгою дивився він через вікно на в’язнів, зайнятих своєю звичайною роботою, і в голові його важко й мляво снувалися незвичні думки. Що ж буде з ним?

«Може, я повинна тебе годувати? Ти ж не навчився нічого, анічогісінько...» Ці слова Гортензії знову й знову звучали в його голові, невідоме майбутнє лякало його. І треба ж було, щоб усе склалося так кепсько!

До цього часу Цвейлінг завжди жив у достатку. І ось тепер він міг втратити все. Фюрер помилився в розрахунках. Фюрер! Лайно! Цвейлінг думав у цю мить про нього, як про щось чуже й далеке: напевно, сидить собі зараз де-небудь у надійному бомбосховищі і в ус не дме!

Він почував себе покинутим напризволяще. Комендант табору майже не помічав його. А інші?.. Клюттіг?.. Рейнебот?.. Вони були привітні з ним лише тоді, коли їм хотілося щось видурити у нього. Золотий портсигар якого-небудь єврея, діамантовий перстень, авторучку з золотим пером... Друже гауптшарфюрер... і поплескували його по плечу...

Друг? Цвейлінг глузливо розсміявся сам до себе, коли уявив собі на мить, що було б, якби одного чудового дня йому довелося звернутися до цих «друзів» по допомогу. І його невиразний страх раптом перетворився на страх перед Клюттігом і Рейнеботом. Якби розкрилася ця історія з малим жиденям, то вони, безперечно, заарештували б його...

Ось Гефель підійшов до стола, розмовляє з в’язнями. Цвейлінг неприязно дивився на нього крізь скляні двері. Його страх переростав у ненависть до цього собаки, там, за столом, який підклав йому таку свиню з цим клятим вилупком. Ось хто винен у всьому, думав Цвейлінг. Нічого, я ще тобі покажу, собако!..

«Закрий свою плювальницю, ти знову роззявив рота!»

Гортензія частенько зверталася до Цвейлінга з цим не дуже вишуканим виразом, бо її дратував його завжди висолоплений язик.

Йому враз здалося, що він і зараз чує ці слова. Здригнувшись, ніби захоплений на гарячому, він закрив рот, зробив великий крок до дверей, одчинив їх і покликав:

—  Гефель!

Той підвів погляд і пройшов за Цвейлінгом до його кабінету.

Щоразу, коли вони отак стояли один проти одного, щось недомовлене ніби пробігало між ними: історія з дитиною! Та вони мовчки таїли в собі ці небезпечні думки, і Гефель завжди насторожено чекав, що скаже йому Цвейлінг сьогодні. Спокійно дивився він і тепер прямо в очі шарфюрера. Той сів, витягнув під письмовим столом свої довгі ноги і промовив:

—  Сьогодні більше не буде транспорту. Після перевірки ви всі можете забиратися в свої бараки.

«Що б це могло означати?»

—  Чи, може, вам не подобається, що ви сьогодні раніше пошабашите? — промовив Цвейлінг удаванодоброзичливим тоном.

—  У нас ще дуже багато роботи.

Цвейлінг махнув рукою:

—  Завтра зробите. На сьогодні — кінець. Так чи інакше скоро всьому буде кінець, — додав він.

—  Що ви хочете цим сказати, гауптшарфюрер? — спитав Гефель.

—  Не прикидайтесь, — відказав Цвейлінг з робленою добродушністю. — Ми ж з вами знаємо, що й до чого...

Вони міряли один одного допитливими поглядами.

—  Скликайте команду на перевірку. Ключ я сьогодні візьму з собою.

Виходячи з кімнати, Гефель почував на своїй спині пильний погляд Цвейлінга.

Він підморгнув Піппігу, який весь час стояв біля стола і підозріливо спостерігав усе, що відбувалося в сусідній кімнаті, і той одразу ж зрозумів: трапилось щось неприємне. Вони не обмінялися жодним словом, тільки очі їхні говорили: «Будь насторожі!»

***

—  На перевірку! — гукнув Гефель, проходячи по складу, — Всі на перевірку!

В’язні команди, здивовані тим, що їх так рано відпускають, вишикувалися перед довгим столом. Тимчасом Гефель пройшовся по складу, перевіряючи, чи всі вікна зачинені. Водночас він напружено думав. Якщо на цей раз Цвейлінг сам віднесе ключ до воріт, значить вони не зможуть більше увійти сюди і, отже, щоб потрапити до складу, треба буде лізти через вікно.

Старий план уже не годився.

Гефеля ні на хвилину не покидало відчуття якоїсь прихованої небезпеки.

Чому Цвейлінг довше, ніж звичайно, лишався сьогодні на складі, що він надумав?

Кропінський, так само, як і всі, здивований цією ранньою перевіркою, вийшов з кутка.

—  Що сталося?

Гефель заспокоїв поляка і звелів йому стати в стрій. Лишившись на самоті, Гефель відчинив одне з двох вікон з чільної сторони будинку і, щоб краще зорієнтуватися, перехилився вниз. Якраз на відстані трьох метрів під вікном був дах будівлі, що з’єднувала другий поверх речового складу з лазнею. Гефеля задовольнив результат огляду. Він нещільно причинив стулки вікна, так, щоб воно легко відчинилося, коли натиснути на раму. Потім він і собі приєднався до товаришів.

***

Вже зовсім посутеніло, і загальна перевірка давно скінчилася, однак Цвейлінг все ще не йшов зі складу. Під покровом нічної темряви у кутку, поміж кухнею і лазнею, стояли Гефель, Піппіг і Кропінський. Мовчки дивилися вони на вікна третього поверху великої кам’яної будівлі.

Холодний дрібненький дощик проймав до кісток. Щоб хоч трохи зігрітися, вони засунули руки глибоко

в кишені благеньких штанів і стояли, не зводячи очей з вікон.

Понад табором залягла непорушна тиша. Ніде не було видно жодного в’язня. Лише коли-не-коли з боку контори пробігав запізнілий блоковий і зникав в одному з бараків; тихо рипів гравій під його ногами. Сполохана на мить тиша знову залягала над табором. Тьмяно жевріли на огорожі червоні лампочки. Матово поблискував мокрий від дощу асфальт широкого табірного майдану. Ліс чорною стіною обступив табір з усіх боків.

Кропінський прошепотів щось, але його товариші не розібрали, що він там шепоче, і ніхто не відповів йому.

Чи заснула вже дитина?

***

Цвейлінг поставив лампу під письмовий стіл і завісив її хусткою, щоб світло не падало на незатемнені вікна. Тепер уже, напевно, Рейнебот виїхав із табору, і варта біля воріт змінилася. Він засунув записку у верхню кишеню мундира, щоб мати її напохваті, вимкнув світло і поставив лампу назад на стіл.

Тримаючись того боку, де були вікна, він навпомацки пробрався в куток складу, відсунув набік купу мішків. Кишеньковим ліхтариком освітив закуток. Дитина, засліплена яскравим світлом, закліпала широко розкритими очима і злякано заповзла під пальта.