За такими роздумами я дозволила служницям переодягнути себе й влаштувалася біля компа у своєму кабінеті. Люблю покопатися в інеті в новинах.
Так, а це що таке? Та як вони могли! Тварі безрідні! Яким чином ці недоумки змогли потрапити в сусідню галактику? Думай, Ролеле, думай! Посилати найманців не вихід, занадто велика відстань, не встигнуть.
Я розгорнула на екрані мапу галактики Чумацький Шлях.
Тут з діючих агентів у мене є Зойтон, Мовін й Дерія. Зойтон у системі Вега, Мовін – у системі Альдерамін, а ось Дерія якраз знаходиться в системі Альтаір - це всього лише сімнадцять світових років від Фомальгаута. ЇЇ і відправлю!
Найтон перетворився на овоч, тому спочатку будемо шукати цих тварюк, а потім його тушку.
Дерія
Дзвінок смартфону був різким і неприємним. Я спеціально поставила свою найбільш неулюблену пісню на цього абонента, щоб бути морально готовою до того, що почую. Ролель ніколи не повідомляла приємних новин. Вона давала завдання, яке зазвичай було небезпечним та складним. Таке життя спецагента: багато грошей і крові, вседозволеність і небезпека.
- Деріє, негайно вирушай у систему Фомальгаута на планету Дагон. Там знайдеш чотирьох обдарованих: фею, перевертня, духа й дракона. Їх треба зловити, мені вони потрібні живими. Коли дізнаєшся де вони, скажеш мені, діяти будемо за обстановкою. Після шукатимеш непритомне тіло демона, він також потрібен мені живий. Всю інформацію по об'єктам скину тобі на смарт.
Ні добрий день, ні до побачення, тримай наказ і виконуй, радує хоч платить добре. Значить Дагон. Ну що ж, подивимося найближчий зореліт до системи Фомальгаут.
Дагон і дагонці
Внсі
Дежавю. Ранок. Павуки. Демон спить, хоч з гармати стріляй. Я вилетів з кімнати й почав літати по всій квартирі, як привид. Так, так, навмисно. А то дівчата непогано влаштувалися, позакривались у своїх кімнатах і сплять, а я повинен пасти цього чорта. До речі, якщо ми не хочемо, щоб Найтон пропав ні за цапову душу, нам доведеться доглядати за його тілом.
Переставши літати по квартирі, я попрямував на кухню, де влаштувався на стільчику біля вікна й став чекати.
До кухні зайшла сонна Варда.
- Добрий ранок!
Кивнув. Позіхаючи, на кухні з'явилася фея. А там і Карай не забарилась.
- Що робити з демоном? - Віка поставила вічне питання. Мене розібрав сміх. Дежавю.
- Пропоную це питання розглянути після сніданку.
Карай
Поснідавши, ми вирішили спочатку зробити покупки, а потім, якщо вже нам треба провести тут цілих десять днів, дізнатися про цікавості цієї планети. Зібралися та юрбою висипали на вулицю. У перехожих запитали напрямок до центру та пішли.
Архітектура не відрізнялася різноманітністю: одно-двоповерхові довгі будинки піщаного кольору, кам'яні стіни печер по краях. Деякі будинки нагадують печери, але насправді це картинки на дверях та вікні, яке можна закрити такою картинкою, чи відкрити за допомогою жалюзі. Дагонці, позбавлені натуральних фарб природи, із задоволенням розфарбовували всі рівні поверхні у своєму місті. Згадаймо божевільного дизайнера нашої квартири! На кожному будинку новий малюнок: тут і гори, і луки, і ліси, і озера, і море. Безліч різних тварин дивилися на перехожих з кожного малюнка. Навіть вуличні смітники мали на своїх гранях малюнки невеликих тварин. Єдине, що нагадує про цивілізоване суспільство - так це рухливі рекламні голограми, що висять у повітрі над головами перехожих, та ліхтарі, прикріплені до стін будинків, у формі квітів.
Пройти з печери в печеру можна по тунелях, у яких вхід і вихід закінчується товстими металевими дверима, зараз відкритими навстіж. Самі тунелі являли собою велику в діаметрі трубу, в якій для зручності була кам'яна рівна підлога. Скляні напівкруглі стіни і стеля світилися неяскравим зеленуватим світлом. На рівні очей аборигенів, для нас на рівні пояса, розташовувалася інформаційна смуга із зазначенням розташування печер, вулиць, оголошеннями й рекламою.
По карті ми знайшли торгівельний центр і пішли в потрібному для нас напрямку. Велика печера з назвою "Террарія" перебувала в центрі міста й була однією з найбільших на планеті. Тут розташувалися адміністративні будівлі, в яких знаходиться уряд Дагона, банки, музеї, театр і центральна площа, на якій за раз могло зібратися близько п'яти тисяч дагонців. Будинки, як і бачені нами раніше, були розписані пейзажами, але тут працювали справжні майстри своєї справи! Якщо було зображено море, то глядач чув шум прибою і відчував запах морської води, якщо це був степ - співали птахи, в обличчя дув теплий вітер і відчувався солодкий запах квітів, а якщо - джунглі, то волога задуха охоплювала тіло, гомін лісових мешканців оглушав і по спині бігли мурашки від гарчання хижаків. Ми були вражені до глибини душі цими творами мистецтва.
У кінці печери, саме там, де на карті зазначений торгівельний центр, ми нічого не побачили. Стіни печери були кам'яні й тут теж стояв великий квадратний камінь, швидше це скеля, з довжиною сторін у десять наших зростів. Нічого не вдієш - йдемо далі.
Тротуар оминув скелю й ми встали як укопані. Це ж вхід у торгівельний центр! На стіну, що ми обійшли, спирається одним боком ще одна товстенна кам'яна плита, іншим боком впираючись у землю. Це стеля для входу, що світиться приємним денним світлом. Під нею починається спуск під землю. Похила підлога плавно йде вниз повертаючи вліво. Віка з Вардою, радісно скрикнувши, кинулися в перед. Ще б пак - мрія будь-якої дівчини - безліч магазинів з найрізноманітнішими товарами.
Уздовж стін розташовані магазинчики, у яких продається все! Одяг, взуття, аксесуари, косметика, засоби гігієни, тканини, посуд, золоті прикраси, сувеніри, дитячі речі, спортивні знаряддя, килими, меблі, двері, квіти, продукти, побутова техніка, інструменти, люстри, дзеркала, смартфони, акваріуми й рибки, птахи, корм для домашніх улюбленців, ковдри та подушки, постільна білизна й т.п. Зустрічалися маленькі кав'ярні та салони манікюру-педикюру (ну так, ящіркам перукар ні до чого). І так п'ятнадцять поверхів під землю по спіралі - рай для любителів шопінгу!
Ми з Внсі плелися позаду, розглядаючи всю цю різноманітність. Я зупинилась біля продуктового магазину, напевно. Велика квадратна каменюка з дерев’яними дверима. Над дверима вивіска з надписом «Fyek lu fek». Вивіска темно-синього кольору, а слова написані жовтогарячим. Ця фраза означає «Ням, так класно».
У середині зліва біля дверей розташована каса, як бар-стійка із дерева. На касі є літаючий екран, на якому калькулятор, додаток, в який завантажені ціни того чи іншого товару. До екрану під’єднаний пристрій, який провіряє гроші, а також термінал, який знімає гроші з банківської картки.
Прямо переді мною є «З’є-хол» - це агрегат, як три з’єднані холодильники для напоїв. Через скло я бачу в першій частині холодильника на полицях суші. Вау… обожнюю суші!
У другій частині «З’є-хола» напої, а в третій - різновиди морозива. Із другої частини я взяла «Телук» (порфоський смачний солодкий напій). Він має фіолетовий колір, бо це робиться з пору (фіолетовий фрукт схожий на персик).
Поверхи йшли з мінусовою відміткою: від мінус першого до мінус п'ятнадцятого. Десь між мінус восьмим і мінус десятим ми зустріли Варду й Віку. Побачити їх в натовпі покупців не склало труднощів, вони ходили як жирафи серед антилоп, при чому жирафи ваговози, оскільки всі обвішані пакетами з покупками. Я приєдналася до дівчат, а Внсі відпросився в кав'ярню, щоб підтримати вичерпані сили.
Ще через три години, протягом яких прекрасна половина нашої компанії закупила змінний одяг, засоби гігієни, косметику, продукти харчування та багато чого іншого по дрібниці, а сильна половина в особі Внсі вісім разів відвідала зустрічні забігайлівки, ми вийшли з торгівельного центру. Купили одяг не тільки собі, а й для Найтона, хоча він цього і не заслуговує. Однак, інакше смердіти він буде під нашим носом, а не десь інде.
