Гортензія обурено шпурнула олівець:

—  Ну, знаєш...

—  Дурниці, пиши!

Він знов пошкріб щоку, потім почав диктувати:

—  «Капо Гефель і поляк Кропінський заховали на складі єврейську дитину, а гауптшарфюрер Цвейлінг нічого про це не знає».

Гортензія великими друкованими літерами вимальовувала все те, що він диктував.

Цвейлінг замислився. Ні, це не годилося.

Він відірвав ще один клапоть паперу від упаковки, простягнув його Гортензії і знову почав диктувати:

—  «Гефель з речового складу і поляк Кропінський обманюють гауптшарфюрера Цвейлінга. Вони заховали на складі єврейську дитину у кутку, праворуч».

Цвейлінг підійшов ззаду до Гортензії і зазирнув через її плече.

—  Оце саме те, що треба... А тепер підпиши внизу: «Один із в’язнів складу».

Ще не закінчивши писати, Гортензія поцікавилась:

—  А що ти хочеш робити з цією запискою?

Цвейлінг задоволено потер руки:

—  Я засуну її в кишеню Рейнеботу.

—  Ого, та ти справжній плутяга, — зневажливо промовила Гортензія.

Цвейлінг сприйняв це як комплімент. Розкішні груди Гортензії, що спокусливо вимальовувалися під тонкою нічною сорочкою, нестримно вабили його очі.

***

Другого дня, одразу ж після ранкової перевірки, Піппіг побіг до ревіра. В амбулаторії він здибав Кена.

—  Слухай, дай мені гумову грілку.

—  Навіщо? — Кен здивовано глянув на Піппіга, який все ще не міг відсапатися після швидкого бігу, і заперечливо похитав головою.

—  У нас у самих всього пара грілок.

—  Я одразу ж принесу її тобі назад.

Піппіг просив довго, йому довелося закликати собі на допомогу все своє красномовство, щоб переконати недовірливого Кена в необхідності на якийсь час розстатися з дорогоцінною грілкою. Відвоювавши, нарешті, цей скарб, Піппіг помчав назад до складу і попросив Кропінського, щоб той прибинтував йому грілку до живота. Взявши на оберемок купу заздалегідь приготовлених Кропінським пальт, він вийшов зі складу і подався через табірний майдан нагору, до воріт.

Тут він доповів вартовому есесівцю, що сидів за віконцем, куди йому треба, і той з байдужим виглядом виписав йому пропуск, а блокфюрер, який чергував біля воріт, оглянув Піппіга:

— Що це за мотлох ти тягнеш з собою?

Піппіг, заздалегідь приготувавшись до всяких запитань і несподіванок, браво зробив поворот наліво кругом, добре знаючи з досвіду, що есесівці особливо цінять військову виправку і що це буде для нього найкращим пропуском.

—  Відібраний шерстяний одяг для есесівської кравецької майстерні! — доповів він, з притиском вимовивши слова «шерстяний одяг», які повинні були прозвучати для вух блокфюрера особливо приємно. Як-не-як — війна тривала вже п’ятий рік...

Піппіг охоче дав блокфюреру помацати пальта. Блокфюреру припало до вподоби чітке пояснення, а ще більш чудова якість сукна на пальтах. Коротко кивнувши головою, він пропустив його.

—  Ну, забирайся геть, пташко небесна!

Піппіг зробив іще один, зайвий уже, зразковий поворот кругом, пристукнувши закаблуками. Коли він вийшов за ворота, у нього було точнісінько таке відчуття, ніби він оце щойно проскочив крізь вушко голки.

На порозі кравецької майстерні його зустрів ротенфюрер^[15].

Та перш ніж Піппіг встиг відповісти, Ланге з глибини майстерні гукнув есесівцю:

—  Це пальта для переробки, ротенфюрер, то я сказав, щоб їх принесли зі складу. Все в порядку.

І ротенфюрер пропустив Піппіга.

Піппіг потяг пальта повз ряди схилених над швейними машинами в’язнів, що ретельно працювали, і шпурнув їх перед Ланге на стіл закройщика.

Капо почав уважно розглядати принесені речі одну за одною. Він піднімав кожне пальто вгору, крутив і вивертав на всі боки, розстелював на столі, обмацував підкладку і саму тканину і, здавалося, цілком поринув у цю роботу. Тільки його очі скосилися в цей час під стіл, і Піппіг зрозумів його.

Ага, он воно де, — в ящику для обрізків!

Піппіг швидко нахилився і заповз під стіл. Ланге прикрив його, високо піднявши в цю мить чергове пальто. Внизу, під столом, Піппі'га не було видно нікому.

Проворними пальцями підняв Піппіг куртку й сорочку, відкрутив пробку грілки, порився в обрізках і знайшов пляшку. І поки він ще переливав молоко і знову ховав порожню пляшку серед клаптів матерії, зверху впав йому просто в руки маленький пакетик. Виноградний цукор! Піппіг звів очі на Ланге. Той підморгнув йому одним оком. Вони без слів зрозуміли один одного.

Піппіг заховав пакетик, обсмикнув на собі одяг і виліз з-під столу. Ще кілька незначущих слів, і ось уже швидко-швидко застукали дерев’яні черевики маленького Піппіга... Ротенфюрер біля входу підписав його пропуск.

Молоко холодило Піппігу живіт. Прямуючи до воріт, він запхнув пакетик із цукром під свою арештантську шапку без козирка, так що коли б йому довелося знімати шапку перед яким-небудь есесівцем, він весь час тримав би пакетик у руці.

Ще здалеку Піппіг помітив, що біля прохідної будки стоїть ціла юрба в’язнів і блокфюрер по черзі обмацує кожного з них.

Прокляття! Цей тип обшукує!..

Піппіг не міг повернути назад, та й зупинитися на місці він теж не міг, бо був уже занадто близько від воріт. Що робити? Раз мати родила, раз і помирати! Ризикуєш ти, чи я ризикую? Я ризикую. І Піппіг безстрашно рушив до воріт — до ще вужчого вушка голки. Тут він проштовхався крізь юрбу в’язнів, зірвав з голови шапку разом з пакетиком, пристукнув закаблуками і по-молодецькому вигукнув: «В’язень номер дві тисячі триста дев’яносто вісім з есесівської кравецької майстерні повертається до табору!»

Коли блокфюрер, що саме обшукував в’язнів, обернувся, Піппіг простягнув йому пропуск, зробив бездоганний поворот кругом — і ось уже він вдруге щасливо проскочив крізь вушко голки. Секунди нестерпного напруження нервів! Чи не пролунає зараз за його спиною крик:

— Гей! Ти там, зі складу! Вернись до воріт!

З кожним кроком, який віддаляв Піппіга від воріт, спадало напруження. Він уже не почував холоду, який розливався по його животу. Ніхто не гукнув його. Позад нього залягала безмежна рятівна порожнеча. Коли Піппіг дійшов уже до середини майдану, він побіг підтюпцем. Нервове напруження вже зовсім пройшло, і натомість в його грудях буяло почуття нестримної радості.

Піппіг побіг. Радій, маленький, молоко є!..

У Кропінського на очах виступили сльози радості. Він гладив руки Піппіга, коли вони обидва, ставши навпочіпки і намагаючись не дихати, дивилися, з яким апетитом малий п’є молоко. Хлопчик міцно тримав обома руками велику алюмінійову чашку, плямкав жадібно, мало не захлинаючись, і ковтав, ковтав, немов маленьке зголодніле ведмежатко...

—  Ти добрий, брате, ти хоробрий, брате, — шепотів Кропінський.

Піппіг відмахнувся:

—  Чоловіче, коли б ти тільки знав, скільки я страху набрався, — мало в штани не наклав...

Він розсміявся, бо й сам не вірив у те, що казав.

Зненацька до них підійшов Гефель; вони звели на нього сяючі очі.

—  Звідки у вас молоко?

Піппіг підморгнув Гефелю, ткнув хлопчика пальцем у живіт:

—  Там, на лузі, стоїть велика корова, і вона робить му-у-у...

Малий засміявся.

Піппіг упав на спину і сплеснув руками.

—  Він засміявся! Ви чули? Він засміявся!

Та Гефель лишався серйозним. Вигляд у нього був стомлений, бо він провів дуже неспокійну ніч. Ще перед ранковою перевіркою Кремер сказав йому, що з поляком Зідковським, блоковим 61-го барака, уже про все домовлено.

І ось тепер Гефель стояв перед малятком, дивився, з яким апетитом п’є воно молоко. Зараз йому треба було пояснити обом своїм товаришам, що дитина...

—  Послухайте, — почав Гефель.

Піппіг, який бачив, що вранці приходив Кремер, одразу догадався, що Гефель говорить від імені старости табору, а той, мабуть, не без підстав вирішив забрати дитину зі складу. Але чому саме в інфекційний барак?

Гефель заспокоїв обох «няньок». Серед білого дня годі було й думати про те, щоб перенести дитину до маленького табору. Це можна було зробити лише під покровом темряви. Після загальної перевірки Цвейлінг, як правило, ішов зі складу. Саме тоді й треба було скористатися з нагоди й перенести хлопчика.