Цвейлінг розглядав круглі, трошки, може, занадто повні литки Гортензії і шматочок голого стегна, що визирало з-під задертої спідниці. Те таки могло сподобатися тому шарфюреру...

—  Що ти там робиш?

Гортензія недбало відповіла:

—  Треба бути готовими до всього...

Цвейлінг не зрозумів цієї відповіді. Він спробував розгадати її зміст, але це йому не вдалося. І він знову запитав:

—  Що ти хочеш цим сказати?

Гортензія відірвала погляд від фарфору і роздратовано відповіла:

—  Невже ти думаєш, що я покину тут напризволяще мій чудовий фарфор?

На цей раз Цвейлінг зрозумів. Він зробив невиразний жест рукою:

—  Ну, так далеко це ще не зайшло.

Та Гортензія лише злісно розсміялася і мовчки пакувала посуд, дедалі більше розлючуючись.

Цвейлінг зручно відкинувся на спинку крісла, спокійно простягти ноги і згорнувши руки на животі. Помовчавши трохи, він сказав:

—  Але я вже себе забезпечив...

Гортензія відповіла не зразу, не надавши значення його словам, проте через якусь хвилину вона повернула голову до Цвейлінга і зацікавлено спитала:

—  Справді? Як же це?

Цвейлінг неголосно засміявся.

—  Ну говори ж! — сердито зажадала Гортензія.

—  Там у мене один — мій капо — сховав жиденя.

І Цвейлінг знову засміявся.

Гортензія всім своїм гладким тілом повернулася до чоловіка:

—  Ну? І що ж далі?

—  Я його застукав на гарячому.

—  І ти відібрав у нього дитину?

—  Я не такий дурний.

—  Ну, а що ж ти зробив? — нетерпляче розпитувала Гортензія.

Цвейлінг хитро скривив рот, примружив одне око і, довірливо нахилившись до Гортензії, промовив:

—  Ти ховаєш фарфор, а я — жиденя.

І він беззвучно захихикав.

Гортензія швидко підвелася.

—  Розказуй!

Цвейлінг знову відкинувся на спинку крісла і неквапливо відповів:

—  А що тут розказувати? Я оце допіру заскочив його біля дитини, а все інше вже було дуже просто... Якби я засадив цього капо в бункер, то його б уже не було в живих.

Гортензія слухала з дедалі більшим інтересом:

—  Ну... а чому ж ти його не?..

Цвейлінг з хитруватим виразом злегка доторкнувся пальцями до скроні:

—  Якщо я не зачеплю їх, то й вони потім не зачеплять мене. Обережність перш за все!

Він здивовано помітив, що Гортензія перелякано дивиться на нього, і тому, нічого не розуміючи, запитав її:

—  Ну що ж тут такого, чого це ти так витріщилася на мене?

—  А дитина? — задихаючись, спитала Гортензія.

Цвейлінг підняв плечі і недбало відповів:

—  Дитина поки що у мене, на складі. Ті хлопці пильнують як слід, будь певна.

Гортензія, не знаходячи слів від обурення, сіла на стілець.

—  І ти покладаєшся на тих хлопців? Ти, певно, думаєш лишатися ще в таборі, коли прийдуть американці? Ну скажи мені...

Цвейлінг з нудьгуючим виглядом махнув рукою.

—  Ах, не мели дурниць! Лишатися в таборі! А ти можеш напевно сказати, що я встигну виїхати звідси, коли до цього дійде? І тоді це жиденя ще й як стане мені в пригоді. Чи, може, ти не згодна зі мною? Вони принаймні знатимуть, що я добра людина.

Гортензія з жахом сплеснула руками:

—  Готтгольд, чоловіче! Що ж ти наробив?!

Цвейлінг не розумів, чому вона так розхвилювалася.

—  Чого ти гарячкуєш, усе буде гаразд!

—  Як же ти собі все це уявляєш? — різко запитала вона. — Якщо вже тут завариться каша, то ці хлопці не питатимуть про те, чи був ти добрий чоловік. Вони порішать тебе, перш ніж сюди прийдуть американці.

Вона знову сплеснула руками:

—  Чоловік шість років прослужив у есесівських частинах...

Цвейлінг хотів нагримати на неї. З приводу своєї приналежності до есесівських військ Цвейлінг не дозволяв Гортензії будь-яких глузувань, тут він не терпів ніякої критики.

Але жінка, зневажливо дивлячись на нього, не дала йому й рота розкрити:

—  Що ти думаєш робити далі? Га? Що ти робитимеш, коли все полетить шкереберть?

Збитий з пантелику її запальністю, Цвейлінг звів на неї очі. Гортензія стояла перед ним, войовничо взявшись руками в боки.

Цвейлінг розгублено закліпав очима.

Раптом Гортензія, зовсім втративши самовладання, грубо накинулася на нього:

—  Я можу працювати! Хоч в куховарки піду. А ти? Ти ж нічого не навчився! І коли ти вилетиш з есесівських військ, що тоді?

Цвейлінг міг відповісти їй лише млявим жестом, але це не задовольнило Гортензію.

—  Чи, може, я повинна тебе годувати?

—  Не базікай казна-що! — Цвейлінг відчував усю зневагу, яка сповнювала в цю мить Гортензію. — Далі буде видно. Ти ж бачиш, що я постарався забезпечити себе.

—  Отим жиденям? — Гортензія верескливо зареготала. — Забезпечив називається! Отаке скажеш! Рука в руку з комуністами!

—  А, що ти там розумієш!

Цвейлінг сердито підвівся і швидко пішов з кімнати. Гортензія побігла за чоловіком і, схопивши його за рукав, рвучко повернула до себе. Його гордовите зауваження не справило на неї ніякого враження.

—  А коли все виявиться? Що тоді?

Цвейлінг злякано втупився в Гортензію.

—  А що може виявитись?

Вона струснула його за рукав і настійливо повторила:

—  Коли все виявиться?..

Цвейлінг сердито відштовхнув від себе її руку, але Гортензія невгавала. Коли він хотів пройти мимо неї, вона заступила йому дорогу.

—  Чоловіче! Чи ти зовсім з глузду зсунувся? Накоїти таке наостанку! Та чи ти розумієш, що наробив? Якщо все виявиться, то твої ж товариші пристрелять тебе в останню хвилину.

Цвейлінг збентежено вигукнув:

—  Що ж мені робити?

—  Не кричи ти так, — зашипіла на нього Гортензія. — Треба якось здихатись цього жиденяти!

Страх Гортензії передався Цвейлінгові. Тільки тепер він зрозумів, яка небезпека йому загрожує.

—  Хотів би я знати, як же мені це зробити?

Гортензія знову накинулась на нього:

—  Та вже ж не я повинна знати це! Ти ж шарфюрер, а не я!

Ці слова вирвались у неї занадто голосно, і вона злякано замовкла. Розмова раптом урвалась.

Гортензія стала навколішки перед ящиком і знову почала пакувати посуд. Вона розлючено розривала на шматки газетні аркуші, і за весь вечір вони не сказали більше одне одному ані словечка...

Цвейлінг напружено шукав якогось виходу. Він думав про це і лежачи в ліжку. Раптом він рвучко сів на постелі і штовхнув жінку під бік.

—  Гортензія!

Жінка злякано схопилася і, ще не зовсім прокинувшись, ніяк не могла второпати, чого від неї хочуть. Цвейлінг, тріумфуючи, закричав:

—  Я придумав!

—  Що таке?

Цвейлінг увімкнув світло:

—  Швидше вставай!

Щулячись від холоду, Гортензія невдоволено пробурмотіла:

—  Чого ти від мене хочеш?

Але Цвейлінг був уже біля дверей і владно пробурчав:

—  Давай, давай, іди сюди!

Це був голос шарфюрера, перед яким Гортензія почувала страх. І вона мовчки вилізла з нагрітої постелі, накинула на нічну тоненьку сорочку халат і покірно пішла за Цвейлінгом до вітальні.

А Цвейлінг уже рився в шухляді серванта.

—  Мені потрібен папір.

Гортензія відсторонила його вбік, і сама почала порпатися в різному мотлоху, що в страшенному безладді лежав у шухляді.

—  Ось, маєш. — Вона подала Цвейлінгу якесь старе запрошення на збори націонал-соціалістської жіночої спілки, але Цвейлінг сердито шпурнув його назад у шухляду.

—  Та ти що, зовсім здуріла?

Він пошукав навколо себе очима. На одному з стільців лежало щось загорнуте в папір. Цвейлінг відірвав шматок упаковки.

—  Оце саме те, що треба.

Він поклав зім’ятий клапоть паперу на стіл і звелів Гортензії:

—  Візьми олівець, швидше! Сідай ось тут, ти будеш писати.

Він нервово пошкрябав щоку.

—  Як же це пишуть?

—  Я ж іще не знаю, що ти надумав, — знову вибухнула Гортензія, що сиділа вже з олівцем у руках за столом.

—  Пиши! — наказав Цвейлінг і одразу ж спинив її, міцно притримавши за руку, коли вона доторкнулася олівцем до паперу. — Не так, друкованими літерами. Треба, щоб все мало такий вигляд, ніби це написав хтось із в’язнів.