У дракона руки обросли червоною лускою. Із спини вирвалися крила, які загоріли голубим полум’ям. В очах можна розгледіти синій вогонь. Вся луска спалахнула світло-голубим полум’ям, як і крила! Верховний дракон показав себе!

- Віка, запускай у неї сферу! Вона його ще вб’є! - кричу я феї. Віка запускає в неї таку саму сферу, як і в духа. Дракониха падає й стає на вигляд, як звичайна людина. Нерухомо лежать, що Внсі, що Найтон, що Карай.

- І що ми будемо з ними робити? - питає фея.

- А я звідки знаю, - пожимаю плечима, - дивися рани Внсі досі палають! Як думаєш, йому дуже боляче?

- Звичайно.

Фея підійшла до духа та її долоні стали сяяти жовтим кольором. Провела руками перед лицем Внсі, повільно опустивши його на підлогу, і в цю ж мить він заволав.

- Загасіть! - кричить він, але вода, якою ми його облили, не змогла загасити вогонь на його ранах.

Карай

Як тільки Внсі вилетів з тіла Найтона, він ПРОЙШОВ крізь мене. У цей момент я відчула дикий страх. Мою свідомість затопив жах. Навколишня дійсність стала змінюватися. У кімнаті я опинилася одна. Стіни кімнати стали розмитими, пішли хвилями, стеля провисла й погрожувала обвалитися усередину, по підлозі пішли тріщини, з яких полізли чорні волохаті павуки. Яка гидота! Завжди боялася павуків! Мене почало трусити.

Я почала озиратися в пошуках куди застрибнути, щоб врятуватися від павуків, як помітила, що під столом щось лежить. Предмет був повністю вкритий бігаючими комахами, але я здогадалася, що це тіло невеликої людини, можливо дитини. Нова хвиля жаху затопила мене і я втратила свідомість.

Я нічого не чула, але Віка, як «чарівне створіння» привела мене до тями. Випливши з темряви, побачила схилену наді мною стурбовану Варду. Ніяких змін в обстановці, ніяких страшних павуків. Фух! Значить привиділося. У грудях як лід розтанув. Я розслабилася й почала дихати спокійніше. Піднялась з підлоги. Як тільки побачила проклятого духа, ніби лава ожила в моїх венах. Ні, мені не стало боляче, чи гаряче, а навпаки приємно. Руки обросли лускою? Я вже не контролювала себе. Це дуже швидко сталося!

Я відчула ці теплі крила, чорні пазурі, які за секунду виросли. З люттю розмахнулася в бік духа. Моя людська складова намагалася зупинити руку, але дракон переміг. Внсі хтось приклеїв до стіни. Як тільки рука опустилась - на тілі духа з’явилися чотири криваві рани.

Через кільканадцять секунд мене паралізувало і я впала на підлогу. Почувся приголомшуючий крик. Потім, здається жертва моїх пазурів, заволав:

- Загасіть!

Віка

Нічого не діє! Вода не може загасити дивний фіолетовий вогонь! Він поступив жахливо так, але його біль зараз набагато сильніший, ніж той, який був у Карай! Я гадаю, що біль Внсі можна порівняти з тим, що кому-небудь ножем будуть наносити рани, а потім до порізів прикладати розпечене залізо й колупати там.

Навіть моя магія не допомагає! Внсі сидить, підпираючи стінку. По його щоках течуть сльози. Він голосно стоне від нестерпного болю. Жахлива картина. Порізи не кровоточать, а просто палають. Але одяг навіть не зайнявся.

Знизу долинув звук дзвінка вхідних дверей …

Вибачившись, я знову накладаю на Внсі полог мовчання. Знімаю параліч з Карай і приводжу її у свідомість.

- Варда, допоможи! - наказую я перевертню. Ми швидко спускаємо Карай вниз на кухню, де кажу їй підпалити тумбочку. Після чого втрьох виходимо в коридор і відкриваємо двері.

У дверях стоїть сонний дагонець. У чорній футболці, рожевій спідниці та волохатих рожевих капцях. Вірніше дагонійка.

- Тик лор донбре?

- Таке фе ромоне! - відповідає Карай і ми кидаємося на кухню гасити тумбочку.

- Толу мі! Ке кон преонлг! - говорить дагонійка, втискуючись на кухню за нами. - Рлог ту фі фіару?

- Ну-ну варон мее, ун иарощ!

Тумбочку ми потушили. Відкрили вікно й включили витяжку.

- Юбо-ор! Суераве, - після цих слів дагонійка уходить. Ми з Вардой накинулися на Карай, щоб розповіла за чим ця ящірка до нас приперлася. Карай відповіла, що та почула крики й вирішила проявити громадянську свідомість допомогти безпорадним туристам. Значить добре, що я придумала гідний привід для криків: майже пожежа! Тепер розгрібаємо проблеми, що залишились.

- Карай, ти зможеш ще раз запалити зелений вогонь? - дуже-е-е обережно питає Варда.

- Що? - відповідь драконихи.

- Ти перед цим зцілювала свої руки зеленим вогнем, - відповідає перевертень.

- Коли?

- Ай! - махнула рукою Варда, - Карай, я знаю і бачила, що зробив Внсі, але…

Варда повела її в кімнату, де лежать дух та демон. Найтон у ліжку, а Внсі прямо біля стіни. Я зняла з духу полог мовчання.

- Аааай!! Благаю!!! Благаю…загасіть!!! - він смикається й не може знайти собі місця.

- Ого! Це я так його? - шарахається від дверей Карай. У неї відростають пазурі, але вона не дозволяє їм сформуватися й втягує всередину.

- Бла…благаю!!! - хрипким голосом викрикує дух. Він дивиться їй в очі. - Карай! Я заслужив, але припини це! Будь ласка!

Карай

Якась невідома сила піднімає мою руку і я чую свій голос: «Вирок зроблено!». Після цього дух спокійно видихає. На його лиці таке полегшення. Звичайно, вогонь, який обпікав його рани, зник.

Тоді я схопила Внсі за горлянку, підняла в повітря та приперла до стіни. Я не знаю як, але я це зробила з легкістю.

- По-перше, немає справедливості у твоїх діях проти мене, а по-друге, розумієш ти того, чи ні, але щойно ти підняв руку на дівчину.

Після цих слів, які пролунали наче блискавки, я з розмаху кинула духа на землю. На мить Внсі закляк, але потім піднявся. Він зараз виглядає, як присоромлений школяр.

- Розповідай, що ти дізнався – наказала я.

Розповідь Внсі

Ролель (колишня демона) заточила Найтона у світі снів і призналася в тому, що вона з ним зустрічалася тільки тому, що стежила за його братом. Таку майстерну ілюзію кохання до Найтона важко пояснити. Найон (брат Найтона) замислював використати стародавній обряд жертвоприношення для того, щоб підкорити цілий вимір (Тунну). Він зробив велику помилку й помітив усіх жертв до того, як їх викрасти. Якось Ролель дізналася, кого він обрав. Вона хотіла йому перешкодити, тому спробувала вбити мене!

Потім Ролель задумалась: «Хм…а може мені вийде заволодіти Тунною?». Після, чого вона заточила Найона в тому ж вимірі, де й Найтон.

Це вона послала за нами ненормального носорога! Він мав нас спіймати, але завдяки мені не зміг. Та й вийшло так, що він міг би зловити навіть духа, але не став цього робити, а ганявся за нами.

Плани, плани

Карай

От-така сумна історія. Все заплутано, не зрозуміло. Мені здається, що попала в повноцінний детектив, хоча ні! Фентезі, бо мене оточують магічні й не магічні істоти, сама я дракон, інші світи існують!

- Так, як нам цю проблему вирішити? Неможна ж його так залишати, - звертаюся до всіх. Лице Варди набралося смілості.

- Я бачу, що вам довіряти можна. Кожному по-різному, але ви - достойні.

У всіх фізіономії здивовані, чекають продовження промови.

- Зараз ми з вами маємо вирушити в Іншу Рідну, або, як ви її називаєте - Ровелла.

- Але ж це закрита зоряна система, на яку ніхто не може попасти! - здивувалися ми. Ровелла - таємнича зірка, про яку всі знають, але дістатися ніхто не може. Всі, хто намагається туди потрапити, вилітають з місця розташування зірки, кажучи, що там нічого нема, а ще, що там взагалі планет немає. Всіх вона цікавить тому, що прилади дослідницьких експедицій фіксують п'ять планет, придатних до життя, велику кількість корисних копалин, кисневі форми життя. А ось вийти на орбіту зірки не зміг ще жоден космічний корабель.