Навіщо я тобі?

Я збираю команду.

Я відчуваю коли мені брешуть, тому пару крапель знову попали на Найтона: «Не правильна відповідь. Буду карати, якщо будеш брехати».

Для жертвоприношення. Тільки не лий більше! - мені його майже шкода, - повелась?

Що? - на що я маю повестись?!

Сказав я тобі правду. Я – демон, вампір та маг, а ще можу заставити тебе вибачитися і водночас допомогти перетворитися.

Мені стало погано. Жар, холод, озноб, все це водночас. То спекотно, то дуже холодно. Очі печуть так сильно, що здається ніби їх випалюють. Я впала. Мене скрутило, почало трясти. Ніс заклало, стала дихати через рот, але стало ще гірше.

Я ледь заповзла на ліжко під пильним поглядом напівкровки. Двері зачинилися, серцебиття прискорилось, потім сповільнилось. Боляче дихати. Мої зуби стукають, як дятел по дереву. Тепер ще холодніше. З очей ллються сльози. Я відчула тепло, але трястись не перестала. Руки наче лід холодні.

Ну, якщо почитати фольклор, то говорять, що це перетворення, але ці ознаки відносяться до перевертнів. У звичайному фольклорі завжди казали, що дракони - це істоти, на яких полювали лицарі, щоб рятувати принцес. Ми ж розуміємо, що це казки для дітей. У сучасному світі мало хто вірить у дива, та чи завжди ми праві?

Так, не в той бік ідуть мої думки.

Я задрімала. Як прокинулася, у голові з’явилася ідея. Якщо в мене ще залишилися ці дві пляшечки з водою, то в мене є шанс втекти. Треба все зробити швидко. Я ризикую, але маю спробувати. Тихенько повісила сумку на плече й відсунула її на спину, у руки взяла пляшки й вийшла з кімнати. Біля дверей спить джин. Охорона вище даху! Зараз головне його не розбудити.

Біля джина легко пройти не поміченою. Я пішла по темному коридору. Як тільки дійшла до повороту наліво, то почула чоловічий голос. Слів не розібрати. Так, як я тут пройду? А, є один спосіб! Відкрила пляшку з кришталевою водою, вибігла з-за рогу й вилила все, що наповнювало її на хлопця. Найтон, а це був він, зашипів та закрився руками. Але облом, біля нього стоїть ще хтось. А це ще хто? Незнайомець швидко припечатав мою тушку до стіни. Ось так поворот подій!

Тримаючи мене за шию, він запитав у Найтона:

Це вона?

Я не дозволю із собою таке витворяти! Якщо я дракон, то в мене це має вийти. Я уявила, що видихаю вогонь, як вогнемет, і струмінь вогню вирвався з мого рота прямо в обличчя гада, що тримав мене. Ну, сумніваюсь, що йому не боляче. Хлопець від шоку навіть впав. Вийшло! Найтон досі шипить, але вже зібрав свої сили й кинувся до мене. Я встигла відкрити пляшку зі святою водою, але використати вже не встигала, тому виплеснула струю вогню. На цей раз вийшло набагато легше. Мені подобаються мої можливості!

У такій ситуації до мене наблизитися ніхто не спромігся. Але сенсу бігти далі немає. Ця будівля як лабіринт Мінотоса. Я рвонула назад по коридору й понеслась, стукаючись об стіни на поворотах. Через деякий час забігла в першу-ліпшу кімнату й закрилась залишивши ключ у замку. Все даремно! Що далі? Виходу нема. Думай! Якщо вони демони, я безсила. Це можна порівняти, як два бульдога проти маленького той-тер’єра.

Будемо заходити в кожну кімнату! Якщо ми її не знайдемо, вона рано чи пізно знайде вихід.

За дверима почулись швидкі та впевнені кроки.

- Навіщо витрачати час? Просто послухаєм, - вони заходити не будуть! Щастя! Я завмерла й дихати перестала. Здається хтось також завмер біля дверей. Пронесло. Хлопці пішли з думками, що втікачка ховається десь в іншому місці.

- Ік!

Тільки не зараз. Ні, тільки не зараз. Чому гикавка починається тоді, коли вона найменше всього потрібна? Це вічне прокляття! Як казала моя бабуся: «Закон підлості».

- Так, здається пропажа знайшлась!

Я взяла стілець, щоб оборонятися й встала до стінки. Ключ повільно повернувся й замок клацнув відкриваючись, ніяк магію задіяли? Двері повільно відчинилися. Замахнулася, удар… Мене відкинуло так, що я долетіла до стіни навпроти. Боляче! Як тільки собі хребет не зламала? У кімнату ввійшли Найтон й незнайомий хлопець. Наблизились до мене. Оточили.

- Навіщо так старатися? - з посмішкою запитав невідомий.

Я піднялась на ноги, а їхні очі так і кажуть: «Ну, спробуй. Давай, якщо кишка не тонка». Гадають їх ніхто не може перемогти. Прийняла боксерську стійку: зігнуті руки підняті перед собою, ліва прикриває обличчя, права - горло; ноги, тремтячі від напруги, напівзігнуті, права - попереду, ліва - опорна. Тільки замість рукавичок навколо кистей загорівся синій прозорий вогонь. Во я даю! Аж самій страшно стало! Однак, горезвісний закон підлості й тут спрацював: на одному кулаці вогонь згас. Та ладно, і без нього обійдуся!

- Це ж дракон. Точно!

Незнайомий хлопець наблизився. Я відскочила назад, чим розвеселила Найтона. Замахнулась… і промазала. Не те, що я косоока, ні, просто перший млинець завжди грудкою.

Смішно їм! Зараз я посміюсь. Мені здалося, якщо навколо них зробити вогняне коло, то вони з нього не зможуть вийти. Я заставила підлогу навколо них горіти. Не ідеально, але згодиться.

- І це все? - запитав Найтон і миттєво перемістився за кільце вогню. Я й зойкнути не встигла, як опинилась на підлозі, яка трохи обгоріла. На цей раз я просто впала сама, бо сил не було. Ні з того, ні з сього взяла й впала. Усі сили ніби пішли від мене.

- Здулась! Слава Космосу! Я вже думав, що прилив буде довгим.

Який ще прилив? Про що Найтон каже? Прилив - тобто сил, напевне. Тобто я зараз знову буду слабкою. Краще б я взагалі нікуди не літала, а тепер пізно. Мене принесуть у жертву? Кому? І навіщо?

За мить мені чимось заліпили рот, здається скочем. Руки скрутили мотузкою, а на ноги її не вистачило, тому знову застосували скоч. Через хвилину я нагадувала святкову посилку некондиційного розміру. Невідомий наказав Найтону взяти мене на руки й нести в підвал. Найтон, недовго вагаючись, закинув мене собі на плече, як мішок з овочами. Усю дорогу намагалася вирватися. Один раз навіть примудрилася головою в стіну довбонути на повороті. Аж іскри з очей посипалися! У голові шуміло від припливу крові.

Коли спускалися по сходах, смикалася не дуже сильно, оскільки вигляд крутих сходинок, що йдуть по колу в темряву, був моторошний. З великими труднощами, але Найтон дотягнув мене до камери. Скинув з плеча і, притримавши, приставив до стіни. Поки Найтон розірвав скоч на моїх ногах, його подільник відкрив товсті дерев'яні двері. Найтон схопив мене за плечі й штовхнув у камеру, а слідом полетів і сам. Коли ми змогли піднятися й повернутися до дверей, вони вже зі стуком закрилися, і ключ повернувся в замку. Через малесеньке віконечко у дверях, той, хто запроторив нас сюди, сказав щось про те, що для ритуалу також потрібна кров демона й вампіра. Віконечко закрилось і, на наше щастя, на стіні загорівся смолоскип.

Світ загубив глузд. Найтон ще кілька хвилин намагався вибити двері, але дарма. Це якийсь нонсенс. Мені, що доведеться сидіти з ним?! За що? Що я такого зробила, я не розумію. Євхаар!

Нарешті спроби вибити двері припинились.

Розв’язати?

Мені здається в когось роздвоєння особистості. З якого дива Найтон хоче мені допомогти? Десять хвилин тому він допоміг мене сюди запроторити, а тепер? Щось дивне відбувається. Я знаю, це й так очевидно, але все ж таки.

Він присів біля мене й звільнив руки. Першим ділом я відліпила скоч від обличчя.

Допомогти?

Ще має наглість насміхатися. Я йому ще помщуся: «Обійдусь!!!»

Він подивився на мене, потім на залишки скоча на штанях, і з неймовірною швидкістю обсмикав усе. Я звичайно вдячна, але навіщо він це робить?

- А дякую?

Я подивилася в очі цьому бісу, той одразу все зрозумів і відвернувся. Я підвелась.

- Ну, вибираємося звідси?

Я глянула на нього, подумала й погодилась. Що? Я погодилася? Він щось натиснув біля дверей, підлога здригнулася і, біля протилежної стіни, утворився квадратний отвір, який відкрив прохід вниз. У темряву йшли вузькі сходи.